Акторці Джульєтті Мазіні чоловік не давав мити голову три місяці

Осіннього дня 1943-го в римському ресторані за столиком сидить і роздивляється розкішний інтер'єр 22-річна жінка у спідниці-шотландці, жакеті, застібнутому під горло, і туфлях-човниках на білі шкарпетки. Прийшла на побачення.

"Спершу кавалер не справив на мене враження. Сором'язливий худий хлопець у коротких штанях. Та запросив у такий модний і дорогий заклад! Мабуть, із глузду з'їхав, – розкаже потім подрузі. – Про всяк випадок узяла із собою гаманець. Подумала, раптом йому не вистачить навіть на каву. Та він дозволив замовити все, що забажаю. Я пробіглася очима по меню і вказала на овочевий суп".

 

Довготелесий хлопець узяв для неї шинку, равіолі, печеню й пиріжки. Коли подали рахунок, дістав пачку банкнот.

Це був 23-річний Федеріко Фелліні – карикатурист і сценарист-початківець. Писав тексти для радіосеріалу "Чіко і Палліна". Одну з ролей озвучувала філологиня Джулія Анна Мазіна.

"Її голос я почув раніше, ніж познайомився з нею, – розповідав пізніше журналістам Федеріко Фелліні. – Телефоном запросив зустрітися. Спершу розчарувався, бо уявляв пиш­нотілу, рудоволосу дівчину. Італійці завжди мріють про щось велике. Більшість завжди голодні, постійно хочуть нажертися. Мріяв про об'ємну й апетитну жінку. Щоб була, як велика миска спагеті. Я справжній італієць".

Якось зізнався, що пишнотіла повія була першою оголеною жінкою, яку він побачив у житті. Звідси і мрія.

У ресторані сиділа тендітна дівчина, вагою 45 кілограмів і зростом 156 сантиметрів. "З очима загубленого цуцика", як висловився Фелліні.

Федеріко зачаровує Джулію. Він мастак розповідати неймовірні історії.

– Я мріяв про професію клоуна. Іноді, – мрійливо розтягує слова, – уявляю себе клоуном-пенсіонером, який тікає з будинку для літніх. І помирає від сміху – це так класно!

– А я хотіла бути актрисою, – каже дівчина. – Зіграти себе, свої переживання. Щоб жодних масок, гриму. А померти хочу, напевно, від кохання.

Федеріко закохується, упадає протягом двох тижнів. Присилає Джулії та її тітці кошики квітів, у яких ховає іграшки. На його пропозицію дівчина каже "так".

Вінчаються на квартирі тітки 30 жовтня 1943 року. Обряд проводить священник, який живе поряд. Наречений малює шлюбний плакат для коханої, яку просить змінити ім'я на Джульєтта. Зображує немовля, яке спускається до них із небес. На весіллі присутні кілька родичів і друзів. Батьки живуть в інших містах, через війну їм не можуть повідомити про урочистості.

Після вінчання ідуть до друга – актора Альберто Сордо, який саме виступає в театрі. Побачивши молодих, оголошує публіці: "Мій любий друг щойно одружився. Не сумніваюся, у майбутньому йому не раз аплодуватимуть, але давайте почнемо сьогодні".

"Коли ви берете шлюб у 20 років, то дорослішаєте разом. Тоді ви не тільки коханці, не тільки чоловік і дружина, а ще брат і сестра, – писав Фелліні в мемуарах. – Іноді я був батьком Джульєтті, а вона мені – матір'ю. А потім сталася жахлива річ. Джульєтта впала зі сходів і втратила дитину. Дуже переживала через викидень і залишалася стійкою. Вона була така молода. Зцілити її біль могла тільки інша дитина, її треба було скоріше завести".

1945-го народжується хлопчик, якого називають на честь батька. Породілля з немовлям хворіють на пневмонію, ліків не дістати. За два тижні син помирає, а медики ледве рятують жінку. Федеріко пропонує усиновити дитину, але дружина відмовляється.

"Джульєтті сказали, що вона не матиме більше дітей. Ми намагалися не говорити про нашу втрату. Було дуже боляче. Та ця спільна трагедія, пережита в молодості, встановила між нами міцний зв'язок. Якщо бездітна пара не розпадається, то зв'язок справді міцний. У подружжя є тільки вони самі".

