У товариство "Січ" не приймали священників
"Це щось таке гарне і величне, що трудно описати. Це ціле військо, кілька тисяч. І Трильовський за генерала", – пише письменник Михайло Коцюбинський дружині у травні 1909-го зі Львова. Дорогою на відпочинок в Італію узяв участь у святі, яке проводило товариство "Січ".
Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорщини створюють спортивні організації. 1894 року українці засновують товариство "Сокіл". Його ініціатори – чехи, а на Галичині найбільше долучаються поляки. Об'єднує переважно міську молодь. Це не задовольняє правника Кирила Трильовського. Він щойно завершив навчання у Львівському університеті, задумує створити організацію, що базувалася б на українських традиціях. Сам походить із польськомовної родини священника. Захоплюється творами Івана Котляревського, Тараса Шевченка та Миколи Гоголя. Вступає до Української радикальної партії, бере участь у політичних кампаніях.
1898-го оселяється в селі Будилів – тепер Снятинський район Івано-Франківської області, де батько має парафію. Готується до іспиту, щоб отримати кваліфікацію адвоката. Щонеділі селяни з околиць відправляють підводу по нього, щоб виступав на вічах або в читальнях. Разом із приятелем із сусіднього села Устя Дмитром Соляничем засновують товариство "Січ". Зимою 1899-го подають документи на затвердження до Львова.
"Я рішився основувати пожарно-гімнастичні товариства і назвати їх "Січами", – писав у спогадах Кирило Трильовський. – Їх практична робота – пожарництво, справді корисна для селянства. Рятуючи його від пожежі, мали зискати симпатію. Масові руханкові вправи, топірцями і списами, а далі й масові походи, мусіли зацікавити селянську молодь обох статей, як і молодших господарів".
У намісництві чіпляються до згадки у статуті про ленти – широкі малинові стрічки, які мають носити січовики поверх одягу. Вимагають подати детальний опис лент. Кирило це сприймає як формальну відмову. Намісника Анджея Потоцького називає україножером. Однак подає новий статут – від громади села Завалля, що неподалік Снятина. Прибирає згадки про ленти. 8 березня 1900 року отримує дозвіл.
"Поклик! Перша "Січ" у Галичині зав'язується у селі Завалля Снятинського повіту, – по українських газетах друкують повідомлення, яке підписує член радикальної партії Микола Неделко. – Село наше є козацькою осадою і лежить у куті між Черемошем і Прутом. Тож не диво, що ми забагли у нім заложити новий козацький "кіш". Наше товариство має на ціли плеканє тілесних вправ, а предовсім оборону від огню. Перші збори відбудуться дня 6 мая, о 2 годині по полудни. Запрошуємо всіх селян і прихильників хлопскої справи з галицької та буковинської сторони. Спішіть, отже, браття, а особливо ви, молодці-легінці, щоб причинитися звеличання нашого товариства. Маємо надію, що, побачивши нашу охорону і вправи, наберете і ви охоти до закладання січових кошів. Здорові були!"
Зібрання проводять на день раніше, бо на 6 травня у Снятині заплановано шевченківське свято. Перед тим Кирило Трильовський збирає бизько 200 місцевих парубків на подвір'ї радикала Іллі Маріянича. Виступає з промовою, вчить команд і приймає присягу. До першої "Січі" вписуються 40 чоловіків. Кошовим отаманом обирають Миколу Неделка.
"У домі мого батька "Січ" зробила переворот, – згадував український письменник Ілля Киріяк, який 12-літнім став свідком організації першої "Січі", – Брат Дмитро став ярим січовиком і по припису самоосвіти взявся навчити батька читати. Пригадую, як батько сидів над букварем, складав букви та склади і в мене шукав помочі, як йому щось не до ладу йшло. А для мене брат приносив з читальні книжечки і заохочував мене читати їх в голос батькам і сусідам, які сходилися у нас вечерами і святами".
Попри дозвіл влади, у Заваллі війт забороняє "Січі" збиратися для вправ на громадських майданах і марширувати через село. Січовики спершу нелегально зустрічаються на лузі над Черемошем, а пізніше купують хату. Між прихильниками та опонентами "Січі" відбуваються бійки. Війт побоюється сам ходити через село.
"Залишилася ще справа машерування cічовиків вулицями. На це війт ніяк не хотів згодитися, – згадував Ілля Киріяк. – Аж коли ті придбали пожарничий візок, який називали сикавкою, мусів відступити. Бо як же виступати проти пожарничого товариства?! А як ще війт побачив, що січовики своєю сикавкою гасили палаючий фільварок дідича в Залучу, тоді був вже цілком роззброєний."
"Січ" стає одним із перших товариств, куди не приймають представників духовенства. Статут не передбачає посвячення прапорів чи іншої атрибутики.
У жовтні 1900 року на крайовому вічі членів радикальної партії Кирило Трильовський презентує відзнаку – восьмикутну зірку з двома руками, які тримають серп. Над ними літери "Р.П." – Радикальна партія. Та більшості не подобається його ініціатива. Трильовський не наполягає, популяризує її в "Січі". Береться впроваджувати ленти. Через це має конфлікти з намісництвом та владою на місцях.
На чолі кожного товариства обирають кошового. Йому допомагають осавул, писар, скарбник, обозний і чотири четарі. Останнє слово – запозичене з сербської. Входить в український військовий лексикон. Окремо вибирають хорунжого, сурмача та барабанщика, які не належать до старшини, але мають були показовими парубками. Малинова хоругва з одного боку має восьмикутну зірку, з другого – зображення когось із визначних постатей – гетьманів. Або сучасників – Михайла Драгоманова чи Івана Франка. Біля держака чіпляють синьо-жовту стрічку.
