"Я впевнений, що Девід Лівінгстон живий і його можна розшукати. Хочу послати вас для цього. Беріть грошей, скільки потрібно. Наша газета повинна давати читачеві все, що його цікавить, хоч скільки це коштувало б", – пише видавець New York Herald Джеймс Гордон Беннет журналісту Генрі Стенлі.
30-річний кореспондент прославився репортажами про воєнні дії англійців у Абіссінії в Африці. Йому доручили пошук експедиції шотландського лікаря й мандрівника Девіда Лівінгстона, 59 років. Той в Африці з 1840-го. Поїхав із християнською місією, а потім зацікавився недослідженими землями. Пройшов через пустелю Калахарі до озера Нгамі. Водоспад на річці Замбезі назвав на честь англійської королеви Вікторії. Описав усе в "Подорожах та дослідженнях місіонера в Південній Африці". Королівське географічне товариство назвало роботу найбільшим тріумфом географічних досліджень епохи. Йому дали гроші й відправили досліджувати Африку. 1868 року перестав виходити на зв'язок. Пошуки були безуспішні.
Генрі Стенлі залишає Нью-Йорк 17 жовтня 1869-го. Аби подорож окупилася, спочатку їде в Єгипет і пише про відкриття Суецького каналу. Потім – у Туреччину та Індію. До Африки прибуває на початку 1871 року. Запасається товарами для обміну, провіантом, ліками і зброєю. Всього має вистачити на два роки. Наймає 150 людей і рушає в дорогу.
За півроку долає 6 тис. км. Щотижня від хвороб помирає хтось із його людей. Кілька разів доводиться відбиватися від місцевих племен. Кожне вимагає данину за право пройти їхньою територією. Вождь одного захоплює і вбиває кількох носіїв вантажу. Вдається відбитися лише за допомогою рушниці.
Дістається до селища Уджіджі біля озера Танганьїка, де востаннє бачили Лівінгстона. Він шукав витоки річки Ніл. Залишився без продуктів і медикаментів, захворів на дизентерію. Зупинився в селищі, де жили африканці й араби – торговці слоновою кісткою.
"Повільно підходячи, я помітив, що він блідий і втомлений. Борода сива, на голові кашкет. Одягнений був у сюртук із червоними рукавами й сірі штани, – згадує Стенлі. – Хотілося підбігти, але мене утримувала присутність людей. Я охоче кинувся б до нього на шию, але не знав, як він, англієць, поставиться до цього. Статечно крокуючи, я зняв капелюх і сказав: "Доктор Лівінгстон, я гадаю?"
На честь прибуття європейців місцеві араби накрили стіл. Пригощали пиріжками з м'ясом, запеченими курми та смаженою козлятиною з рисом. Стенлі велів дістати з багажу срібні келихи і пляшку шампанського, що тримав для такого випадку. Лівінгстон перед тим скаржився на відсутність апетиту, але взявся за їжу, повторюючи: "Ви принесли мені нове життя!"
За кілька місяців вони разом вирушають обстежувати озеро Танганьїка. Стенлі пропонує Лівінгстону повернутися з ним у Європу, але той відмовляється. Хоче поповнити запаси й продовжити пошуки витоків Нілу.
Стенлі вирушає до Америки. Його подорож тривала понад рік. Випуски New-York Herald із його спогадами про Африку розходяться тиражами по 300 тис. примірників. Видання заробляє втричі більше, ніж витратили на мандрівку. За рік журналіст видає книжку "Як я відшукав Лівінгстона".
"Я прожив із ним з 10 листопада 1871 року по 14 березня 1872-го. Спостерігав за його життям у таборі, на стоянках і на марші, – писав Стенлі про Лівінгстона. – Його поведінка викликала захват. Він вразливий, але благородний і чесний".
Лівінгстон помирає через рік від тропічної малярії в селищі Чітамбо на березі озера Бангвеулу – зараз територія Замбії. Слуги дістають серце й нутрощі та закопують. Тіло бальзамують і несуть 1,5 тис. км до узбережжя Індійського океану. Звідти на кораблі відправляють до Лондона. Ховають у Вестмінстерському абатстві.
100000 франків отримав бразилець Альберто Сантос-Дюмон (1873–1932) за політ на 33-метровому дирижаблі навколо Ейфелевої вежі у Парижі 19 жовтня 1901-го. На теперішні гроші це $19 тис. Їх виплатив нафтовий магнат Анрі Дойч де ла Мюрте, який підтримував винахідників. Відзначив те, що політ був керований і дирижабль рухався із рекордною швидкістю – 22 км/год. Сантос-Дюмон пожертвував половину грошей біднякам, решту віддав працівникам свого цеху
18 жовтня 1009 року єгипетський правитель Аль-Хакім привів своє військо до Єрусалима. Його мати була християнкою, але халіф знищував усіх, хто не сповідував ісламу. Християн змушував носити на шиї хрести завбільшки 1х1 м. У Єрусалимі його вояки пограбували і зруйнували храм Гробу Господнього. Лише 1028-го візантійський імператор Костянтин VIII задобрив подарунками сина Аль-Хакіма, щоб дозволив відновити храм.
19 жовтня 1947 року радянські війська почали операцію "Захід". Примусово виселяли людей із Західної України до Сибіру та Казахстану. За три дні із Львівської, Станіславської – нині Івано-Франківська, Тернопільської та Рівненської областей вивезли понад 150 тис. осіб. Хотіли нейтралізувати Українську повстанську армію і тих, хто їй допомагав. Майно виселенців передали колгоспам.
"Це гірше, ніж залізна клітка Тамерлана. Я віддався під захист ваших законів, але ви зневажаєте священні звичаї гостинності. Це рівносильно смертному вироку", –
cказав 46-річний Наполеон Бонапарт 15 жовтня 1815 року після засідання кабінету міністрів Великої Британії, на якому вирішили заслати його на острів Святої Єлени в Атлантичному океані. Перед тим французький імператор зрікся влади. До місця заслання його супроводжували дев'ять англійських кораблів і тисяча солдатів. Оселився в колишньому будинку губернатора. Пробув там до смерті 1821-го
5 
35413
Коментарі