Мухи були справжнім лихом не лише в нас, а навіть у стерильній Європі. У романі Ярослава Гашека про бравого солдата Швейка спершу вони обгадили брунатними цятками портрет австро-угорського цісаря Франца Йосифа, а затим почалася Перша світова війна.
У Радянському Союзі найкустарнішим способом боротьби з мухами були мухобойки. З них можна би створити цілу музейну експозицію: яких тільки форм не надавали гумовій ударній частині. Приміром, вирізали у вигляді дубового листка або чирви-сердечка. Але мухобойка мала й слабкий бік: на побілену стіну нею не замахнешся.
Ефективнішою була липучка - її й досі випускають. Подібна до мисливського патрону, лише без капсуля. Витягаєш за петельку липку стрічку й чіпляєш під стелю. Мухи налипали миттю. У пивних висіли липучки з таким багатим уловом, що нагадували горжетку з чорнобурки. А поряд із плакатами про шкоду пияцтва висіли й про боротьбу з мухами.
Та вершиною боротьби з докучливими - надто у Спасівку - цокотухами була скляна мухоловка. Її видно на верхньому плакаті. Цю вишукану посудину не соромно було поставити у серванті поміж кришталю чи просто на кухні. У мухоловку наливали приманку. Молока в наших селах шкодували - у нас вдома викручувалися сироваткою. Доступ до неї був через отвір знизу. Його загнуті всередину краї утворювали жолобок. Відчувши поживу, туди залітали мухи. Пили сироватку із жолобка вниз головою, падали в неї, а вибратися було зась.
Ця мухоловка нагадувала літаючу тарілку, що притягувало дітей. А була вона з делікатного матеріалу, тому й не дожила до наших днів. Зрештою, потім настала ера диклофосу.
4 
35413
Коментарі