МЕХАНІК ПОМЕР ВІД "ГРУДНОЇ ЖАБИ"

"В ДОМЕ ГОСТИНИЦЫ "ФРАНЦИЯ" ОТКРЫЛАСЬ ХУДОЖЕСТВЕННАЯ ВЫСТАВКА "ЖИВЫХ ФОТОГРАФИЙ", приводимых в движение посредством электрической машины – "электро­тахископа", – таке оголошення з'явилося в газеті "Одесский листок" 7 листопада 1893 року. Згодом ці сеанси, що тривали до 20 листопада 1893-го, – тоді в Одесі проходила промислова виставка – оголосили початком ери кіно. Тобто за два роки до сеансів визнаних батьками кінематографа братів Люм'єрів, які 1895 року в Парижі презентували п'ять короткометражок.

Хто ж винайшов апарат, що демонстрував "живі картинки" в Одесі? "Автором изобретения был наш земляк – механик Новороссийского университета Иосиф Андреевич Тимченко", – стверджував 2000-го одеський краєзнавець Альберт Малиновський. Як доказ опублікував оголошення з "Одесского листка". Відтоді посипалися публікації про Йосипа Тимченка як винахідника кінематографа: "Брати Люм'єри чи Тимченко?", "Дом, где родился кинематограф", "Кто изобрел кино?", "А не Одесса ли – родина кино?", "Кино изобрели в Одессе", "Леонардо из Одессы изобрел кино", "Кто придумал кино", "Піонер українського кіно". Вихо­дило би, що цієї осені виповнюється 120 років кінематографу.

– Усі механізми, що винайшов Йосип Тимченко, випередили свій час, та винахідником кіно він не був, – стверджує кінознавець Володимир МИСЛАВСЬКИЙ, 53 роки. – Винахідниками кіно таки стали брати Люм'єри. У своєму апараті втілили три основні принципи кінематографа: проекція на екран, механізм переривчастого руху плівки і, власне, кіноплівка. Найбільше наблизилися до створення кіно раніше за них двоє – Томас Едісон і Йосип Тимченко. Винахід Едісона мав один принцип кінематографа – кіноплівку. У Тимченка було два: механізм переривчастого руху і проекція на екран. Про Тимченка можна казати, що він винайшов прототип кіноапарата – ідеально простий стрибковий механізм "равлик". Механізм братів Люм'єрів – грейфер – швидко вийшов з ужитку, а механізмом Тимченка користувалися й далі у 16-міліметровій кінопроекційній і знімальній техніці.

Дав лад телескопу в Одеській обсерваторії, з яким 25 років ніхто не міг впоратися

Що ж до демонстрації 7 листопада 1893 року нібито апарата Тимченка – це помилка, що закріпилася у вітчизняному кінознавстві. В оголошенні далі чітко вказано, що пристрій належить німецькому винахідникові Оттомару Аншютцу. Знайшлися й документи, що німець або його представники були тоді в місті – тривала міжнародна виставка. До того ж, у своєму апараті Аншютц використовував зовсім інший принцип, ніж наш винахідник. Там просто крутився диск із картинками й спалахувала лампа. Тимченко міг бачити той пристрій. Але свій змайстрував інакше й представив у січні 1894-го. Не надавав йому великого значення, цей механізм був для нього пустощами. Тимченко – людина науки. Найцікавіші його винаходи пов'язані з конструкціями годинників. У своїй майстерні він збирав дуже точні годинники, здатні конкурувати зі світовими взірцями. Також – прилади для астрономічних і геодезичних досліджень. Він дав лад телескопу в Одеській обсерваторії, з яким до того 25 років ніхто не міг упоратися.

До Одеси 22-річний Йосип Тимченко з вагітною 16-річною дружиною ­Анастасією прибув у квітні 1874-го. Він – колишній кріпак із села Окоп на Слобожанщині, уже має за плечима сім років праці старшим механіком у найзнаменитішій майстерні в Харкові. Співпрацював із тамтешнім університетом. Місцеві студенти підбили його на пригоди. "Я согласился поехать с ними в Америку для основания там русской колонии", – пише в мемуарах. До США компанія з дев'яти авантюристів не добралася – організатор подорожі втік в Одесі з усіма спільними грошима. "Компания разбрелась, я и жена (уже с ребенком) после этого голодали", – згадує. Первісток Андрій від тих злиднів помер 3-місячним.

Механік Тимченко влаштовується чорноробом в Одеське товариство пароплавства й торгівлі. За місяць переконує взяти його в компасний цех. І конструює спеціальний прес для перевірки манометрів – раніше їх для цього відправляли до Англії. Далі "крестьянин Иосиф Тимченко изобрел электрические часы, действующие электрическим током произвольно, без главной часовой пружины и висячего маятника". У вересні 1875-го Тимченко цей хронометр подарував Олександрові II, який відвідав Одесу дорогою до Лівадії в Криму. Механік тоді отримав одну з перших своїх нагород – "золотые с гербом карманные часы из собственных рук императора Александра II".

А 3 квітня 1876-го газета "Одесский вестник" пише: "Известный в Одессе механик-самоучка крестьянин Осип Тимченко, кроме избретенных им электрических часов, изобрел еще следующие аппараты: 1) электрические сигналы для телеграфных проводов железной дороги, указывающие звоном выход поезда со станции; 2) электрический аппарат для поездных паровозов, указывающий повреждение пути или недостающих рельсов". Наступного року війна з Туреччиною. Йосип Тимченко отримує замовлення – "по конструированию ударных и электрических подводных мин".

