Поет і художник Максиміліан Волошин облаштував нудистський пляж
"Треба знати наші радянські будні, наше життя – боротьбу за шматок хліба, за цілісність родинного вогнища, – згадує Лідія Дадіна, донька харківського хіміка Володимира Тимофєєва. – Слід знати ці ночі очікування приїзду ГПУ із черговим арештом. Усе це в стані приниженості, у придушенні природного потягу до нормального життя, нормальних радощів. Тільки тоді можна зрозуміти, яким контрастом ударив мене Коктебель і Максиміліан Олександрович. Своєю людяністю, якою він пробуджував у кожному вже давно зіщулене в клубок людське серце. З тією справжньою вселенською любов'ю, котра в ньому була".
1926 року вона разом із батьком відвідала Коктебель на сході Кримського півострова. Мешкали в будинку художника й поета Максиміліана Волошина. Господар не взяв із постояльців ані копійки.
Волошин народився у Києві. Жив у Таганрозі, Москві, Ташкенті, Парижі. 1893-го його мати придбала 13 га землі поряд із Коктебелем. Художник зводить тут будинок за власним проектом. Більшість кімнат – 15 із 22 – для проживання гостей. Якщо цього забракне, можна розміститися на горищі або в майстерні.
Спочатку дім був одноповерховий і виглядав типово для селища. Пізніше Волошин добудовує другий поверх і горище. Помешкання стає комфортнішим. За задумом господаря, зовні дім повинен був зображати незвичайний корабель на березі моря. Має подібну до середньовічних замків вежу й плаский дах із терасою.
"Рекомендую з собою привезти мішки для сіна і столовий набір із тарілкою, таз, якщо маєте в ньому потребу, – таку пам'ятку розсилає гостям перед від'їздом. – Стіл буде на дачі, вартість обіду обійдеться не більше рубля. Кімнати – безкоштовні. Прислуги немає. Воду носити самостійно. Це не курорт. Вільне дружнє мешкання, де кожен, хто прийде "до двору", стає повноправним членом. Для цього потрібне радісне ставлення до життя, любов до людей і бажання вносити свою частку в спільне інтелектуальне життя".
Перших відвідувачів приймає 1909 року. Тоді ж на дачі ледь не спалахує перший роман. Поет 23-річний Микола Гумільов намагається залицятися до на рік молодшої колеги по перу Єлизавети Дмитрієвої. Запрошує на прогулянки. Але та не відповідає на його увагу.
Гумільов не переймається любовною невдачею. Протягом наступного тижня ловить тарантулів. Носить їх до помешкання у сірникових коробках, а тоді влаштовує між павуками бої. Потім зачиняється на горищі. Так народжується поема "Капітани". Насамкінець випускає павуків на волю і їде геть.
Дмитрієва залишається в Коктебелі. Протягом літа під псевдонімом Черубіна де Габріак пишуть вірші із Волошиним. Коли Гумільов дізнається про це, викликає його на дуель. Стріляються у Санкт-Петербурзі. Гумільов промахнувся, а пістолет Волошина дав осічку. Поет запропонував стріляти ще раз. Художник повторив постріл, але цілився не в суперника. Обидва лишаються живі. Це була остання дуель у Російській імперії.
– Зараз ніде в Росії немає такого скупчення цікавих людей, як у будинку Волошина, – каже поет Валерій Брюсов.
Режим задає господар. Від світанку до полудня він працює над віршами або полотнами. По обіді збираються із гостями. Місце постійно змінюють – тераси, вежа, майстерня. Читають свіжі вірші, прозу, обговорюють пресу й показують картини. Виступають із рефератами з філософії та літературознавства, зі спогадами про цікавих людей і події, із живими розповідями.
Волошин перший в околиці дозволяє чоловікам і жінкам купатися разом – тоді це вважали непристойним. Більше того, не забороняє натурницям ходити пляжем без одягу. Сам любить купатися голяка. Укладає спеціальні правила поведінки на нудистському пляжі:
1 при розмові з оголеною людиною потрібно дивитися співрозмовнику в очі;
2 обов'язково вітатися і прощатися із сусідами по пляжу – навіть незнайомими;
3 фото- або кінозйомка заборонені, окрім спеціальних репортажів – за згоди учасників;
4 не можна смітити, голосно говорити, нав'язувати своє товариство – взагалі будь-як привертати до себе увагу.
"Це було найкраще літо з усіх моїх дорослих років. За нього я вдячна тобі", – пише Волошину поетеса Марина Цвєтаєва.
Вона відвідує Коктебель влітку 1911-го. Із господарем досліджують береги Криму на човні. Волошин починає гру: начебто вони – турки-контрабандисти.
– А це – вхід в Аїд. Сюди Орфей ходив за Еврідікою, – каже перед скельним гротом.
"Максу я вдячна за міцне й відкрите рукостискання, – згадує Цвєтаєва. – З ним у мене зародилася довіра до людей. Якби не він, то жила б, як раніше – не довіряла б: може, краще було б – але гірше".
Тут Марина Цвєтаєва знайомиться із публіцистом Сергієм Ефроном – своїм майбутнім чоловіком. Через два роки приїжджає з маленькою донькою Аріадною. Від ранку до вечора не припиняються жарти, розіграші, лицедійство. Головні заводії – художник-авангардист Аристарх Лентулов, письменник Олексій Толстой і господар. Улюблене місце відпочинку – кав'ярня грека Сіноплі на березі моря. Її жартома перейменовують на "Бубни". Обвішують з усіх боків написами і шаржованими натюрмортами. Наприклад, під малюнком миловидної дівчини в туніці вказано: "Многочисленны и разны коктебельские соблазны!"
"Вивантаження! Тиха Феодосія заповнена планеристами, – описує авіаконструктор Олег Антонов. – На маленькому залізничному дворику туляться найняті в навколишніх селищах, запряжені сірими волами мажі. Вони добре пристосовані для перевезення кукурудзи й сіна. Але не для планерів. З їхніх бортів по всьому периметру стирчать довгі загострені прути. Везти на них наші крихкі апарати – те саме, що нести барабан на вилах. Доставляли все до пологого пагорба Кара-Оба. Лише ті планери, що пройдуть тут попередні випробовування, техком дозволить запускати з гори і літати".
Авіатори зачастили в ці околиці після 1921 року. Тоді до Максиміліана Волошина приїхав Костянтин Арцеулов – перший виконавець стрімкого зниження літака, яке назвали штопором. Якраз працював над розробкою конструкції безмоторного планера. Піднялися на гору Узун-Сирт. З неї було видно море й гору Карадаг. Раптом порив вітру зірвав із художника капелюх, підняв угору й опустив позаду.
– Це ж висхідний потік! Уздовж усього схилу дме протилежний вітер! Тут можна літати на планерах! – вигукнув Арцеулов.
Започатковують щорічні зльоти Товариства друзів повітряного флоту. Планеристи живуть на тих самих умовах, що й митці – безкоштовно. Під впливом господаря починають цікавитися поезією та живописом.
Так з'являється неофіційна назва Коктебелю – Планерське.
Більшовики хочуть прогнати художника-"буржуя" з його помешкання. Волошин пише листа до наркома освіти Анатолія Луначарського. Просить дозволу облаштувати в Коктебелі будинок відпочинку для письменників. 31 березня 1924 року отримує охоронну грамоту:
"Максиміліан Волошин з дозволу Наркомоса РРФСР влаштував у Коктебелі у власному домі безкоштовний будинок відпочинку для письменників, художників і вчених. При ньому зробив літературно-мистецьку майстерню. Народний комісаріат освіти РРФСР вважає цю установу надзвичайно корисною і просить всю військову й прикордонну владу надавати Волошину всіляке сприяння".
Так виникає КОХУНЕКС – Коктебельська художньо-наукова експериментальна студія. Наступного року тут майже місяць живе письменник Михайло Булгаков із дружиною Любов'ю Білозерською.
"Коли б ви не приїхали, кімната окрема буде, – пише Волошин. – Дуже прошу вас привезти із собою все вами написане – надруковане й ненадруковане. Технічні відомості: поштовий поїзд із Москви має прямий вагон на Феодосію. Феодосія – Коктебель: лінійка за 1,5 карбованця або катер (нерегулярно). Обід 60‑70 копійок. Липень-серпень – найбільш людно. Прошу передати привіт вашій дружині та чекаю на вас обох".
