Поліцейські стояли за 60 кроків один від одного – усього 120 на сім кілометрів

3

Фото: малюнок: roadstothegreatwar-ww1.blogspot.com

У боснійській столиці 100 років тому застрелили ерцгерцога Франца Фердинанда – спадкоємця трону Австро-Угорської імперії. Вбивство стало приводом для початку Першої світової війни

– Що ви скажете про таке освітлення? Я тут неначе в домовині, хіба ж ні? – вигукнув спадкоємець австро-угорського трону 24 червня 1914-го, коли у вагоні його потяга зникло електричне освітлення і обслуга запалила свічки.

50-річний Франц Фердинанд Карл Людвиг Йозеф фон Габсбурґ ерцгерцог д'Есте разом із дружиною Софією їхав на військові маневри в околицях Сараєва – столиці окупованої Боснії і Герцеговини.

Кілька років тут вирували бунтівні настрої. Серби, які становили майже половину населення краю, домагалися приєднання до сусідньої Сербії. Другі за чисельністю босняки-мусульмани були більш лояльні до імперії.

– Тут пече, а там нас закидають бомбами, – жартував у вагоні ерцгерцог.

Зазвичай у поїздках монарших осіб супроводжувала посилена охорона. Коли чотири роки тому Сараєво відвідав імператор Франц Йосиф І, з міста вивезли всіх непевних осіб – злодіїв, жебраків, повій. Звичайним громадянам заборонили виходити на вулиці, натомість уздовж шляху в два ряди вишикувалися поліцейські, а за ними – три ряди військових. "Радісне населення" зображували переодягнені поліцейські. Монархові така надмірна опіка не сподобалася. Тож цього разу чиновництво не хотіло переборщити й викликати невдоволення майбутнього імператора. Зрештою, звезти до міста військових було й неможливо – усі виїхали на манев­ри. Зійшлися на тому, що місцевій поліції допомагатимуть три філери – агенти – з Будапешта.

"Небезпеку відчували всі, та над усім переважало марно­славне прагнення показати ерцгерцогу тріумфування народних мас", – згадував імператорський намісник Боснії і Герцеговини барон Коллас.

Три наступні дні спадкоємець престолу провів на маневрах. Двічі їздив до Сараєва. Разом із дружиною ходили по крамницях у центрі міста. Їх супроводжував натовп, який поліцейські навіть не намагалися відтіснити.

По закінченні навчань, 28 червня, подружжя з почтом знову вирушило до боснійської столиці. Кортеж із чотирьох авто прямував на прийом до міської ратуші. Франц Фердинанд із Софією їхав у другій машині, з відкинутим верхом. За порядком пильнували поліцейські, які стояли за 60 кроків один від одного – усього 120 на 7 км шляху. Ще десяток вершників слідували за машинами.

На набережній річки Міляцки натовп зустрів ерцгерцога радісними вигуками. Зворушений Франц Фердинанд наказав водію зменшити швидкість. Раптом до його ніг упав букет, з якого повалив густий дим. Ерцгерцог швидко зорієнтувався й викинув "подарунок". Бомба вибухнула під колесами третьої машини. На дорозі утворилася метрова яма, кузов машини рознесло, а одного з пасажирів тяжко поранило. Зачепило і Софію – на шиї з'явився бордовий опік. Ще зо два десятки людей дістали ушкодження цвяхами й шматками дроту, якими була начинена бомба. Кортеж зупинився.

– Що нам робити тепер? – звернувся ерцгерцог до воєнного губернатора Оскара Потіорека, який їхав із ним у авто. – Кидання бомб і далі триватиме. Коли мене вб'ють, убивцю посадять на кілька років, а потім його звільнять політичні друзі.

Поранених повезли до лікарні, Франц Фердинанд продовжив маршрут. Із дружиною, бліді та схвильовані, пішли до ратуші.

– Пане бургомістре, ми приїхали до Сараєва як гості, а в нас кидають бомби. Це огидно! – перше, що сказав ерцгерцог міському голові.

Прийом тривав 15 хв. Франц Фердинанд запитав, чи може продовжити поїздку містом.

– Зловмисника схопили, – відрапортував начальник поліції. – Це серб Неделько Габринович, йому 19 років. Проте візит краще перервати.

– Спершу потрібно відвідати поранених у шпиталі, – заперечив Габсбурґ.

Задля безпеки рухатися вирішили набережною, а не плутатися вузькими вуличками середмістя. Від пропозиції розігнати роззяв із вулиць спадкоємець трону відмовився.

– Я хочу, щоб мене бачив народ. Хіба я не для цього сюди приїхав?

