"Перед публікою просуваються, мов у калейдоскопі, хорові організації у прекрасних народних строях. З їх грудей лунає невмируща українська пісня. Це історичне свято української культури довго лунатиме у нашій країні величним і радісним відгомоном. В обличчі такого непересічного свята насувається питання: хто мав ту відвагу та непохитну віру, щоб у сьогоднішній воєнний час захопити народні маси такою нереальною справою, на яку ми не могли спромогтися в мирні часи. При відповіді на це питання з'являються нам три чинники: ініціятори, народ, німецька влада".
Так газета "Львівські вісті" описує перший Крайовий конкурс хорів. Він тривав три дні і закінчився гала-концертом 1 серпня 1942 року. Був приурочений до 100-річчя від народження композитора Миколи Лисенка.
Влітку 1941-го Західну Україну окупували нацисти. Військо рушило далі на схід, Галичина опинилася в глибокому тилу. Одним з осередків культурного життя тамтешніх українців став Крайовий інститут народної творчості на чолі зі священиком Северином Сапруном (1897–1950).
До участі в конкурсі заявилися майже тисяча хорів. Після двох етапів прослуховувань на місцях комісія відібрала 35 колективів. Залізниця виділила для учасників окремі вагони. На Львівському вокзалі їх зустрічали впорядчики-волонтери, по два на один хор. Організували нічліг і харчування три польові кухні.
"Перед брамою інституту розходиться свіжий запах смачних страв, – описує учасник конкурсу Іван Мацяк. – Полеві кухні, що розтаборились на подвір'ї, саме приготовили обід для хористів. Два кухарі та кілька помічниць у білому бігають біля кухонь. Впорядчик заповідає через голосник порядок хорів під час обіду. "Хор Піддністряни заходить по обід, – лунає голос впорядчика. – Бутики приготовляють посуду. Тепер черга села Острів". На подвір'ї та в городі людно й гамірно. Обід проходить справно. Минає година – й уже понад 800 осіб смачно та досита пообідало. Інші хористи розташовані по бурсах та гуртожитках і там одержують обід".
Співаки виступали в характерних для їхньої місцевості народних строях. Учасників прослуховували в оперному театрі. Також вони пройшли урочистою ходою вулицями Львова. На площі Адольфа Гітлера – теперішній проспект Свободи – зустрілися з генерал-губернатором краю Гансом Франком. А біля Собору святого Юра спілкувалися з греко-католицьким митрополитом Андреєм Шептицьким. Для нього співаки виконали духовний гімн "Боже, великий, єдиний".
Переможців журі визначало у трьох категоріях. Найкращим сільським хором став колектив села Острів біля Тернополя під проводом Богдана Антківа. Серед містечкових виконавців перемогли представники Яворова – тепер Львівська область. Серед "репрезентативних великоміських" – учасники товариства "Боян" із Дрогобича. Всім вручили грошові нагороди та срібні лаврові вінки. Хор із Заліщиків – тепер Тернопільська область – отримав спеціальний приз "за народну ношу" і 360 мотків ниток для вишивання. Найкращим диригентам подарували срібні палички.
Великий інтерес публіки та преси був до хору з Косова – тепер Івано-Франківська область. Гуцули захоплювали яскравими костюмами. Їхнім керівником була єдина на конкурсі жінка-диригент – Анна Когут.
"Те, що запродукували наші хори, виявилося насправді високою клясою хорового мистецтва, – пише газета "Краківські вісті". – Воно залишає позаду всяку аматорщину в поконуванні інтонаційних, ритмічних, гармонічних труднощів. Ба, сміло можна твердити, що вже й про труднощі говорити важко. Пісні у виконанні наших хорів уже вийшли із тієї стадії співу, яку можна назвати лише відчитанням ноток з уваги на їх інтервали та ритмічну вартість. Вони стали піснею – якщо не такою, як задумав композитор, то принайменше дуже до цього ідеалу близькими".
Гала-концерт відбувся у неділю. Сцену театру прикрасив велетенський портрет Миколи Лисенка. Спочатку по черзі відспівали дев'ять хорів – по три найкращі в кожній категорії. На завершення – збірний виступ усіх учасників. Майже 1,5 тис. осіб під керівництвом отця Сапруна виконали три пісні Лисенка – їх треба було вивчити заздалегідь. На вимогу публіки одну композицію повторили. Анна Когут подарувала організаторові букет і срібну диригентську паличку.
Увечері того ж дня концерт повторили просто неба у Стрийському парку. Афіші попереджали: дійство відбудеться тільки за хорошої погоди. Однак усі квитки розкупили.
"Погода була чудова, – згадує мемуарист Дмитро Куп'як. – Здавалося, сам Бог наказав природі вітати гостей. Ще далеко перед виступом хорів до парку сходився народ, підшукуючи вигідні місця. Між присутніми було багато чужинців – переважно військових різних національностей. Нелегко описати той спонтанний вибух оплесків, якими вітали хористів після кожної пісні. Аж дивно було дивитися на жорстоких представників "герренфольксу" (панівної нації. – Країна), що так серцями сприймали українську музику і пісню".
31 липня 1944-го під час розвідувального польоту біля острова Корсика зник безвісти французький льотчик і письменник Антуан де Сент-Екзюпері (на фото).
Автору роману "Маленький принц" було 44 роки. 1998-го поблизу Марселя рибалка виловив браслет письменника. Через два роки на дні моря знайшли рештки його літака. Слідів ворожої атаки на ньому не було. За однією з версій, Екзюпері наклав на себе руки через депресію.
2 серпня 1100 року під час полювання в лісі Нью-Форест загинув король Англії Вільгельм ІІ Рудий. Лицар Вальтер Тірел цілився з лука в оленя і ненароком смертельно поранив монарха в груди. Той помер на місці. Тірел був змушений втікати в Францію. Історики припускають, що вбивство міг організувати молодший брат Вільгельма – Генріх. Через три дні він проголосив себе королем.
"Джентльмени, бажаю вам удачі. Впевнений, вирушаю в хороше місце. Я готовий до цього", –
останні слова Вільяма Кеммлера, сказані 6 серпня 1890 року. Того дня його стратили в тюрмі міста Оберна, штат Нью-Йорк. Це була перша у світі страта на електричному стільці.
Кеммлера засудили за те, що зарубав свою співмешканку сокирою. Перша спроба страти виявилася невдалою. Через тіло чоловіка 17 с. пропускали струм. Він вижив, хоч і отримав значні опіки. Напругу підвищили, друга спроба тривала більше хвилини.
Загалом процедура забрала 8 хв. Страта на шибениці триває щонайменше удвічі довше. Відтоді на електричному стільці вбито майже 5 тис. злочинців. Зараз така страта дозволена у семи штатах США. Проте засуджені можуть відмовитися від неї на користь смертельної ін'єкції
21 місяць тривало будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. Його відкрили 2 серпня 1933 року. З'єднав Біле море й Онезьке озеро в Карелії. Довжина штучної водойми – 227 км.
Це було перше будівництво в СРСР, здійснене виключно силами ув'язнених. У ньому брали участь понад 250 тис. осіб, загинули щонайменше 12,8 тис.
3 
1
Коментарі