четвер, 05 травня 2011 16:41

Два карбованці премії давали за виступ на концерті

- Такого, як наш керівник Іван Кобилянський, більше ніде в світі не було, - запевняє 60-річний Антон Муха, хорист колись відомого на весь Радянський Союз самодіяльного хору Тернопільського бавовняно-прядильного комбінату. - Іван Йосипович був і строгим, і компанійським. Дружив з усіма, а головне - знав, як вийти з любої ситуації. Раз, пригадую, зібралися на репетицію - ніяк робота не йде. Хористи співають не в такт, пісня не розучується. Він зупиняє все. Послав дівчат на "точку". Ті принесли пару літрів самогонки. Випили по трохи, і все пішло як по маслу.

Перша репетиція хору відбулася 21 травня 1968 року - через неповних чотири місяці після відкриття підприємства.

- Кобилянський працював в училищі, що готувало спеціалістів на комбінат, - розповідає хористка Оксана Осадца, 61 рік. - Ще на вступних екзаменах змушував усіх співати. Потім тримав контакт із тими, хто йому сподобався. Коли йшли на роботу, одразу брав до себе в хор.

Послав дівчат на "точку". Ті принесли пару літрів самогонки. Випили по трохи, і все пішло як по маслу

 

Хористів начальники цехів спочатку не відпускали на спів - через них "горів план". Репетирували двічі на тиждень - у вівторок і четвер.

- Рятувало, що тодішній директор комбінату Степан Мусієнко дуже любив українську пісню, - згадує Юрій Ляшук, 72 роки. - Хорист, якого не відпускали, жалівся в профком. Ті - до директора. А він викликав начальника цеху і давав втик. Після того всьо було нормально.

За 30 років існування хору з 60 учасників через нього пройшло майже півтисячі людей. Зо 30 хористів співали постійно. Решта змінювалися.

- Хтось міняв роботу, когось за п'янку виганяли, - пояснює 72-річний Олег Розвадовський. - Часто було, що дівчина заміж виходила, і чоловік вже не пускав на репетиції. Ревнував. У мене вдома теж сцени були. Як на хор забагато часу тратив - жінка заявляла, що ходжу туди, аби з дівками водитися.

- Як заміж вийшла, то чоловіка теж у хор привела, - згадує Оксана Осадца. - Коли на репетиції ходили, то малих не було з ким лишати - брали з собою. За кулісами постійно троє-п'ятеро дітей хористів бавилися. За якийсь час придумали сформувати дитячий хор.

Основою репертуару тернопільських текстильників були українські народні пісні.

- Та хор, який не співав патріотично-комуністичних пісень, не мав шансів існувати, - додає Розвадовський. - Перша й остання пісні на концерті мусили бути ідеологічні. Їх вибирали до дати. На 1 травня співали "Слава рабочим рукам", до річниці Леніна - "Ленин всегда живой", на 9 травня - "'Этот День победы".

Плати за спів працівники комбінату не отримували. Та після успішних виступів їм зазвичай призначали премії.

- За концерт могли дати 2 карбованці премії. До Дня текстильника, 11 червня, - 15-20 карбованців, - згадує 61-річна Ірина Секрієр.

Вигідними для хористів були закордонні поїздки - давали відрядні. Ще й могли накупити дефіцитів.

- Коли 1970-х поїхали до Болгарії, то видали всім по 30 левів, - долучається до розмови Галина Зьомко, 57 років. - За 12 куртку джинсову купила, пару кофточок - по леву, туфлі. З Болгарії всі, пам'ятаю, шоколад везли, бо в нас не було. У Тирасполі в Молдавії купували сорочки по 12 карбованців. У російській Пензі масово брали годинники-"зозульки". Вони й досі працюють.

Перед закордонними поїздками хористам на спеціальних лекціях розповідали, як там поводитися. Забороняли віддалятися від групи, говорити на політичні теми, напиватися і непристойно поводитися. Хто порушував - давав пояснення парторгові. Часом могли викликати на розмову в КГБ. Його представник завжди супроводжував групу за кордоном - представлявся журналістом або чиновником. "Гебіста" легко вираховували. І намагалися споювати, щоб не просихав.

Із Болгарії всі шоколад везли, бо в нас не було. У Молдавії купували сорочки по 12 рублів

- У Болгарії двоє глядачів побилися об заклад на пляшку коньяку, справжні в мене вуса чи наклеєні, - сміється Розвадовський. - Після концерту знайшли мене на вулиці. Один підійшов, перепросив і питає, чи то шиньйон. Кажу: "Попробуй". Він тільки руку потягнув, а я як гавкну - той відскочив. Програв, бо я мав вуса справжні.

