"Пелехин хоч дав 40 тисяч рублів, а Хрінников одкидається якоюсь десяткою і край"

6

Фото: фото: dniprograd.org

"Чоловік дуже заможний, мільйонер, але феноменально скупий", – пише у щоденнику історик Дмитро Дорошенко про інженера Володимира Хрінникова з Катеринослава, нинішнього Дніпропетровська. Виходець із місцевого купецького роду, Хрінников знався з багатьма тодішніми українськими діячами. Наприклад, вінчався 1905 року з купецькою донькою Марією Мазуренко в церкві села Кононівка Полтавської губернії –

в маєтку Євгена Чикаленка, іншого багатія-українофіла. Коли 1906-го в Катеринославі постало товариство "Просвіта", разом з істориком запорозького козацтва Дмитром Яворницьким, який був директором міського історичного музею, ввійшов до її ради. Почав був видавати газету "Запорожжє". Але перший же її номер конфіскувала поліція.

Фінансував Володимир Хрінников і одне з перших українських видавництв – "Вік", і катеринославський тижневик "Дніпрові хвилі", і друкування праць Яворницького. Хоча Євген Чикаленко, який випускав у Києві газету "Рада", у серпні 1909-го нотує у щоденнику: "Є у нас зі свідомих українців зо скілька таких, що могли б підтримати газету, от як катеринославський Хрінников або петербурзький проф. Пелехин та в Харкові Бойко та інші, але не хотять витрачати гроші на громадські справи. Пелехин хоч дав 40 тисяч руб. на львівське Наукове товариство, а міліонер Хрінников одкидається якоюсь десяткою і край!"

Хрінникову належала ділянка в центрі Катерино­слава – у торговельно-діловому кварталі на розі вулиці Первозванівської та Катерининського проспекту. Там стояли його одноповерхові торгові ряди. Здавав їх під збройний, бакалійний та галантерейний магазини, крамниці фарб і лаків, посуду, кондитерську. На такі будівлі орендна плата була найвища. Але цінувалися тільки перший поверх і підвальні приміщення. Тому власники землі в центрі міста не будували нічого вищого. Та Хрінников вирішив ризикнути і звести 4-поверховий дім. В "українському стилі", який тоді саме ввійшов у моду.

Судовий процес розтягнувся на рік. Виграти його допоміг адвокат Міхновський

1909-го Хрінников докупив половину сусіднього маєтку й наступного року почав виселяти своїх орендарів і зносити старі будівлі. Один з них тягнув із переїздом і далі торгував, хоч власник і не продовжив йому оренди. Врешті Хрінников наказав зняти дах над магазином і почати розбирати стелю. Торговець подав позов – мовляв, дощ попсував його товари, й він зазнав збитків. Судовий процес розтягнувся на рік. Виграти його Хрінникову допоміг харківський адвокат Микола Міхновський – ­ідеолог і лідер самостійницької течії в тодішньому українському русі. Гонорар за виграну справу – 6 тис. руб.– пішов на видання тижневика "Сніп" – першої української газети в Харкові.

За розмірами і призначенням будинок Хрінникова мав бути чимсь на зразок нинішніх торговельно-розважальних центрів. Підвал, перший і другий поверхи відводилися під магазини й ресторан. Третій і четвертий – під офіси, готель чи окремі помешкання. Окрім того, мала були театральна зала на тисячу місць. Під час урочистого закладення у фундамент вмурували срібну дошку з написом: "Року Божого від Різдва Христова тисяча девятьсот десятого (1910) 30 жовтня (October) під час ІІІ Державної Думи заложено цей дім. Будується він власником ґрунту інженер-технологом Володимиром Миколаевичем Хрінніковим (W. N. Hrennikoff) по його власному проїкту. Фасад по Катерининському проспекту і Первозванівській вулиці робиться по проїкту архітектора Петра Фетісова (Fetisoff) в стилю "Відродження України".

Запросити випускника Петербурзької академії мистецтв Петра Фетисова розробити фасади будинку Хрінникову нібито порадив Дмитро Яворницький. Він, любитель і знавець запорозької старовини, всіляко сприяв поширенню в Катеринославі й околицях "українського стилю" в архітектурі. Він поєднував традиції народного будівництва й козацького бароко з найновішими досягненнями будівельної техніки. У будинку Хрінникова, наприклад, мали з'явитися залізобетонні перекриття між поверхами, металеві перекриття залу й каркас куполу, великі на два поверхи скляні вітрини. У Катеринославі при цьому будівництві вперше змонтували баштовий кран.

