Середа, 20 січня 2016 18:14

"Нема зброї – йди з вилами, а все-таки йди, не сиди дома"

За участь у Драбівському повстанні чекісти розстріляли 26 чоловік

"Банда появилась 6 апреля сего года на границе Лубенского и Прилукского округов. Совершила налеты на станцию Драбово и село Перерослое, где убила семь человек совпартактивистов, подожгла здания кооперации и нарсуда. Установлено, что во главе банды стояли бывшие белые офицеры и кулаки, пытавшиеся поднять всеобщее восстание под лозунгом борьбы за независимость Украины", – пише голова Державного політичного управління України Всеволод Балицький генеральному секретарю КП(б)У Станіславу Косіору навесні 1930-го.

Етнічний росіянин Ярмолай Олександрович оселився у селі Перервинці – тепер Драбівський район Черкаської області – на початку 1920-х. Пристав до вдови Одарки.Називав себе офіцером царської армії. Згодом почав агітувати селян до створення підпільної антирадянської організації. Переконував, начебто має зв'язки з однодумцями в Києві. Жителі Перервинців – більшість із них вказували свій соціальний стан як "козаки" – долучалися охоче. Збирали кошти на придбання зброї. Наприкінці 1929-го почали обдумувати план повстання.

Автор: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
  Господар-одноосібник у полі, Полтавська область, 1928 рік
Господар-одноосібник у полі, Полтавська область, 1928 рік

Правда, заїжджому Олександровичу не дуже довіряли. Тим паче, він любив зазирнути до чарки. Тож збирали гроші повільно. У січні 1930-го Ярмолай вирішує познайомити своїх прибічників із представниками "центру". Бере з собою Филимона Талана й Петра Барабаша. ­Останній разом із братом здає 35 карбованців.

Олександрович везе селян під Бровари, до свого товариша Зарецького. Той не належить до жодної підпільної організації. Ярмолай попереджає, щоб нічого не розпитували. Старий і глухий Зарецький влаштовує гостям вечерю з доброю випивкою. На це витрачають усі гроші Барабашів. Наступного дня Филимон і Петро їдуть додому. Олександрович повертається через кілька днів. Каже, невдовзі в село приїде представник "центру".

У лютому Перервинці відвідує незнайомець. Спілкується тільки з селянами, які довіряють "ватажкові". Тих, хто має якісь підозри, ігнорує. Прибулець каже: через кілька днів на залізничний переїзд Писарщина привезуть зброю, на яку підпільники збирали гроші.

Двічі селяни марно ходять до колії по вантаж. Після цього втрачають довіру до Олександровича. Той залишає село, його подальша доля невідома. Але від ідеї повстання не відмовляються. Ініціативу перебирає 23-річний Данило Охріменко. Він закінчив три курси Маріупольського педагогічного технікуму. Йому допомагає батько Яків. Залучають однодумців із навколишніх сіл.

27 березня радяться в сусідній Митлашівці. Вирішують розпочати збройний виступ 6 квітня.

– Коли ми всі встанем проти Радянської влади, лише тоді зможемо її повалити, – цитуватиме Данило Охріменко свої виступи на допиті в ДПУ. – Треба добитися того, щоб усе населення виступило, в кого що є. Нема зброї – йди з вилами, а все-таки йди, не сиди дома. І ці села повинні передати через своїх знайомих дальше й дальше, щоб днів за 10 повстання було оголошено почти по всі Україні. Кожне село повинно йти в район, з району – на округи, а з округу йти, куди прийдеться.

Загони із Митлашівки, Перервинців, Білоусівки, Савищини повинні наступати на залізничну станцію Драбове, а далі – на Золотоношу, Холодний Яр і Черкаси. Загони Пирятинського району рухатимуться на Прилуки, Яблунівського – на Лубни, приєднуючи до себе села й райони. Планують, що до виступу долучаться щонайменше 20 сіл. Повстанці дійдуть до кордону з Польщею або Румунією, там отримають підтримку й повернуться назад із великою армією.

Автор: Володимир Козоріз. Нариси з історії Великого Хутора. – Харків, 2011
  Колгоспники із села Великий Хутір Драбівського району, 1930-ті
Колгоспники із села Великий Хутір Драбівського району, 1930-ті

У визначений день майже 40 жителів Перервинців рушають на Драбове. Більшість – без зброї. Дорогою вбивають двох комуністів – активіста Білецького й сексота Оксея Шевченка. Оточують хату активіста Христофора Сухоноса. Вбивають доньку, а потім – і його самого.

На станції зустрічають загін із Митлашівки – півсотні осіб. Діляться на три підрозділи. Один рушає на вокзал, інші – до пошти та районного суду. Ріжуть телефонні й телеграфні дроти, палять судові справи, розбирають залізничну колію. Через кілька годин стає зрозуміло, що в повстанні беруть участь тільки перервинці й митлашівці. Розчаровані селяни розходяться по домівках. Одним із перших – Данило Охріменко.

