Уперше саморобну карамель на паличці я зварила років 20 тому. Тоді такі льодяники ми називали півниками, хоч із залізних формочок виходили різні фігурки – рибки, ведмедики, білочки. Півників, до речі, найнезручніше було смоктати – хвіст завеликий, не влазив у рота. Тож починали з хвоста, а тоді бралися до голови й тулуба. Найкращою для смоктання була рибка.
Ці формочки для півників наприкінці 1970-х моїй мамі привезли "по блату" з обласного центру в село Кутин Зарічненського району на Рівненщині. Рецепт карамелі був простий: вісім столових ложок цукру, чотири ложки води й ложка оцту – для кислинки. На великому вогні варила це до коричневого кольору, доки суміш ставала тягуча. Якщо додати у воду вишневий сироп – півники виходили червонуваті. Моя подруга любила робити зелені – крапала до води з цукром зеленку.
Форму спершу треба було змастити олією та скріпити залізними прищіпками. Тоненькою цівкою в отвір наливала карамельну масу і втикала сірника замість палички. Щоб льодяники швидше застигли, клала формочку в холодну воду. Кілька хвилин – і готово.
Згодом мама почала привозити чупа-чупси з Польщі, і я перестала варити півників. А формочки помандрували на дно глибокої шухляди на кухні. Там, щось шукаючи, і натрапила недавно на них – в гостях у мами.
2 
1
Коментарі