Фетисов передбачив башти-вежі з дахами із заломами, а найвищу наріжну башту виконав із бароковим куполом. Першовзірцями послужили дерев'яний козацький собор у Таращі та виконані у XVIII ст. зображення споруд Нової Січі. Флюгери на шпилях менших башт запроектував у формі коня, орла, сокола й сайгака – як на печатках запорозьких паланок. А на шпилі наріжної башти велике – майже 2х2 м – навершя зображало бій двох вершників. Обабіч головної башти архітектор передбачив дерев'яні лоджії. А над усім – високий черепичний дах зі слуховими віконцями, спертий на різьблені дерев'яні підпори-коники.

Білі стіни будинку – як в українських хатах – прорізані здебільшого "запорозькими" вікнами – трапеційними, шестикутними. Над верхніми, на фронтонах, – ліпнина: у бароковому картуші герб Гетьманщини – козак із мушкетом. Ще вище – під дахом, – а також вхід до театру, оздобили яскравими панно з майолікових кахлів. На них – барвисті павичі й візерунки, взяті з народних розписів і вишивок.

У кресленнях розробили все – аж до дверних ручок, світильників і меблів. Спроектували й люстри для театральної зали. На більшій викували бій між козацькими чайками й турецькою галерою. На меншій зобразили похід козаків через степ. Виготовлення деталей зовнішнього та внутрішнього оздоблення вимагало часу. А жителі Катеринослава не могли дочекатися, коли ж мільйонер Хрінников завершить свій "український дім", як називали його в місті. "Заглянем в даль Екатеринослава, даль далёкую, не на один год, – насміхався автор фейлетона в газеті "Южная Заря" на початку 1913 року. – Возьмём хотя бы такую даль, когда будет окончен дом или "будынок" В. Н. Хренникова и когда все украинские гетьманы встанут из могил взглянуть на него, вспомнят Чигирин, "де вони панували", и успокоятся при виде "козацкой славы", возобновлённой из "убогих руин".

Нарешті восени 1913-го, через три роки від початку будівництва, "український дім" закінчено. Та угод про здачу в оренду приміщень у ньому власник не став укладати – вважав нещасливим число 13. Чекав початку наступного року. Підвал, перший і другий поверхи орендарі розхапали під магазини. Уже на початку 1914-го працювали магазин вин, збройний, 3-тє Катеринославське товариство взаємного кредиту, магазин торгового дому "Шлапакови та К°".

Угод про здачу в оренду приміщень власник не став укладати – вважав нещасливим число 13

У театральній залі облаштували кінотеатр "Паласс". У січні 1914-го показали перший фільм – іще німий – "Ніч перед Різдвом". Того ж року в будинку відкрили художній музей. Третій і четвертий поверхи, розплановані під конторські приміщення, довго стояли порожні. На початку 1915-го Хрінников тут безкоштовно виділив дві кімнати для "Просвіти" та створеного при ній Галицького комітету з надання допомоги біженцям – тривала Перша світова ­війна. Посеред року поверхи орендували під Комерційне училище, будинок якого забрали під госпіталь.

Із приходом більшовицької влади Володимир Хрінников вибирається з родиною з Катеринослава. Якийсь час, за непу, проектує й будує млин у Криму. Потім перебирається до Баку. Працює інженером на нафтопромислах. 1936 року помирає в Кисловодську. А в його будинку в Катеринославі, що 1926-го став Дніпропетровськом, розташувалися радянські установи й магазини. Кінотеатр "Паласс" перейменували на "Жовтень".

У своєму первісному вигляді "український дім" інженера Хрінникова простояв 30 років – до жовтня 1943-го. За однією версією, його при відступі підпалили німецькі сапери, за другою – будинок зайнявся від прямого влучення радянською артилерією. "У пожежі деформувалися залізобетонні перекриття, згоріли виразні куполи даху, – писав у мемуарах архітектор Володимир Зуєв, який згодом відбудовував дім. – Був спотворений фігурний кований шпиль. Я бачив, як ця кована прикраса декілька місяців валялась на тротуарі. Потім після чергового суботника її не стало. Швидше за все, пішла на металобрухт. Досі не можу собі пробачити, що нічого не вдіяв, аби врятувати цей витвір мистецтва".

"Будинок Хрінникова", від якого збереглися лише закіптюжені стіни, взялися відновлювати 1952-го. І спаплюжили, пише історик архітектури Віктор Чепелик у книжці "Український архітектурний модерн". Спростили форму даху й завершення головної вежі, а бічні прибрали, змінили внутрішнє планування. За два роки там відкрили готель "Україна". Коли у другій половині 1990?х його перехрестили у ґранд-готель і реконструювали, власники проігнорували заклики відновити первісний вигляд історичного "Будинку Хрінникова". Зате в оздоб­лений майолікою один зі входів вгризлися безсмакий дашок і вивіска Casino club Europa.

