17 лютого 1864 року, під час Громадянської війни в США, підводний човен конфедератів H. L. Hunley потопив військовий паровий шлюп Housatonic північан. Уперше в історії підводне судно знищило ворожий корабель.
Човен побудували в Мобілі, штат Алабама, що входив до Конфедеративних Штатів Америки – так званого Півдня. Фінансували на той час майже марний проект бізнесмени на чолі з Горасом Ганлі. Інженери взяли за основу циліндричний паровий котел-бойлер, приробили перемички. Вийшла "металева сигара" – овальний корпус 12 м завдовжки, 1,7 м завширшки й майже 2 м заввишки. Судно могло розвинути швидкість до 8 км/год. У рух його приводив колінчастий вал, який всередині вручну обертали восьмеро матросів. При зануренні баластні цистерни наповнювалися водою, потрібно було тільки відкрити клапан. Щоб піднятися на поверхню, викачували воду тим же ручним насосом.
Під час випробовувань підводний човен тричі тонув, а більшість команди гинула. На останньому випробуванні пішов із життя Ганлі. Однак командування південців вирішило відправити човен на бойове завдання. Екіпаж складався із сімох моряків-добровольців, які крутили "двигун", та лейтенанта Джорджа Діксона. Уночі 17 лютого вони вирушили атакувати 12-гарматний Housatonic, який блокував порт Чарльстон, штат Південна Кароліна. H. L. Hunley штовхав перед собою залізний прут, на якому був укріплений 40-кілограмовий пороховий заряд. Слід було увігнати гострокінцевий ніс "торпеди" в борт судна противника, смикнути зсередини човна за спусковий шнур, а потім тікати.
Вахтовий офіцер Housatonic за 100 м від правого борту помітив предмет, схожий на колоду. Стали піднімати якір, розводити пару, але не встигли – прогримів вибух. Корабель швидко затонув. Сусіднє судно встигло врятувати з нього 21 офіцера і 129 матросів. Загинули всього п"ять осіб. Натомість H. L. Hunley з екіпажем пропав безвісти. 1994 року човен виявили на дні океану. Судно було занесене мулом, завдяки чому добре збереглося. Дослідники встановили, що H. L. Hunley зазнав механічних ушкоджень від вибуху, тому не міг спливти. Усі члени екіпажу загинули від нестачі кисню.
23 лютого 1874 року британський майор Волтер Вінґфілд запатентував гру під назвою сферистика. Це був теніс, що набув популярності ще у XVI столітті. Але доти в нього грали лише в закритих приміщеннях. Вінґфілд запропонував перенести корти на траву. Це стало можливим завдяки появі гумових м"ячів, які відскакували від будь-якої поверхні. Тому за декілька років найпоширенішим став lawn-tennis – "теніс на галявині" (на малюнку 1887 року). Правила відрізнялися від сучасних: корт мав форму пісочного годинника, звужуючись до сітки від 9 до 6,4 метра, а та була натягнута на висоті півтора метра. Для подачі призначалося конкретне місце в межах корту, а не на задній лінії, як стало пізніше. Для перемоги необхідно було набрати 15 очок
19 лютого 1964-го у Франції на екрани вийшла музична мелодрама режисера Жака Демі "Шербурзькі парасольки" з 20-річною Катрін Деньов у головній ролі. Мадам Емері та її донька Женев"єва (Деньов) продають парасольки в бутику прибережного містечка Шербурґ у Нормандії, на північному заході Франції. Женев"єва закохана в механіка Ґі, вагітніє від нього. Але той мусить їхати на війну до Алжиру. Мати змушує Женев"єву побратися з ювеліром Роланом. Такий початок сюжету. Фільм має три частини – "Від"їзд", "Розлука", "Повернення". "Шербурзькі парасольки" – нетипова стрічка навіть для мюзиклу: діалоги актори співають. Музику до фільму написав композитор, диригент і піаніст Мішель Леґран.
Того ж року "Шербурзькі парасольки" здобули "Золоту пальмову гілку" Каннського кінофестивалю. А Катрін Деньов після цього прокинулася зіркою. Далі були три "Оскари" – за найкращу музику, найкращий оригінальний сценарій і за найкращий неангломовний фільм
493269 чеченців та інгушів у 180 ешелонах були депортовані з Північного Кавказу до Середньої Азії й Казахстану під час операції "Чечевица", що розпочалася 23 лютого 1944 року. 6544 особи сховалися в горах. Скасувати Чечено-Інгушську автономну республіку й депортувати її населення "за пособничество фашистским оккупантам" постановив Державний комітет оборони СРСР. Республіка не була під німецькою окупацією, але в ній із зими 1940 року – після успішного опору фінів радянському нападові – тривало повстання. Підняв його випускник Комуністичного університету працівників Сходу Хасан Ісраїлов. Із початком радянсько-німецької війни багато військовозобов"язаних чеченців і інгушів уникало мобілізації. А з тих, кого затягнули до війська, понад 3/4 дезертирували.
Операція з насильницького виселення чеченців та інгушів зі своїх етнічних земель тривала до 9 березня 1944 року. Через снігопад і бездоріжжя війська НКВС мали труднощі з виселенням жителів найвіддаленіших гірських аулів Чечено-Інгушетії. Після закінчення спецоперації там залишалося понад 6 тис. чоловік. Нарком внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія дав підлеглим два дні, щоб доправити їх до станцій і завантажити в ешелони. Виконати вказівку було майже неможливо, тому еНКаВеДисти почали ліквідовувати людей. У високогірному селищі Хайбах зібрали коло 700 хворих, дітей, старих, жінок, які не могли самостійно спуститися з гір. Загнали до стайні колгоспу ім. Берії, закрили й підпалили. Тих, хто намагався вирватися з вогню, розстрілювали. До Москви пішла телеграма: "Совершенно секретно. Наркому внутренних дел СССР тов. Л. П. Берия. Только для ваших глаз. Ввиду нетранспортабельности и с целью неукоснительного выполнения в срок операции "Горы", вынужден был ликвидировать более 700 жителей в местечке Хайбах. Полковник Гвишиани".
На батьківщину чеченцям та інгушам дозволили повернутися 1957 року, за Микити Хрущова
2 
1
Коментарі