"У мене не залишилося сліз. Вважай мене померлою"
"Бувають хвилини, коли занадто велике збудження гнітить. Чим же вгамувати потребу закоханого серця, яке хоче кинутися до Ваших ніг? Тільки Ви можете усунути перешкоди, які нас розділяють. Прибудьте! Усі ваші бажання будуть виконані. Ваша батьківщина буде мені дорожче, коли зглянетеся над моїм бідним серцем", – пише французький імператор Наполеон І до польської шляхтянки Марії Валевської після знайомства на балу у Варшаві на початку січня 1807‑го.
На той час 36‑річний правитель завоював Пруссію і частину Австрії, завдав розгромної поразки російським військам під Аустерліцом біля Відня. Проявив себе як вправний воєначальник. Прихід Наполеона поляки вважали шансом на відновлення державності, яку втратили 1795‑го після поділу між Пруссією, Австрією та Росією.
Марія, у дівоцтві Лончинська, 18‑річною вийшла за службовця варшавського двору Анастазія Колонну-Валевського. Йому було 60. Поселилася в маєтку Валевиця – тепер Лодзинське воєводство в Польщі. Народила сина Антонія Базилія.
У листопаді 1806‑го французькі війська зайняли частину польських земель. Штаб-квартиру одного з маршалів розмістили в палаці Валевських. Господарі перебралися в будинок економа.
"Якось Марія стояла на порозі дому й журилася, як їй перейти болото. Молодий офіцер граф Флао проявив лицарську натуру – переніс її на руках через польську п'яту стихію. Після цього вона отримала запрошення на бал у Варшаві", – писала у спогадах саксонська графиня Амелія Кельманзегге.
Француз розповідає про вродливу шляхтянку. Про неї дізнається міністр іноземних справ Шарль Талейран, який саме організовує прийом у Варшаві на честь Наполеона І. Запрошує красуню.
"Імператор увійшов до зали, як на поле битви або на плац – дуже жваво. Обличчя його набуло солодкого виразу, усмішка осяяла затьмарене великими думками чоло, – зазначила в мемуарах польська письменниця Анна Накваска (1779–1851). – Оглядаючи низку квітів із берегів Вісли, він вигукнув: "Скільки ж прекрасних жінок у Варшаві!" Саме тоді він зупинився перед Валевською. Я стояла поряд і чітко чула його слова".
Газети пишуть про спільний танець імператора і дружини Анастазія Валевского. Невисока блакитноока блондинка причаровує Наполеона та інших чоловіків. Відзначають її "дивовижну фігуру" й уміння підтримати розмову.
"Анітрохи не підозрюючи, що я маю види на мадам Валевську, два генерали наввипередки впадали біля неї. Кілька разів переходили мені дорогу, особливо Луї де Перигор, – надиктовував пізніше свої спогади Наполеон. – Мені це набридло, і я сказав Бертьє, щоб негайно відправив свого ад'ютанта Перигора по відомості в шостий корпус. Я думав, що Бертран теж зрозуміє натяк, але його звели з розуму очі мадам Валевської. Він не відходив від неї. Під час вечері притулився до підлокітника її крісла так, що його еполети з бахромою терлися об її біло-рожеву спину, якою я захоплювався. Роздратований, я вхопив його за руку, підвів до вікна і наказав негайно вирушити у штаб-квартиру принца Жерома. Не встиг ще бідолаха виїхати, як я пошкодував, що піддався поганому настрою".
На другий день після балу Наполеон доручає вельможі висловити повагу Марії Валевській від імператора й передати запрошення до свого маєтку. Жінка відхиляє пропозицію.
Наступного ранку імператор все ще одержимий думкою про побачення з полячкою. Пише їй кілька листів. Під вечір приносять повідомлення від неї – погоджується зустрітися між 22:00 і 23:00. У зазначений час по неї відправляють карету.
"Бліда, мовчазна, очі повні сліз. Я провів її до кімнати імператора, – згадував слуга-камердинер Луї-Констан Вері. – Вона ледве трималася на ногах і трепетно спиралася на моє плече. Плакала так, що я навіть на віддалі чув це, і серце в мене розривалося. Ймовірно, під час цього першого побачення імператор нічого від неї не добився. Близько другої години ночі він покликав мене. Виходила мадам, яка все ще плакала і затуляла очі носовичком. Відвіз її той самий сановник. Я думав, що вона не повернеться. Але через два дні, о тій самій порі, мадам знову прибула в замок і видавалася набагато спокійнішою. Страшне хвилювання виднілося на її прекрасному обличчі, але очі були сухі й була вона не така бліда".