Машини мчали уздовж річки. Раптом та, що була першою, звернула вбік – водія не попередили про зміну маршруту. Авто Франца Фердинанда поїхало слідом. Генерал Потіорек спробував спинити водія. Кортеж став біля магазину делікатесів. На вузькій вуличці утворився затор. Звідусіль набігли люди. Зокрема троє молодих чоловіків у потріпаному одязі й капелюхах. Один із них підійшов упритул до машини ерцгерцога. Висмикнув із кишені руку з браунінгом і тричі вистрелив у напрямку подружжя. Перша куля прошила дверцята машини й влучила Софії у правий бік, друга – в груди. Третя куля пробила горло Францу Фердинанду. Він ­обійняв дружину, яка схилилася йому на коліна. З рота бризнула кров.

– Софі, Софі, не помирай, – промовив. – Ти повинна жити заради наших дітей.

Франц Фердинанд і Софія померли протягом півгодини. Лікарі констатували – рани смертельні. У ерцгерцога була перебита аорта, у його дружини – внутрішній крововилив у живіт. Духівники висповідали їх, доки ще були живі, але непритомні – прийняли так звану "глуху сповідь".

Нападника – 19-річного Гаврила Принципа – схопив студент, який проходив поруч. Доки поліція розігнала роззяв, натовп насмерть розтоптав дівчину, яка впала. Коли стало відомо, що спадкоємця трону вбили серби, у місті почалися погроми. Хорвати й мусульмани влаштували демонстрацію з гаслами: "Геть сербів!", "Геть Петра І та його кодло!" – мали на увазі короля Сербії. У сербських готелях, школах і будинках повибивали вікна. У місті запровадили воєнний стан.

За 3 год. інформація про замах дійшла до столиць – ­Відня і Будапешта. Там теж почалися маніфестації. Люди закидали посольство Сербії у Відні бруківкою – поліція мусила тримати будівлю в оточенні цілу ніч. Пішли й до посольства Росії – союзниці Сербії, та поліцейські відтіснили їх звідти.

– Не думайте про нас погано, – виправдовувався на суді Неделько Габринович. – Ми ніколи Австрію не ненавиділи, але Австрія не подбала про вирішення наших проблем. Ми любили свій власний народ. Дев'ять десятих його – це раби-землероби, що живуть в огидних злиднях. Ми відчували до них жалість. Ненависті до Габс­бурґів у нас не було. Проти Його Величності Франца Йосифа я нічого не маю. Нас захопили люди, які вважали Фердинанда ненависником слов'янського народу. Ніхто не казав нам: "Убийте його". Але жили ми в атмосфері, яка робила його вбивство природним. Звичайно, ми хотіли стати героями, та все ж відчуваємо жаль. Ми хто завгодно, але не злочинці. Від свого імені та від імені моїх товаришів, прошу дітей убитих пробачити нас. Хай суд нас покарає, як вважатиме за належне. Ми – ідеалісти, і керували нами благородні почуття.

– Габринович каже за себе, – одразу заперечив Гаврило Принцип. – Але він відхиляється від істини, натякаючи, нібито хтось інший навіяв нам думку про замах. До цієї думки ми дійшли самі, ми її довели до виконання. Так, ми любили наш народ. Більше нічого сказати не можу.

Обоє нападників були членами організації "Млада Босна". Окрім них, судили ще 24 змовників. Дев'ятьох виправдали, чотирьох постановили повісити. Решта отримали різні терміни ув'язнення.

Коли саме виникла ідея про вбивство Франца Фердинанда, так і не з'ясували. Безпосереднє планування операції почалося взимку 1913‑1914 року. Із Сербії перебралися троє терористів. Ще троє чекали на них у Сараєві. Слідство виявило, що на шляху подальшого слідування ерцгерцога в кущах була ще одна бомба. Наступна – прикріплена до стола, де він збирався снідати. Також "пекельну машину" встановили в димарі кімнати, де подружжя мало зупинитися. Та план не спрацював. Гаврило Принцип виконав задумане лише тому, що випадково опинився на розі набережної, де зупинилося авто ерцгерцога.

– Якби ерцгерцогське подружжя не застрелили на тому місці, де стався напад, зловмисники того ж дня знайшли б іншу нагоду для виконання свого жахливого плану, – заявив пресі місцевий архієпископ Штадлер. – Все Сараєво було сповнене змовників, готових знищити ерцгерцогське подружжя.

23 липня Австро-Угорщина звинуватила в організації вбивства Сербію. Вимагала допустити свою поліцію на територію країни. Сербський уряд не погодився на ультиматум і оголосив військову мобілізацію. Через три дні набір до армії розпочала й Австро-Угорщина. 28 липня Сербії оголосили війну. Протягом тижня у конфлікт втрутилися Росія, Франція, Німеччина і Бельгія, за ними – решта європейських країн. Розпочалася Перша світова війна

Дружина Франца Фердинанда не стала б імператрицею

Імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф І (1830–1916) пережив чотирьох спадкоємців. Молодшого брата Максиміліана, проголошеного імператором Мексики, розстріляли 1867-го. Єдиний син – кронпринц Рудольф – застрелився 1889 року. Другий молодший брат – Карл Людвіг – 1896-го помер від черевного тифу. Його сина Франца Фердинанда – племінника ерцгерцога Франца Йосифа – застрелили 1914-го.