На ранок у Драбове прибувають чекісти з Лубенського та Прилуцького окружних відділів ДПУ. Бачать розтрощені владні установи й починають арешти. За кілька днів затримують півтори сотні осіб. Серед них і ватажка. Охріменко благає зберегти йому життя. "Я обіцяю виїхати назавжди за межі Української СРР в самі глухі країни нашого Радянського Союзу, де буду працювати з усією відданістю", – пише він у заяві до Лубенського особливого відділу ДПУ.

Не всі повстанці визнають свою провину. 22-річний Михайло Гвоздик заперечує висунуті обвинувачення. Навіть оголошує голодування: "Як безневинно сидіть, то я лучче помру, в чім і розписуюся".

17 травня судова трійка колегії ДПУ УСРР виносить вирок. 20 учасників повстання розстрілюють, серед них і Данила Охріменка. 69 засуджують до різних термінів ув'язнення. Михайла Гвоздика – до 10 років.

Частині повстанців вдається уникнути арештів. Хтось подався в сусідні села, хтось – у ліс. Нескорених очолює 26-річний Григорій Пучка. Двічі засуджений, 1929-го він утік з заслання й переховувався в Перервинцях. Його загін нападає на колгоспи й радгоспи. 8 червня 1930-го в Мечетському колгоспі розстрілюють представника райпарткому Орловського й уповноваженого райвиконкому із хлібозаготівель Вакуловського.

Автор: Галузевий державний архів Служби безпеки України
  Григорій Пучка, фото з кримінальної справи
Григорій Пучка, фото з кримінальної справи

У сусідньому Оржицькому районі діє загін Івана Яковенка. Він із 1924 року – в підпіллі. Якось зарубав сокирою начальника районної міліції. А при спробі арешту із товаришами Миколою та Тимофієм Жилами роззброїли конвой, убили міліціонера та втекли з-під варти.

Тим часом селами поширюються чутки, що на Драбове напали не жителі Перервинців, а загін із кількох сотень повстанців. Вони таємно перейшли через Дніпро з Холодного Яру й повернулися назад. А місцеві селяни були арештовані ні за що. Це стає приводом до нової чекістської операції наприкінці 1930 року. Справу називають "Гренадери".

Керівник слідчої групи Іваницький затримує селян і вибиває з них потрібні "зізнання". Вони однотипні: допитувані чули, що односелець чи знайомий щось говорив про повстання. Цього вистачає, щоб почати їх "розробляти" як учасників "контрреволюційної підпільної організації". У ніч на 23 березня 1931 року в Драбівському, Оржицькому й Лубенському районах арештовують півтори сотні людей.

"Показания Шарого я не фиксирую, хочу добиться от него более откровенных показаний. Из разговора с ним видно, что он настроен рассказать все, но еще не научился сознаваться. Думаю, что за сегодня и завтра он пройдет школу "непромокаемой" и начнет колоться, как сухие дрова", – звітує Іваницький начальнику особливого відділу Полтавського сектора ДПУ Кайзеру навесні.

Кількість "нововиявлених учасників підпільної організації" зростає від допиту до допиту. Відбуваються нові хвилі арештів. 1 серпня Іваницький підписує обвинувальний висновок у справі "вскрытой органами ГПУ на территории Прилуцкого, Черкасского, Лубенского и Кременчугского округов мощной контрреволюционной повстанческой организации, готовившей на весну 1931 года вооруженное восстание против существующего строя с целью его свержения и установления Украинской независимой народной республики".

На початку вересня в засідку потрапляє Григорій Пучка та кілька його товаришів. Також чекісти знаходять кількох учасників Драбівського повстання, які переховувалися в інших регіонах Радянського Союзу. Розстрілюють ще шість осіб. Невідомо, як склалася доля Івана Яковенка. На початку 1932-го чекісти продовжували шукати його.

"Сидим, как на вулкане. Когда ложишься спать, не знаешь, встанешь ли", – писав у листі приятелю уповноважений ЦК КП(б)У, відправлений на Вінниччину в березні 1930-го. На цей час припав пік антибільшовицьких повстань в Україні. Впродовж року зафіксовано понад чотири тисячі масових виступів

"Влада повинна належати всьому трудовому селянству, яке й повинно брати участь у виборах та утворенні Української Народньої Республіки. До УНР можуть приєднатися й инші республіки, як наприклад, Кавказька, Донська, Кубанська й инші, на федеративних умовах при добровільній згоді того трудового населення, яке там мешкає, коли воно не бажає бути під керівництвом більшовицької банди", – перший пункт програми повстанців села Перервинці – тепер це Драбівський район Черкаської області, – яку на початку 1930 року склав Данило Охріменко

Зараз ви читаєте новину «"Нема зброї – йди з вилами, а все-таки йди, не сиди дома"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 925
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути