"Собор униатской церкви в западных областях Украины, собравшись в городе Львове, постановил отменить Брестскую унию с Ватиканом и возвратиться в лоно прадедовской святой Русской православной церкви, свет которой распространился из Киевской Руси, исторической колыбели русского, украинского и белорусского народов. Мы счастливы просить вас, вождя великого Советского Союза, принять наше сообщение как нашу радость в том, что отныне уже ничто не будет разделять наш воссоединенный украинский народ", – таке звернення до Йосипа Сталіна підготували учасники Собору греко-католицької Церкви, що відбувся у Львові 8 березня 1946 року.
Восени 1939-го в Галичині Українська греко-католицька церква налічувала 2387 парафій, сім єпископів, майже 2,5 тис. священиків, понад тисячу монахів і монахинь. Для порівняння: на весь СРСР тоді не назбиралося б і сотні православних храмів. Влітку 1944-го Радянський Союз остаточно загарбав Західну Україну. На початках більшовики лояльно ставляться до греко-католиків. Священиків і студентів семінарії навіть звільняють від служби в армії й примусових робіт.
– Безбожництво перестало бути прапором для совєтів, – говорить митрополит Андрей Шептицький на архієпархіальному соборі у вересні того року. Він очолює УГКЦ з 1901-го.
Через місяць Шептицький помирає. 11 квітня 1945-го чекісти арештовують єпископів і провідних духівників, зокрема нового митрополита Йосипа Сліпого. 159 студентів семінарії відправляють до військкоматів. А у травні постає "ініціативна група" з об'єднання УГКЦ і РПЦ. Її очолюють керівники трьох єпархій: Гавриїл Костельник, Антоній Пельвецький і Михайло Мельник. Секретарем стає Сергій Хруцький – був дяком у єдиному на той час православному храмі Львова.
"Коли б не тиск із боку держави, то, напевно, за нинішніх умов не знайшлося б навіть і 50 таких священиків, які б хотіли зруйнувати греко-католицьку церкву, щоб перетворити її в православну. Більшість наших священиків не вірить в краще майбутнє для церкви в Радянському Союзі", – пише отець Костельник патріархові РПЦ Алексію.
19 січня 1946-го на пл. Ринок у Львові греко-католицькі й православні отці проводять спільне водосвяття. "Лед сломан. Воссоединение нашло свои мирные пути", – пише "Журнал Московской патриархии". Стаття називається "Отторженная насилием возвращается любовию". Через місяць трійку "ініціаторів" висвячують на православних єпископів у Володимирському соборі в Києві. У березні у львівському соборі Святого Юра збираються 216 делегатів. Після трьох днів обговорення голосують за приєднання УГКЦ до РПЦ.
"Так як все в Радянському Союзі відбувається добровільно і в 100 відсотках (позики, вибори, здача контингенту), так і Собор відбувся добровільно і з 100-відсотковим успіхом", – пише про це Гавриїл Костельник. Через два роки його застрелять посеред вулиці у центрі Львова.
Сергій Хруцький помре 1954-го в засланні. Михайла Мельника отруять 1955-го в потязі до Києва. Ще через два роки від серцевого нападу помре Антон Пельвецький. Йосип Сліпий відбуде 18 років у таборах. Після звільнення виїде до Риму. Очолюватиме УГКЦ у вигнанні до своєї смерті 1984-го.
"Он дал мне понять, что ему что-то нужно, что он чего-то хочет от меня. Я предлагала ему лекарство, питье – лимонный сок, но поняла ясно, что не в этом дело. Тогда я догадалась и спросила: "Твои вещи?" Он кивнул с таким видом, что и "да", и "нет". Я сказала: "Мастер и Маргарита?" Он, страшно обрадованный, сделал мне знак головой: "Да, это". И выдавил из себя два слова: "Чтобы знали, чтобы знали", –
згадує останнє спілкування з Михайлом Булгаковим його дружина Олена Нюренберг. 48-річний письменник помер 10 березня 1940-го. Над романом "Майстер і Маргарита" працював майже до самої смерті. Його вперше опублікували в СРСР 1966 року
11 944 000 осіб жили у Великій Британії, згідно з підсумками першого перепису населення, що відбувся 10 березня 1801-го. Порахували кількість жителів Англії, Вельсу та Шотландії – без Ірландії й колоній. Відтоді переписи у Великій Британії проводять кожні 10 років. Станом на 2011-й, тут живуть майже уп'ятеро більше людей
10 березня 1813-го король Пруссії Фрідріх Вільгельм ІІІ (1770–1840) заснував Залізний хрест – найвищу військову нагороду держави. Її вручали тим, хто відзначився у боях з армією Наполеона Бонапарта – незалежно від звання. Медаль виготовляли з дешевого заліза. Формою нагадувала хрест часів Тевтонського ордена. Нагороду відновлювали тричі: під час війни з Францією 1870-го, Першої і Другої світових. Дотепер Залізний хрест зображають на німецькій військовій техніці й на прапорах Військово-морських сил. В інтернеті оригінальну медаль 1813 року можна придбати за $15.
10 березня 1862 року Федеральний уряд США вперше випустив в обіг паперові гроші. Нью-йоркська компанія American Bank Note надрукувала банкноти номіналом 5, 10, 20, 50, 100, 500 і 1000 доларів – на загальну суму $60 млн. З однієї сторони вони були чорні й салатові, з іншої – зелені. Таких фарб у друкарні виявилося найбільше. Американці прозвали нові гроші greenbacks – "зеленими спинами". Пізніше це прізвисько скоротили до "баксів". Банкноти інших кольорів почали друкувати 2004-го.
13 березня 1904 року на кордоні Чилі та Аргентини урочисто відкрито 7-метрову статую Ісуса Христа – посеред пустелі, на висоті 3854 м над рівнем моря. Це сталося через два роки після підписання перемир'я між державами. До цього вони готувалися розпочати війну через неузгоджені кордони. На церемонію відкриття зійшлися близько 3 тис. осіб. Їх пригощали шампанським. "Скоріше впадуть довколишні гори, ніж аргентинці й чилійці порушать перемир'я, яке вони прийняли біля ніг Ісуса Христа", – оголосив єпископ Рамон Анхель Хара. Пізніше цю фразу викарбують на п'єдесталі статуї.
3 
1
Коментарі