Ерцгерцог – архікнязь – до 36 років залишався холостяком. Кандидатури родовитих наречених відхиляв одну за одною. Весь вільний час віддавав полюванню та вирощуванню троянд. Нарешті оточення помітило, що Франц Фердинанд часто буває в маєтку своєї далекої родички Ізабелли фон Круа. Та мала п'ятьох доньок на виданні, тож часто влаштовувала вдома пікніки, концерти чи тенісні партії. Придворних пліткарів гризло питання – на кого поклав око майбутній монарх?

Одного разу слуга, що прибирав тенісний корт, приніс господині золотий годинник на ланцюжку, який загубив ерцгерцог. На внутрішній кришці було фото фрейліни Софії Хотек (1868–1914). Вона хоч і походила з давнього чеського графського роду, не була рівнею для імператорської родини. Та Франц Фердинанд заявив дядькові-імператорові, що збирається взяти шлюб із графинею. А якщо йому заборонять – то не одружиться ніколи.

Софія була висока й худорлява – не надто гарна за смаками тих часів. Її намагалися підкупити, пропонували місце абатиси – настоятельки – в одному з монастирів. Не поступилася. Імператорський двір мусив погодитися на морганатичний шлюб – тобто такий, у якому дружина не отримує титулу чоловіка, а їхні спільні діти не успадковують трон. Перед вінчанням Франц Фердинанд підписав "Акт про зречення". На всіх офіційних церемоніях Софія мала сидіти або стояти не поряд із чоловіком, а позаду наймолодшої ерцгерцогині – родички імператора.

Весілля відбулося в липні 1900 року в чеському замку Закупи без ­гучних церемоній. Ніхто із запрошених, зокрема Франц Йосиф І, не з'явився. Через 14 років подружжя застрелили у ­Сараєві. Сиротами залишилися троє дітей: Софі (1901–1990), Максиміліан (1902–1962) та Ернст (1904–1954).

"Насправді Першу світову війну розпочала жменька політиків і войовничо налаштованих осіб в Австро-Угорщині, Німеччині та Росії. Адже до 1914 року вбивства монарших осіб зазвичай не призводили до війни. Але австро-угорські яструби – головні винуватці конфлікту – побачили в сараєвському вбивстві привід завоювати і знищити Сербію, нестабільного сусіда, який прагнув вийти за свої межі на австро-угорські території. Це сполохало Росію, соратника Сербії, яка поставила свої війська у бойову готовність ще тоді, коли все можна було владнати мирно. Налякана Німеччина наввипередки оголосила війну Росії та її союзниці Франції й розпочала жорстоке вторгнення. Частково вела його через Бельгію, тим самим залучивши до війни Велику Британію, захисника бельгійського нейтралітету і прихильника Франції"

Гізер Джонз, професор міжнародної історії Лондонського університету, у коментарі для BBC у лютому цього року

Гаврило Принцип помер нецілований

"На зборах нашого гуртка Принцип, наймолодший з нас, завжди похмурий і сором'язливий, тримався ніби осторонь, – писав керівник підпільної організації "Млада Босна" Володимир Гачинович російському революціо­неру Льву Троцькому через кілька днів після вбивства ерцгерцога Франца Фердинанда. – Уникав теоретичних суперечок, але завжди вимагав книжок і жадібно пожирав їх. 14-річним Принцип вступив у гурток само­освіти. Невисокий на зріст, сутулий, але сильний і витривалий. Смаглявий, майже чорний, з обличчям, на якому внутрішня пристрасть уже проклала різкі риси. Проводив ночі за читанням".

Гаврила Принципа за вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда засудили до 20 років ув'язнення – від смертної кари його врятувало те, що на момент злочину не досягнув повноліття. Під час затримання натовп так сильно побив його, що довелося ампутувати руку. Покарання відбував у фортеці Терезієнштадт за 65 км від Праги. Просидів п'яту частину терміну, бо помер від туберкульозу 28 квітня 1918-го.

– Народився 27 серпня 1894 року у містечку Грахів у Боснії. Батько – селянин, але займався промислами, тиха, непитуща людина, – розповідав Гаврило незадовго до смерті тюремному психіатру Мартину Папенгейму. – Навчався в сараєвській гімназії, далі – у Белграді. До п'ятого класу був найкращим учнем. Потім закохався. Почав "мати ідеали". Кохання до дівчини не зникло, але я ніколи не писав їй. Ідеальна любов, ми ні разу не цілувалися. Ні з ким не спілкувався, один завжди в бібліотеках.

У Сараєві в будинку, коло якого сталося вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда, нині музей. До 100-річчя замаху тут повісили плакат завбільшки із весь другий поверх. На ­ньому портрети ­Гаврила Принципа і Франца Фердинанда та напис: "Ріг вулиці, який розпочав ХХ ­сторіччя".

×