"Ходили на Карадаг, – описує Любов Білозерська. – Попереду надзвичайно легко йшов Максиміліан Олександрович. Ми всі пихкали й обливалися потом, а він крокував легко. Спека була йому байдужа. Коли я висловила подив, Макс пояснив, що в юності ходив із караваном Середньою Азією. Найцікавішим заняттям для нас було ловити метеликів".
6 000 картин створив Максиміліан Волошин. Переважно – кримські пейзажі й портрети. Деякі роботи доповнював власними віршами. Більшість полотен зберігаються у Третьяковській галереї, Музеї образотворчого мистецтва ім. Олександра Пушкіна в Москві та Будинку-музеї художника в Коктебелі
Із першою дружиною прожив рік
1877, 16 травня – Максиміліан Волошин народився в Києві. Будинок, де жила його сім'я, зберігся – нині бульвар Шевченка/вул. Пирогова, 24/9. Батько – юрист Олександр Кирієнко-Волошин, походив від запорозьких козаків. Помер, коли сину було 3 роки. Ростила його мати Олена – із німців, які у XVIII ст. перебралися в Російську імперію.
"Знаю з Костомарова, що в XVI ст. був в Україні сліпий бандурист Матвій Волошин, з якого з живого була здерта шкіра поляками за політичні пісні, – пише Волошин в автобіографії. – Ще зі спогадів Францева, що прізвище того кишинівського молодого чоловіка, який водив Пушкіна в циганський табір, було Кирієнко-Волошин. Я б нічого не мав проти того, щоб вони були моїми предками".
1881 – оселяються в Таганрозі. Через рік переїжджають у Москву. Живуть у родині інженера-залізничника Ореста В'яземського. Познайомилися з ними на відпочинку в Криму. З 5 років Максиміліан захопився читанням. Навчався у приватній гімназії Поливанова й державній гімназії №1. Почав складати вірші та вести щоденник.
1893 – разом із цивільним чоловіком матері лікарем Павлом фон Тешем їдуть у Коктебель, де купують ділянку в поміщика Едуарда Юнге. Зводять будинок. Пізніше в ньому залишається жити мати, а син будує помешкання поруч. Максиміліан продовжує навчання у гімназії в Феодосії. Знайомиться з художницею Олександрою Петровою і захоплюється малюванням. Організовує театральні постановки в гімназії – грає роль Городничого у "Ревізорі" Миколи Гоголя. Його вірші друкують у поетичних збірках. Після завершення гімназії вступає до Московського університету.
1899 – із матір'ю відвідує Париж і Берлін. Вивчає мови, є вільним слухачем Берлінського університету. Наступного року з друзями відвідує Австрію, Німеччину, Італію та Грецію. Після прибуття у Судак в Криму його арештовують – за участь у студентському гуртку. Забороняють жити в Москві й Петербурзі. Їде на будівництво залізниці в Середню Азію. Після півторамісячної участі в поході каравану пише статтю "Русский Туркестан". Відвідує лекції у Луврі та Сорбонні. Займається олійним живописом.
1906 – одружується із художницею Маргаритою Сабашниковою. Її батьки торгують чаєм. Маргарита притримується консервативних поглядів. Прожили разом рік. Після розлучення підтримували дружні стосунки. Жінка відвідувала Волошина в Коктебелі. Він їздить до Парижа й Москви – бере участь у виставках і поетичних вечорах, читає лекції з історії культури.
1917 – припиняє закордонні поїздки. Виступає з лекціями у Сімферополі й Севастополі, викладає на Вищих командних курсах, бере участь в організації Феодосійських художніх майстерень. 1921-го знайомиться з лікаркою Марією Заблоцькою – на 10 років молодшою. Запрошує її жити до свого будинку. Через шість років оформляють шлюб. Дружині присвятив вірш "Заклинання (Марусі)".
1932, 11 серпня – помер від ускладнення астми. Похований на горі Кучук-Янишар біля Коктебеля.
2 
35413
Коментарі