Уся його освіта – три класи церковно-парафіяльної школи. Та коли 1880-го помирає механік Одеського університету, Тимченко подає "прошение" на це місце. Серед його конкурентів – син покійного та випускник Московського університету. Після всіх голосувань посаду отримує Тимченко, "відомий механік-самоучка". Щоправда, беруть на службу неофіційно. Але він не дуже цим переймається. Більше його турбує, що приміщення університетської механічної майстерні напівзруйноване й мале. Усе, що міг, він уже в цю комірку впхав. Інструменти й верстати облаштовує власним коштом – університет на це грошей не виділяє. Ставка Тимченка – 36,5 руб. на місяць. Кваліфікований робітник тоді отримував близько 20 руб. На одеському Привозі фунт свинини коштував від 8 до 20 коп., пуд картоплі – 50 коп., цибулі – 1 руб., літр молока 10–12 коп., сметани – 35 коп. Тимченко зобов'язаний лагодити всі навчальні прилади в триденний термін, майструвати нові за кресленнями професорів. Але йому не перешкоджають виконувати і приватні замовлення.

Найцікавіші його винаходи пов'язані з конструкціями годинників

Щоб збудувати нову майстерню, Йосип Тимченко пропонує керівництву університету 15 тис. руб. позики. Кошти йому мають повернути без відсотків протягом 12 років, а за це дозволити користуватися приміщенням. Університет пристає на пропозицію. Звідки в майстра такі гроші? Він бере позику – у мецената графа Толстого і в Товаристві взаємного кредиту. Будівництво перевищило попередній кошторис на 6 тис. руб. І ще на 19 тис. було обладнання.

Будівлю звели двоповерхову. 15 жовтня 1886-го її заселили. На першому поверсі – чотири просторі майстерні. На другому – житлові кімнати для родини механіка та його учнів-підмайстрів. Також облаштували кухню та їдальню для працівників майстерні. А на горищі Тимченко тримав екзотичних птахів. Це була його пристрасть. Товариш – інженер на судні – привозив йому з Владивостока колібрі, папуг. На кухні порядкувала Анастасія Тимченко – прислуги не мали. Казала, що жити з родиною біля майстерні тяжко, та загалом, згадували діти, на життя не скаржилася.

Йосип Тимченко облаштовує університетські обсерваторію й метеорологічну станцію. В них з'являються його унікальні винаходи, налаштовує найточніші прилади. Щоб мати кошти на утримання майстерні, 1890-го береться за наймасштабніший свій проект – автоматизацію грязелікарні Куяльницького курорту поблизу Одеси. Майструє власну конструкцію для подачі з лиману й підігріву лікувальних грязей, бо вони найефективніші – теплі. На всесвітніх виставках Тимченко здобуває чотири золоті та три срібні медалі за винаходи.

Майстерню, яку він облаштовував упродовж 30 років, навесні 1909-го в нього вирішують відібрати. Мовляв, університету бракує приміщень, а тут така гарна двоповерхова кам'яниця в центрі міста. Тимченкові пропонують виїхати на околицю й розташуватися в студентському гуртожитку. Майстер пояснює, що замовники туди не поїдуть, а саме з цих прибутків він утримує майстерню. Та його аргументів не чують. Найбільше "непотрібна" майстерня допікає професорам медичного факультету. Хоч саме Тимченко зробив підлогу, що обертається, в залі для навчальних операцій, системи зрошення й стерилізації, діагностичні прилади для студентів-лікарів.

"Господа профессора медики – народ особенный, с иными взглядами и собственной логикой. Усмотревшись в их отношения ко мне, я стал считать, что они люди, а все прочие есть материал для их экспериментов", – скаржився в одному з листів винахідник. Ректор університету – теж медик. "Этот, последний, разорил мою мастерскую и выбросил из здания, которое моим же трудом создано", – пише про нього в тому-таки листі Тимченко. Він винаймає невелике приміщення неподалік, вивозить туди свої верстати. Частину встановлює, решту поступово перевозить до рідного села Окоп. Там купив землю й звів будинок.

Два роки Тимченко розривається між Харківщиною та Одесою, де далі числиться університетським механіком. Коли ж 1912 року директором Астрономічної обсерваторії призначають Олександра Орлова, він умовляє винахідника перебратися до Одеси напостійно. Той працює в невеличкій майстерні – відібраного будинку не повертають. Спочатку він нібито потрібен історико-філологічному та юридичному факультетам. Потім вирішують відкрити там амбулаторію. Дійшло до того, що 1914 року – з початком Першої світової – частину віддають для сушки і зберігання солдатських чобіт.

Та наприкінці 1914-го військові змушують університет повернути винахідникові його майстерню. Тимченко сконструював верстат для виготовлення набоїв, що працює втричі швидше за попередні. Для виконання військового замовлення потрібна велика майстерня. Видають 10 тис. руб. на її відновлення. Наприкінці листопада 1915 року майстерня знову запрацювала. Вона пережила Одеський університет – навесні 1920-го більшовики його розформували. Збереглися документи, що 71-річний Йосип Тимченко – менш як за рік до смерті – ще виконував там замовлення.

Механік-винахідник помер у травні 1924 року від нападу стенокардії, "грудної жаби", як тоді казали.

×