При підготовці використано дослідження Ірини Голуб і Валентина Старостіна "Український дім" добродія Хрінникова", що вийшло у Дніпропетровську 2008 року

Архітектори проектували й одяг господині дому

–?Розвитку модернізму в архітектурі сприяв економічний підйом на початку?XX століття, – каже доктор мистецтвознавства Володимир Нікітін, 67 років. – У Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі розгорнулися великі будівельні кампанії. Забудовували площі величезними на той час спорудами – на п'ять-сім поверхів, завдовжки сотні метрів. Для них стали шукати нових методів виразності.

Але архітектурний модерн – це не тільки нові можливості, нові форми, нові будівельні матеріали, а й нове світовідчуття. Воно мало такі засади: по-перше – "життя чудове", по-друге – "жити треба красою", третє – усе має бути сучасним. Модерн вважали не стилем, а загальним способом життя. Архітектори проектували не лише будинок, а й меблі для нього. А дехто навіть і одяг господині дому.

У всіх країнах модерн мав етнічну складову. Взяти того ж Ґауді з його каталонськими мотивами. Український модерн є певною мірою спадкоємцем українського бароко. З нього й походять шестикутні вікна, гострі дахи, башточки, вхідні арки, вигадливі деталі. Модерн – це кропітка робота з кожною деталлю – ручки, засувки, світильники – різьбярів, ліпників, ковалів.

Перший "український дім" збудували в Полтаві

"За останні роки в Катеринославі зведено кілька будинків в українському стилі, – писав тижневик "Дніпрові хвилі" 1911 року. – Це все – невеличкі будинки, здебільшого на один поверх. А оце тепер будується велика кам'яниця, на 4 поверхи, на головній вулиці – на Проспекті. Належить будівля інженерові В. Хрінникову. Архітектура дверей, вікон, а також вся надвірна оздоба – в українському стилі на зразок Земського дому в Полтаві".

Будинок Полтавського губерн­ського земства – тепер тут розташований краєзнавчий музей – був зведений у 1903–1908 роках і став першим зразком українського архітектурного модерну. Коли на сторінках газети "Полтавский вестник" розгорнулася дискусія, якою має бути споруда, один із дописувачів порадив оформити фасад "у стилі південноруської творчості". На це газета "Киевлянин" поглузувала, що знаний лише один зразок українського архітектурного стилю – солом'яний курінь на баштані. Та керівники Полтавського губернського земства ідеєю зацікавилися. Художник із Миргорода Опанас Сластьон порадив 30-річного архітектора Василя Кричевського з Харкова. Його проект і виграв конкурс.

Дах будинку Кричевський запроектував гострий, як у класичних українських хатах, і критий полив'яною черепицею. Він невдовзі стане типовим для будівель українського архітектурного модерну. Як і башточки й шестикутні з трапецієподібним завершенням вікна, що їх Дмитро Яворницький називав "запорозькими". Виробництво полив'яних плиток для інтер'єрів сіней, вестибюля і зали засідань земства запустили в Опішні. Там же виготовили 15 майолікових гербів повітів Полтавщини, які розмістили на фасаді, а також 12 майолікових панно. Вони теж стали однією з ознак українського архітектурного модерну.

Стіни всередині вкрили рос­лин­­ними орнаментами, виконаними за ескізами Миколи Са­мокиша. Три великі картини на історичну тематику створив художник Сергій Васильківський. 14 жовтня 1908 року, на Покрову, Земський будинок освятили.

–?Стиль дома исполнен как бы для прославления малороссов и их истории, что крайне недопустимо и вредно для государства, – заявив імператор Микола?II, коли влітку наступного року під час відвідин Полтави йому показали будинок губернського земства.

Однак за наступне десятиліття будівлі в "українському стилі" почали зводити як у великих містах – Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі, Одесі, – так і в малих, і навіть у містечках та селах. І не лише житлові, а й училища, школи, клуби й читальні "Просвіти", сільськогосподарські станції чи лабораторії, лікарні, кооперативні будинки й навіть гідроелектростанції. Із декількох десятків проектів земських шкіл для Лохвицького повіту на Полтавщині, розроблених Опанасом Сластіоном, реалізували коло 30. Головні входи до них підкреслювали башти з високими шпилями. На Кубані в 1910?1916 роках у стилі українського архітектурного модерну збудовано більшість залізничних станцій Кубансько-Чорноморської козачої залізниці, а при них – помешкання для залізничників і школи для їхніх дітей.

Загалом у стилі українського архітектурного модерну звели понад 500 будівель. Багато з них втрачені у 1917–1920 роках і під час Другої світової війни. Зі вцілілого чимало споруд спотворено під час радянських реконструкцій.

×