Члени "Січі" ходять у народному місцевому одязі. Поверх надягають малинові ленти завширшки 10 см, із написом "Січ" і назвою населеного пункту. Головні убори прикрашає червоне перо, прикріплене восьмикутною зіркою. Ще один обов'язковий атрибут – дерев'яний топірець, подібний до гуцульських.
Січовики організовують театральні гуртки й хори, курси для неписьменних. Під впливом поради Кирила Трильовського "замість горілки пити чай" розпочинають антиалкогольну кампанію.
"Січ" узяла це собі до серця і рішила зорганізувати бойкот корчм – усякі весілля, хрестини відбувалися без алкоголю, – описував січовик із села Вовчківці біля Коломиї Василь Зеленко. – Село змінилося – з восьми корчм залишилися дві, та й ті світили пусткою. Хіба в неділю дехто зі старших людей заходили туди покурити і при гальбі пива побалакати".
У червні 1902-го в Коломиї організовують перше Січове свято. Наступного року так званий фестин – фестиваль проводять у кожному повіті, а то й по великих селах.
"Сусідні "Січі" приходили похідним порядком, співаючи. На площі очікувала їх місцева організація і вітала гостей: "Здорові були, товариство!", на що ті так само відповідали, – згадував про свята кошовий Роман Дашкевич. – Прибуваюча "Січ" ставала у дволаву, а її кошовий здавав звіт кошовому місцевої "Січі" – скільки січовиків і січовичок прийшло в гості. Оба кошові віталися, подаючи руки. Починався фестин: вправи вільноруч, вправи січовичок лентами, січовиків – топірцями і списами. По святочній програмі – бралися за розвагову частину: танці, забави, колесо щастя, фантова льотерея, а водночас лунали січові й народні пісні. Коли надходив кінець фестину, всі "Січі" уставлялися в козацький чотирикутник. Місцевий кошовий дякував гостям. Ті ставали в лави та, співаючи січові пісні, відходили домів".
1908-го Кирило Трильовський об'єднує всі організації у Головний січовий комітет. Через п'ять років реєструє напіввійськове товариство Українські січові стрільці. Після двох відмов слово в слово перекладає статут польського Strzelec. Влада не має причин відмовити українцям. 1914 року Кирило Трильовський очолює Українську бойову управу. Під її проводом створюють першу військову українську формацію – Українські січові стрільці.
1056 товариств "Січ" налічували 1914 року. У них було до 66 тис. осіб
"Луговики гостро реагували на образливі звороти"
1921 – колишній лідер Львівської повітової "Січі" Роман Дашкевич поновлює діяльність організації. Вона перервалася через Першу світову війну та революцію. Разом зі спільниками відкриває у Львівському повіті 54 осередки. Кирило Трильовський через переслідування польської влади емігрував до Відня.
1922, червень – уперше після поновлення діяльності товариства, у Львові проводять свято за участю 400 січовиків. "Фестин не вдався, бо падав дощ", – пише у спогадах Роман Дашкевич.
1923 – влада забороняє відновлювати довоєнні організації, якщо вони ще не почали діяти. Січовики не можуть запустити всю структуру, яка працювала до 1914-го.
1925 – старшина повітової "Cічі" подає від імені громад трьох сіл на реєстрацію статуту організацій "Січ", "Луг" і "Братство". Влада відмовляє першій, зате дає дозвіл двом іншим. Вирішують продовжити діяльність "Січі" під назвою "Луг".
1927 – забороняють працювати виконавчому комітету центральної ради "Лугів" – керівному органу товариства. Організацією опікується редакція видання "Вісті з Лугу". Товариство налічує близько 600 осередків і 40 тис. членів.
1930 – припинив діяльність останній осередок "Січі" – у селі Горбачі – тепер Пустомитівський район на Львівщині. Тоді ж починається пацифікація – політика на упокорення національних меншин. Із 1044 осередків "Лугу" 349 ліквідують під різними приводами. У Тернопільському та Станіславівському воєводствах членам "Лугів" заборонено носити однострої. Наступного року таку ж заборону оголошують у Львівському воєводстві.
1932 – у Польщі ухвалюють закон про пожежні товариства, тому громадські організації мусять бути або пожежними, або спортивними. Провід "Лугів" обирає другий варіант. Це засуджує громадськість, бо така структура має підпорядковуватися державному уряду фізичного виховання та військової підготовки.
1933 – власники великої спортивної площі "Сокіл-Батько" у Львові відмовляють "Лугам" в оренді для проведення свята Івана Мазепи. Підозрюють у співпраці й залежності від польської влади. Під час посвячення пам'ятника Івану Франку мало не доходить до бійки. "Під час дефіляди групи "Лугів" впали з рядів молодих націоналістів оклики "Ганьба". Це мало не прийшло до великої авантюри, бо луговики гостро реагували на всякі образливі на їх адреси звороти. Тільки старим приявним громадянам і членам Комітету вдалося завести лад", – пише у спогадах політичний редактор газети "Діло" Іван Кедрин.
1934 – "Луг" купує ділянку у Львові. Уперше проводять крайове свято на своїй базі. Облаштовують п'ять майданчиків – для вправ, для збірок і три корти. У Галичині діють 417 товариств "Луг".
1939, вересень – радянська влада забороняє діяльність "Лугу".
2 
1
Коментарі