УКРАЇНСЬКИМ ПОВСТАНЦЯМ БУЛО ЗАБОРОНЕНО КУРИТИ, ВЖИВАТИ АЛКОГОЛЬ І ВІДПУСКАТИ БОРОДУ
"ВІСТУН "ТЕТЯНА" СИДИТЬ БІЛЯ МАШИНИ Й ПИШЕ. ЗАДУМАНИЙ "МИРОН" ВП'ЯЛИВ СВОЇ ОЧІ КУДИСЬ У ДАЛЕЧІНЬ. "ПАС" МУЧИТЬСЯ НАД ЯКИМИСЬ ЗАВДАННЯМИ З АРИФМЕТИКИ Й ОБРАХОВУЄ СКОРІСТЬ ЛЕТУ ЛІТАКА. "Спартак" переживає ще раз наскок ворога. Був в обіймах смерті. Чергою з кулемета звалив кількох пограничників. Він бачив убитих друзів і криваві сліди на снігу. Тепер, заложивши п'ястки під голову, зітхає: він думками коло своєї дружини і маленького сина, що тепер тиняються по селах. "Вихор" переложив ногу на ногу і дивиться на скрипку, бажаючи перервати тишу грою. "Байдак", підпертий на лікті, міркує, що йому варити на вечерю. "Буйний" вичісує буйне волосся та думає, як то він зустрінеться зі своєю Стефунею. "Сірий" сидить над абеткою і вивчає грамоту. Йому сьогодні заявили друзі, якщо не навчиться читати і писати, то про це розкажуть його дівчині, яка закінчила вісім кляс", – так описує дозвілля вояків Української повстанської армії узимку 1948-го командир Степан Стебельський-"Хрін".
Наступного року він загине в бою з чехословацькими жандармами під час рейду на Захід. Спогади потрапили за кордон, де вийшли книжкою – "Зимою в бункері".
Вільного часу в підпільників майже не було. Несанкціонований відпочинок загрожував покаранням. Стрілець Роман Хархаліс згадує, як разом зі ще одним вояком із сотні "Крилатих" отримали по 10 буків – ударів палицями. За те, що ніжились на сонечку, коли решта хлопців будувати колибу для відділу.
"Безділля не сміє тривати ані одної хвилини. Воно родить зневіру, жене в розшуки за самогоном чи фартушками", – йдеться в наказі командира куреня "Ясена" від 1 грудня 1943 року.
НА СОН ВОЯКАМ ДАВАЛИ НЕ БІЛЬШ ЯК 8 ГОДИН НА ДОБУ. Роман Хархаліс розповідає: "В одному нічному марші я заснув на ходу. Скільки спав, не знаю. Але вдарився об щось – збудився. Як з'ясувалося, через мене розірвався зв'язок і хлопці переді мною відійшли на кільканадцять метрів убік. Тут же я легенько свиснув, почув відзив, і негайно з'єдналися".
Не завжди вдавалося поспати й у визначений на це час. "Воші лазили й кусали. Мусив іти під дерево і, як той кінь паршивий, тертися. Здавалося, що трохи втихомирив, але то ніц не помагало. Як сів коло огню, то одна вош другу тягнула з голови по карці, ховаючись під шинелю", – згадує стрілець Теодор Скіра з відділу командира "Брилля", що діяв у Ярославщині – тепер територія Польщі.
Обмежень в УПА було багато. "Забороняю всім старшинам, підстаршинам і козакам носити бороди. Це підтримування традиції ворогів-москалів. Натомість дозволяю носити як традицію козацьку довгий вус", – йдеться в наказі командира загону ім. Богуна від 20 листопада 1943 року. На виконання давали п'ять днів.
"Забороняється курити від сходу до заходу сонця", – читаємо в іншому розпорядженні. Проте навіть коли командири мали більш ліберальну позицію, стрільцям просто бракувало тютюну. Письменник-повстанець Степан Федорівський згадує: коли закінчувалося куриво, стрільці пригощали командирів буковим і малиновим листям. Від нього йшов густий дим і дерло в горлі.
"ШАХИ, ДОМІНО БУЛИ ЗАГАЛЬНИМ ЗАХОПЛЕННЯМ, – ПИШЕ ЄВСТАХІЙ КМЕТЬ НА ПСЕВДО "СОЙКА" ІЗ СОТНІ "МЕСНИКИ". – Знайшлися умільці, які вирізали ножиком-"цизориком" шахові фігури з кори, ліпили їх із хліба й воску. Шахові турніри проводили безперервно. Закінчувався один, починався другий. У шахи чудово грав "Сурма". Він давав сеанси одночасно на дев'яти-п'ятнадцяти дошках. І на всіх вигравав або, в крайньому випадку, допровадив партію на нічию. Нарешті, як легкі перемоги надокучили, придумав грати "насліпо" – відвернувшись від противника, не дивлячись на шахівницю і тільки називаючи фігури й поля. І також часто вигравав".