Чоловік захоплюється кінематографом.

– Мої фільми – наші діти. Хіба вони не народжуються в муках? – каже.

"Джульєтта підігрує коханому в бажанні жити за вигаданим ним сценарієм. Він розповідає небилиці і сам у них вірить. Запевняє, що погано вчився, – тоді як був найкращим у класі. Каже, що прочитав три книжки, – насправді читає запоєм.

Знімає свої перші фільми. Дружина обговорює з ним сценарії, бюджет стрічок, їздить вибирати натуру і запрошує на обіди потрібних людей. Сама наважується зніматися у незначних ролях в інших режисерів.

"Усі навколо казали, що на мене чекає велика кар'єра, – пише в мемуарах Джульєтта Мазіна. – Однак жоден продюсер не давав мені нічого, крім епізодів. Навіть у "Білому шейху", який ставив чоловік, я грала найменшу роль – вуличну дівку Кабіру. Починала думати, що до кінця своїх днів виступатиму в таких амплуа. Почувалася обділеною".

Режисер починає боротися за дружину. Йому байдуже, що її вважають негарною. Розриває контракти, якщо Джульєтту не погоджують на головну роль. Жбурляє чорнильниці у продюсерів, викидає їх на сходи. Добивається для жінки головної ролі у своєму фільмі "Дороги".

Робота над стрічкою важка. Фелліні терплячий з усіма, крім дружини. Якось хапає садові ножиці і стриже її шевелюру. Покриває клеєм, щоб волосся здавалося вигорілим на приморському сонці. Протягом трьох місяців зйомок не дозволяє мити.

 

– Клоун – це ж не жінка, – каже. – У нього нема статі.

Джульєтта грає Джельсоміну – сільську дівчину, яку продали бродячому цирку. Після виходу стрічки на екрани гру акторки називають геніальною.

"Він виростив героїню в нашому шлюбі, – розповідала Джульєтта Мазіна. – Спостерігав за мною, робив нотатки. Багато взяв із моїх дитячих фото, із жестів, які підгледів на кухні, коли я злилася через пересмажену їжу. Особливо йому подобалося моє вміння усміхатися, не розтискаючи губ".

Гру Джульєтти визнають у світі. Називають Чапліном у спідниці, музою Фелліні і дитям-клоуном.

"Цією актрисою я захоплений більше, ніж будь-ким", – пише Чарльз Чаплін. Джельсоміною називають ресторани, ляльки, цукерки і пароплав. Прихильники присилають мішки листів. Федеріко Фелліні визнає улюбленою актрисою: "По суті, я зобов'язаний їй усім".

Джульєтту запрошують до Голлівуда, пропонують 5-річний контракт. Відмовляється, бо не хоче залишати чоловіка.

Якось Фелліні звинувачують у фінансових порушеннях. Має сплатити державі $200 тис. Подружжя продає будинок і переїздить у маленьку квартиру.

Федеріко захоплюється автівками, міняє одну за одною. Замовляє дорогий одяг. Може викласти пристойну суму за номер у готелі, де зупинялася акторка Одрі Хепберн. У дружини немає ні хутряних манто, ні діамантів, як у інших зірок. Відпочивають біля моря в його батьків, щоб зекономити.

– Режисер – це Колумб на кораблі. Він прагне відкрити Америку, а команда хоче додому, – виступає Федеріко Фелліні на врученні премії "Оскар" 29 березня 1993-го в Голлівуді. Тримає статуетку з табличкою "За досягнення всього життя". Таку нагороду кіноакадемія створила спеціально для нього. Це його п'ятий "Оскар". Із ним поволі човгає зі сцени.

– Джульєтто, перестань рюмсати! – кричить у зал, хоч і не бачить обличчя дружини.

Цього ж року виповнюється золотий ювілей їхнього шлюбу. Влітку Джульєтті Мазіні ставлять діагноз "важке онкологічне захворювання". Проходить курс хіміотерапії. Упевнена, що подолає недугу. Виписується з лікарні й береться готуватися до торжества. 15 жовтня у Фелліні стається інсульт, 31-го помирає. Їхній шлюб тривав 50 років і один день.

– Без Федеріко мене немає, – повторює Джульєтта на похороні.