Польські аристократи намагаються догодити Наполеону. Влаштовують пишні бали і прийоми. Та його увага зосереджена на Валевській. Дарує їй брошку з діамантами – "букет". До неї додає лист: "Маріє, солодка моя Маріє! Вcі бажання й думки сходяться до того, аби побачити Вас. Ви обіцяли приїхати. Нехай цей букет буде нашим таємним кодом. Зможемо поглядами спілкуватися. Коли притисну руку до серця, Ви будете знати, що я цілком відданий Вам. Щоб відповісти, торкніться цього букета. Любіть мене".
Їй нелегко йти на зближення з Наполеоном, бо тільки звикла жити у шлюбі, народила сина. Та важко опиратися щирості імператора й патріотичним настроям навколо неї. Лідер варшавської верхівки Юзеф Понятовский переконує пожертвувати собою заради відродження Польщі.
"Доки пристрасті правлять людьми, ви, жінки, будете однією з могутніх сил, – пояснював він. – Якби Ви були чоловіком, то пожертвували б життям заради чесної і правої справи в ім'я батьківщини. Ваша природа не дає такої можливості. Але є інші жертви, які Ви можете принести і до яких повинні себе примусити, навіть якщо вони Вам неприємні. Почуйте ж, пані, наш голос, щоб потім Ви могли пишатися щастям двадцяти мільйонів людей".
Протягом двох тижнів Валевська проводить вечори в палаці з Наполеоном. Багато з ним говорить про майбутнє Польщі. Натякає, що не віддасться за дозвіл на заснування тимчасового уряду або організацію польської армії. Хоче єдину нагороду – Польську державу.
"Минулої ночі я кілька годин провела у… Ваші політичні друзі скажуть, де я і з ким, – пише Марія з Варшави до чоловіка в маєток. – Я пішла, обіцяючи повернутися сьогодні ввечері. Але не можу, бо занадто добре знаю, що станеться! Сьогодні мені завдали найбільшої образи, яку тільки може отримати жінка, в кожному разі особа мого становища. Чи повториться це й сьогодні ввечері, коли я, на прохання імператора і за наказом батьківщини, знову поїду в замок? Я стільки плакала, що в мене вже не залишилося сліз ні для тебе, ні для Антося. Цілую тебе на прощання. Вважай мене відтепер померлою. Хай зглянеться Бог над моєю душею".
У квітні 1807‑го Наполеон переносить свою головну квартиру в замок Фінкенштейн біля сучасного польського міста Суш. Туди прибуває і Марія.
"Всі три тижні перебування імператора у Фінкенштейні жила з ним мадам Валевська, – згадував Луї-Констан Вері. – Обідали зазвичай удвох. Я був свідком їхніх розмов – жвавих виступів імператора, ніжних та меланхолійних – Валевської. За відсутності Наполеона мадам проводила час на самоті, читаючи або ж спостерігаючи через вікно за парадами і військовими навчаннями. Такою розміреною була її поведінка протягом життя".
Із замку Наполеон пише брату Люсьєну: "Вона ангел. Можна сказати, що душа її така ж прекрасна, як і риси". Їхні стосунки відрізняються від численних романів правителя – суто еротичних і швидкоплинних. Полячка стає першою жінкою, яка не вимагає ніяких матеріальних благ.
– Для всіх я – могутній дуб. І тільки для тебе – жолудь, – каже він коханій.
Розлучаються через воєнні кампанії Наполеона в Європі. В липні 1807‑го він відновлює незалежність частини Польщі. Територія отримує назву Варшавського герцогства. Воно укладає унію з Францією.
Після переможного Ваграмського бою на Дунаї в липні 1809‑го пара з'їжджається у Відні. Наполеон селиться в літній резиденції австрійських імператорів Габсбурґів – палаці Шенбрунн. Марія залишає чоловіка із сином під приводом лікування на баденських водах. Зупиняється в будинку на околицях Відня.
"Я таємно їздив щовечора в закритій кареті без гербів і ліврей з одним лакеєм, – писав у спогадах камердинер Луї-Констан Вері. – Проводжав її до палацу таємним ходом просто до імператора. Дорога хоча і коротка, та погана, особливо після дощу. Імператор майже щодня тривожився через це й наказував: "Будь обережний сьогодні, Констан, ішов дощ – і дорога розкисла. Ти впевнений в кучері? Карета в хорошому стані?" Такі запитання свідчили про щиру прихильність до мадам".
Польські офіцери й магнати помічають Валевську в театрі й на вулицях Відня. З розумінням ставляться до стосунків із французьким імператором. Багато хто домагається протекції. Тим часом жінка вагітніє від закоханого в неї Наполеона. Коли він дізнається про це, просить свого лікаря Ніколя Корвісара оглянути полячку. Той підтверджує наявність плоду.
"От же ж іронія долі! Це жіноче досягнення Марії стане одночасно її правим політичним звершенням, яке потягне за собою відчутні наслідки загальноєвропейського значення. Але вони не принесуть користі ні самій Марії, ні її батьківщині", – писав польський прозаїк Маріан Брандис у "Історичних повістях" 1975‑го.
Для Наполеона син має велике значення. З Жозефіною де Богарне він одружений із 1796‑го. Та вона не дає спадкоємця, звинувачує чоловіка у безплідді. Імператор має багато коханок. Одна з них – Елеонора Денюель – народжує 1806‑го сина Шарля Леона. Та правитель не впевнений у батьківстві.
"Розмовляла з особою, яка має листи імператора до Валевської. Писав їх тоді, коли був упевнений, що стане батьком, – зазначає Анна Потоцька у "Спогадах", які видали наприкінці ХІХ століття. – Він назвав її "Моя дорога, моя Марі, моя мадам". Наполягав швидше владно, ніж ніжно, щоб берегла себе. Було видно, що більше піклується про дитину, ніж про матір. Не так, як писав колись Жозефіні".
У жовтні Наполеон відправляє кохану до Парижа. Та вона зупиняється у Валевицях. Там 4 травня 1810‑го народжує сина, якого називає Александром Колонною-Валевським.
"Моя поява на світ супроводжувалася громами і блискавками, – писав той у мемуарах. – Це визнали за пророцтво, що життя моє буде бурхливим і незвичайним. Під час хрещення тримали, за старим сімейним повір'ям, двоє жебраків, щоб я був щасливий".
Розуміння, що Жозефіна безплідна, дає право розлучитись і шукати нову дружину. Щоб могла дати Франції спадкоємця престолу. Розлучення оформляють у січні 1810 року. Побратися з Валевською не може, бо вона не з монархів. У Відні ерцгерцог Карл Габсбурґ укладає від імені правителя шлюб зі старшою дочкою австрійського імператора, ерцгерцогинею Марією-Луїзою. У травні того ж року у Франції починаються багатомісячні урочистості на честь одруження Наполеона.
Марія живе у Валевицях. Перший час після пологів чоловік добре ставиться до неї. Та за кілька місяців починають все частіше та серйозніше сваритися. Восени 1810‑го жінка з немовлям та 5‑річним Антонієм Базилієм їде в Париж. З нею дві чоловікові племінниці – Теодора Яблоновська і Тереза Бежінська – та брат Теодор Марцин Лончинський, який служить у французькій армії.
Наполеон розпоряджається орендувати для "польської дружини" маєток і щомісяця виділяє їй значні суми. Щоранку відправляє людину, яка цікавиться, чи має господиня якісь розпорядження. До її послуг ложі в усіх театрах, відчинені двері всіх музеїв. Ніколя Корвісар наглядає і швидко прибуває на виклики. Синові Александру Валевському імператор дарує титул графа імперії та майорат у Неаполітанському королівстві.
"Мадам Валевська майже не показується, приймає тільки співвітчизників. Поведінка її бездоганна, спосіб життя скромний, проявляє вона себе досить стримано, – пише Фредерік Массон у книзі "Марія Валевська" 1897‑го. – Якщо їде на води у Спа, то її супроводжують племінниці. Літо проводить у княгині Яблоновської, в будинку, орендованому в герцогині Рішельє в Монсюр-Оржі, званому замком Бретіньї. Дім скромний і стоїть на віддалі. Залишає вкрай рідко".
За потреби камердинер Луї-Констан Вері проводить її з сином таємним ходом в апартаменти імператора. Та ці зустрічі рідшають. Марія не відвертається від Наполеона й намагається підтримати після втрати ним влади. Із сином таємно відвідує на острові Ельба на початку вересня 1814‑го. Востаннє бачаться наступного року, коли Наполеон невдало спробував повернутися до влади. Тоді ж Варшавське герцогство ділять між собою Пруссія та Росія.
4 
1
Коментарі