Риболовля та полювання були для вояків одночасно і вишколом, і розвагою, і здобуванням харчів. Повстанець "Сойка" згадує: "Побратими "Смола", "Крук" та "Верба" ловили на гачок, саками, шнурами, кістками з риб'ячих кісток, гранатами і навіть голими руками. Найбільшим любителем цієї справи був кухар відділу "Явір". З собою в похід завжди брав вудки. Одного разу задрімав, і побратими почепили йому на гачок здохлу жабу".
"ПЕРШОЇ НОЧІ МИ ПРОСИДІЛИ В КАРТОПЛИННІ ДО РАНКУ. І НЕ ТЕ ЩО НЕ ВПОЛЮВАЛИ, А Й НЕ ПОБАЧИЛИ ЖОДНОГО ДИКА, – ОПИСУЄ ІВАН ДМИТРИК-"ЛИС" ІЗ КУРЕНЯ "РЕНА" ПОЛЮВАННЯ ПОБЛИЗУ СЕЛА ОСЛАВИЦЯ – тепер Польща – у серпні 1945-го. – А селяни сказали, що кабани зрили картоплю в іншому місці. На другу ніч ми порозставляли стрільців по картопляних полях і казали їм взяти з собою кулемети. Коло півночі на одному картоплиську відізвався кулемет. А за ним почувся розпачливий крик: "Рятуйте!" Ми підбігли й побачили таку картину: кулеметник залишив кулемет і виліз на невелику сливу. Під нею величезний кабан, порскаючи, підгризав дерево. Довелося визволяти товариша".
Влітку повстанці купалися в річках – якщо дозволяли умови конспірації. У листопаді 1942-го від роботи завідувача інтендатури Крайового штабу УПА відсторонено Василя Дячука-Чижевського на псевдо "Демид". У селі Ясень у Карпатах він зробив кілька світлин купальників, які їм подарував. Серед сфотографованих виявилася "Оля" – наречена обласного референта служби безпеки "Митаря".
–?Направили ці фото у Крайовий провід і поскаржилися, що я роблю аморальні фотографії націоналістів, чим вношу деморалізацію в ряди організації, – свідчить "Демид" на допиті в чекістів через 3,5 року.
Скандалом закінчився візит двох селянок у військовий табір на Буковім Берді – полонині у Західних Карпатах. Вони принесли печену курку й ковбасу. Але командирові табору "Рену" не сподобалися грайливі усмішки гостей. Він зробив зауваження кільком командирам за "аморальну поведінку". Кількох навіть хотів віддати під суд. Через деякий час свій гнів спрямував на стрільця "Змія". Той з відмороженими ногами лікувався у селі. Коли стало краще – ходив з дівчатами на вечорниці, грав на скрипці, танцював. Командир пригрозив йому кулею, суд вирішив віддати до карної сотні. Зрештою "Змія" перевели в інший відділ.
"Рен" любив, коли хлопці співали: "Ми – українські партизани, не треба нам бабів".
АЛКОГОЛЬ В УПА БУВ СУВОРО ЗАБОРОНЕНИЙ. Вояки намагалися обійти це обмеження. Часом опинялися на гуляннях без дозволу командирів, порушуючи засади конспірації. Вояк із сотні "Бродича" описує випадок у селі Пантна: "На подвір'ї лунали музика та співи. "Бродич" увійшов до сіней, заповнених людьми, і побачив, що в хаті "Іва" зі зброєю на плечах танцює з нареченою. Поруч – повстанці. Коли танець закінчився, "Бродич" голосно спитав: "Друже "Іва", ви що тут робите? Чому не виконали наказу?" Стрільці від міцних напоїв та весільних запахів не могли втямити, хто там і про що говорить. Та "Іва" став на струнко і плутано заговорив: "Друже командир! Я оголошую свій відхід!" Іти в табір "Іва" сили не мав, тож зі своїми стрільцями пішов спати в одну сільську хату. Стійкових не виставив. Хтось доніс польській залозі, що дислокувалася неподалік. 300 вояків оточили хату – захопили вісьмох стрільців. Довелося їх визволяти".
Відпустки повстанцям давали рідко. Командування боялося, що не всі повернуться, когось можуть арештувати. "З огляду на те, що стрільці, які були пущені на перепустки до своїх домів, по білизну чи на відвідини родини надуживають своїх прав стрілецьких чи просто поводяться з такими ж громадянами, як і самі, невідповідно, аби назавжди уникнути різних неприємних явищ категорично забороняю командирам давати відпустки стрільцям в якій то не було справі. А коли є потреба чи за білизною чи інше, оголошувати до курінної канцелярії, і все буде полагоджене способом організаційним", – наказує "Мороз" – командир куреня "Погром" – 4 вересня 1943 року.
22 січня 1944-го о 10:00 перед відділом командира "Орлика" повісили 20-річного вояка "Дорошенка". У наказі перелічені причини вироку: "За насильство одної дівчини в селі Заячиці. Будучи п'яний, стріляв у хаті в селі Ревушках. Будучи в селі Чеснівці, стріляв у собак, де застрілив теля. Маючи злобу на друга "Федю" зі східних земель за дівчину, висловився перед ним: "Вам, східнякам, усім два дні життя"
"Нам прийдеться рішати долю українського народу на цілі століття"
ЯКІ СВІТСЬКІ СВЯТА ВІДЗНАЧАЛИ В УПА
Свято державності. На згадку про проголошення Української Народної Республіки 22 січня 1918-го й Акта злуки УНР та ЗУНР роком пізніше. У матеріалах до свята, підготовлених пропагандистським відділом ОУН 1942 року, йшлося: "На вірі в непохитну силу українського народу ми будуємо віру в нашу остаточну перемогу. Наш час – великий час. В ньому прийдеться нам рішати про долю українського народу на цілі століття. На нас спадає відповідальність за долю тих, хто прийдуть по нас".
День матері. Свято започаткував "Союз українок" 1929-го. Відзначали у другу неділю травня. Дату перейняли в американських феміністок.
День героїв. 23 травня 1938 року в Роттердамі радянський агент убив засновника ОУН Євгена Коновальця. Цього дня вшановували всіх полеглих у боротьбі за Українську державу. Юрій Борець описує святкування в Грушівському лісі неподалік Перемишля 1946 року: "Почалося з Богослужіння. На щоглах майоріли прапори, посередині була символічна могила Євгена Коновальця. Дві сотні стали з лівого престолу, дві – з правого, а боївка і решта – на задньому плані. Курінний хор під диригентством "Шувара" заспівав "Вірую" і "Боже Великий". Капелан виголосив проповідь. Потім – святкове застілля: м'ясні страви, яйця, хліб, ковбаси, сира цибуля замість салату і чорна кава. Після обіду промовляли командири. Хор заспівав "Із гір Карпат несеться гомін волі". Далі був урочистий марш усіх сотень зі зброєю, в тому числі з кулеметами. За ними йшли дівчата з Українського Червоного Хреста".
День акта про відновлення Української державності. Його проголосили 30 червня 1941 року у Львові. З нагоди свята відділи УПА зі своїми капеланами проводили урочисті молебні в лісі чи по селах. Командири виголошували промови, стрільці читали вірші. Співали повстанські хори. Поміж селян проводили збірки у фонд УПА.
День зброї. Спершу святкували 31 серпня – того дня 1919 року військові УНР і Української галицької армії визволили Київ від більшовиків. Пізніше перенесли на 14 жовтня – свято Покрови. Його вважали символічною датою утворення УПА. "Свято відбулося дуже урочисто, – згадує чотовий "Островерха" свято 14 жовтня 1946 року, яке відбулося в селі Нанчівка на Львівщині. – Хоч падав сильний дощ і під ногами була грязюка, зібралися біля 90 повстанців. Хорунжий "Мирон" провів збірку, склав звіт командирові "Хрінові". Після звіту відбулося свято за такою програмою: звіт, молитва українського революціонера, мовчанка за впалих героїв, промова поручика "Хріна", реферат хорунжого "Мирона", декламація "Марійки", пісні: "Лунає клич", "Доволі кривд", марш УПА-Захід "Ми лицарі без жаху і без смерті".
Свято листопадового чину. 1 листопада 1918 року у Львові почалося повстання з метою проголошення Української держави. У святковому наказі Крайового проводу ОУН до річниці цієї події 1945-го йдеться: "За цю велику Правду-Ідею підняли і ми, українські повстанці-революціонери, свою зброю. Не зложимо її і не спічнемо, доки не здійснимо цієї ідеї. Нам не страшні жодні ворожі сили, міліонові армії, гори заліза і безконечні ряди тюрм!"
Свято Базару. У пам'ять про розстріляних більшовиками 359 полонених вояків Армії УНР у селі Базар на Житомирщині 31 листопада 1921 року. З цієї нагоди повстанці насипали символічну братську могилу з березовим хрестом. Несли до неї вінки та квіти. Виголошували промови про історію злочину та вірші про українських вояків.
2 
1
Коментарі