Майже не виходить із дому і не дає інтерв'ю. Її рак легень розвивається стрімко, вона не бореться. Через п'ять місяців після смерті коханого помирає.

На їхньому спільному надгробку на цвинтарі в італійському місті Ріміні написали: "Тепер, Джульєтто, ти можеш плакати".

 

"На "Ночі Кабірії" квитки в нас треба було купувати за три дні, черги – довжелезні. Глядачі плакали, вражені Джульєттою Мазіною в останніх сценах. Торік до 100-річчя Федеріко Фелліні ми показували цей фільм на фестивалі "Молодість" і був аншлаг. Бо там справжні емоції. Зараз так не знімають і нема таких актрис. Мазіна – це актриса великого комедійного дару. Над Луї де Фюнесом ти смієшся – і все. А Мазіні співчуваєш. Вона має внутрішню глибину й енергетику. Ця наповненість душевна передається через екран. Наприкінці "Ночей Кабірії" її усмішку можна порівняти з Джокондою. Коли все втрачено, з'являється ця усмішка надії, що життя триває. Цього року на фестивалі покажемо до 100-ліття Джульєтти Мазіни "Джинджер і Фред", – Андрій Халпахчі, 70 років, генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість"

7 фільмів за участі дружини, Джульєтти Мазіни, зняв Федеріко Фелліні. У п'ятьох зіграла головні ролі – "Дороги", "Шахраї", "Ночі Кабірії", "Джульєтта і духи", "Джинджер і Фред". Загалом у доробку актриси 33 стрічки. 1957-го отримала приз за найкращу жіночу роль на Каннському кінофестивалі за гру у стрічці "Ночі Кабірії". Фільм виграв Золоту пальмову гілку, а наступного року – "Оскар". "Вражає робота Джульєтти, – писали критики. – На її обличчі написано все. Фільм можна дивитися без перекладу"

"Шлюб не приніс Джульєтті здійснення заповітних бажань. Вона мріяла про дітей. Про власний будинок. І про вірного чоловіка. Я її розчарував. Вона мене – ні. Можливо, я її найкращий режисер, але не найкращий чоловік. У мене ніколи не виникало потреби у формальній релігії. У моєму житті її місце посідала Джульєтта", –

Федеріко Фелліні (1920–1993), режисер

Не поїхала на похорон свекра

1956-го Федеріко Фелліні їде провідати хворого батька в Ріміні. Із собою бере коханку, шведку Розіну. Залишає в готелі, а сам іде до батька. Застає його мертвим. Береться за організацію похорону, забувши про гостю. Про неї Джульєтті Мазіні повідомляють друзі. Вона сердиться на чоловіка і не їде на похорон свекра.

Коли Федеріко повертається додому, дружина не озираючись продовжує дивитись телевізор. Розіна була не першою, про кого вона знає. Чоловік крутив роман із касиркою Анною Джовані. Йому подобалося, що вона не зі світу кіно. Турбувався про неї, ревнував і контролював.

Зрадивши дружину, запрошує її в ресторан і завалює квітами. Буває, замовляє оркестр під двері будинку чи катає в кареті, запряженій кіньми. Через кілька днів винувато зізнається у зраді – і йому стає легше. Джульєтта страждає, а потім пробачає. Тільки в якийсь несподіваний момент може вибухнути скандалом чи не слухатись на знімальному майданчику.

Походеньки режисера просочуються у пресу. Ріно Барілларі, який прославився знімками знаменитостей, фотографує Федеріко Фелліні з актрисою Анук Еме. Світлину продає в газети. Фелліні ледве вдається врятувати шлюб.

Мститься Барілларі, зробивши його прототипом репортера на прізвище Папараці у фільмі "Солодке життя". Відтоді надокучливих фотографів називають папараці.

– Як почувається дружина шанованого і любленого жінками генія? – знущалися з Джульєтти Мазіни в такі періоди журналісти.

– Коли знаєш, що він, як і раніше, з тобою – дарує троянди і пише ніжні листи, то дуже навіть непогано, – усміхається вона крізь сльози.

– Я жодного разу не пошкодував, що одружився з Джульєттою, – казав Фелліні у старості. – За всі ці роки мене не полишало бажання бути її чоловіком. А от вона, думаю, багато разів каялася, що вийшла за мене.

×