Під час поїздки до Львова один зі співаків, щоб пожартувати з баяніста, сховав його інструмент за автобус. Водій цього не бачив, і, коли розвертався, наїхав на нього колесом. Жартівник отримав догану і штраф: баян був цінний - коштував 5 тис. крб, зроблений на замовлення. Ремонтували за гроші комбінату.

- Під час іншого концерту баяніст, який виходив першим, провалився ногою під сцену, бо дошка не була прибита, - згадує 64-річна Тамара Томбоштейн. - Упав, забив руку, але далі грав. Правда, першу пісню ми таки зірвали, бо половина хористів не могли стримати сміху.

Одружувалися хористи-текстильники між собою рідко, зате часто брали одне одного за кумів. Зазвичай разом святкували дні народження, весілля, новосілля.

- На моє 40-річчя Іван Йосипович несподівано привів до мене половину хору в гості, - розповідає Галина Зьомко. - А я їх на наступний тиждень планувала запрошувати. Зайшов у хату, питає: "Ти хор поважаєш?" Кажу: "Так!" А сама думаю, що я на стіл поставлю. Бо холодильник порожній, а тут заходить три десятки людей. Але нічо - хтось побіг у магазин, хтось канапки мастить, хтось бараболю чистить. Поїли, попили. Танці влаштували до 12 години, а потім ще надворі заспівали. Вікна блим-блим - засвічуються. Люди голови висовують. Не пам'ятаю, щоб хтось сварився. "Браво!" - кричали.

У березні 1997-го керівник хору Іван Кобилянський помер. 2001-го колектив розпався. Цієї весни кілька десятків хористів-пенсіонерів почали знову збиратися у Світлиці міського управління соціальної політики. Дали концерт до Шевченківських днів. Тепер шукають нового керівника і хочуть відновити репетиції.

 

Сировину везли з Узбекистану

 

Офіційно відкрили Тернопільський бавовняно-прядильний комбінат 1 лютого 1968 року. У фасадну стіну заклали капсулу з посланням для нащадків. Що в ній було написано, робітники не пригадують.

Прислали працювати багато фахівців із російського міста Іваново. А сировину для комбінату везли переважно з Узбекистану. Зведення підприємства в Тернополі пояснювали бажанням розвинути промислово відсталий регіон, де багато вільних робочих рук.

Як проходила коло охоронця, то злякалася, заклякла і так себе видала. Той посміявся і відібрав вату

- Зарплати в нас, порівняно з іншими підприємствами, були високі, - згадує 61-річна Ірина Секрієр із прядильного цеху. - Як тільки комбінат заснували, то я мала 68 карбованців. А вже на початку 1980-х - 300. За одну зарплату могла купити весь одяг на сезон для всієї сім'ї.

Але й крали немало. Переважно ті, хто працював на останній стадії виробництва, - там, де вже була готова тканина. Дівчата могли пронести пару метрів через прохідну - намотували на себе під одяг. Я один раз пробувала з цеху трохи вати винести - мама попросила на камізельку. Але як проходила повз охоронця, то злякалася, заклякла і так себе видала. Той посміявся і відібрав вату. Наступного дня купила її в магазині, і більше виносити щось не пробувала.

Молодим працівникам, які приходили на комбінат, давали квартиру. Тому до Тернополя перебиралося багато текстильників з інших республік СРСР, переважно з Росії. Тернопільський бавовняно-прядильний був одним із трьох найбільших виробників тканини в Українській РСР. 1977-го йому присвоїли звання - 60-річчя Великого Жовтня.

Після розпаду Радянського Союзу комбінат перетворили в акціонерне товариство. Новим його власником у жовтні 2002-го стала компанія з міжнародними інвестиціями Logistic-Service. Нині на "Текстерно" - так називається підприємство - працює близько тисячі працівників.

 

160 000 000 погонних метрів

тканини випускав на рік Тернопільський бавовняно-прядильний комбінат на початку 1980-х. Цього вистачить, щоб обмотати Землю по екватору чотири рази

40 футбольних полів

становила площа, яку займали три фабрики Тернопільського бавовняно-прядильного комбінату

ХеБеКа

так у Тернополі називали місцевий бавовняно-прядильний комбінат - від російського "хлопчато-бумажный комбинат". Підприємство було одним із найбільших роботодавців у місті. У пік свого розвитку - наприкінці 1970-х - на початку 1980-х - тут працювало 12 тис. людей, переважно дівчат і молодих жінок

 

Зараз ви читаєте новину «Два карбованці премії давали за виступ на концерті ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути