Ексклюзиви
Четвер, 03 березня 2011 14:19

"Був він собі середнього зросту - такий мужественний, здоровий чоловік"
9

1
2
3
4
5

"Зросту 2 аршина 5 вершків. Обличчя чисте, волосся на голові й бровах темно-русяве, очі темно-сірі, ніс звичайний". Так описано 39-річного рядового Тараса Шевченка у "Формулярному списку про службу лінійного Оренбурзького батальйону №1" за 1853 рік. 2 аршина і 5 вершків становлять 164,46 см. У ХІХ ст. такий зріст чоловіків вважали середнім. Унаслідок процесу акселерації європейці впродовж наступного століття "підросли" на 10 - 15 см.

"Був він собі середнього зросту - такий мужественний, здоровий чоловік", - описувала Шевченка Ликерія Яковлєва (Полусмак), з якою поет мав намір побратися 1860 року.

Сучасники відзначали, що мав міцну статуру. Російський письменник Іван Тургенєв, який уперше зустрівся з Тарасом Шевченком узимку 1859-го, писав: "Широкоплечий, приземкуватий, кремезний, Шевченко мав тип козака, з помітними ознаками солдатської виправки і ломки. Голова гостроверха, майже лиса, високий зморшкуватий лоб, широкий, так званий "качиний", ніс, густі вуса, звислі губи, невеликі сірі очі, погляд яких, завжди похмурий і недовірливий, інколи набирав виразу лагідного, майже ніжного, і супроводжувався хорошою, доброю усмішкою. Голос трохи хрипкий, вимова чисто російська, рухи спокійні, хода поважна, постать вайлувата і мало елегантна".

По смерті Шевченка в Академії мистецтв у Петербурзі виготовили три його маски - зліпки з гіпсу, що знімають із обличчя небіжчика. Такі зліпки доволі точно відображають риси обличчя людини. Надалі їх використовують для створення скульптур, бюстів, барельєфів. Одну з цих масок члени київської Старої громади у 1880-х передали на зберігання Науковому товариству ім. Шевченка у Львові.

Наприкінці 1930-х тодішній голова цієї інституції Іван Раковський, який колись співпрацював із першим українським антропологом Хведором Вовком, провів на цій масці антропометричні поміри. Вони дали такі результати: Шевченко мав брахікефальну (від грецьких слів "брахікос" - короткий і "кефале" - голова), тобто округлу форму голови. Високе опукле чоло, досить широке у верхній частині, але звужене донизу обличчя з чітко окресленими вилицями. Ніс - середній за висотою і шириною, із прямою спинкою і дещо розширеним і піднятим догори кінчиком.

Якого кольору були Шевченкові очі? Свідчення сучасників про це суперечливі. Так, поміщик із Пирятинського повіту Петро Селецький, що бачив поета наприкінці 1843-го чи на початку 1844 року в садибі князя Миколи Рєпніна-Волконського в Яготині, писав, що вони мали каре забарвлення. Такого ж кольору очі Шевченка й на першому автопортреті 1840 року. Натомість скульптор Михайло Микешин згадував, як під час однієї зустрічі з поетом у Петербурзі наприкінці 1850-х той "нервово ходив узад і вперед, понуро водячи з-під густих брів своїми ясними очима". Чиновник Костянтин Шрейдерс, у якого на початку 1858-го в Нижньому Новгороді квартирував Шевченко, писав, що його "великі сірі очі світилися незвичайною добрістю; темно-русяве, рідке волосся було зачесане на один бік, довгі великі вуса були спущені донизу".

Темно-сірий колір очей зрілого Шевченка-рядового зафіксовано й у згаданому на початку "Формулярному списку". Ликера Яковлєва, яка так і не стала дружиною поета, казала, що "очі мав сиві".

Колір очей людини залежить від кількості й розташування пігменту меланіну в різних шарах райдужки - їх судинної оболонки. Якщо пігменту в поверхневих шарах райдужки немає, в її забарвленні переважають сіро-блакитні відтінки. Коли ж пігменту багато - райдужка набуває темно-брунатних тонів: від темно- до світло-карого. Є й ще один варіант: пігмент у поверхневих шарах дуже розріджений. Тоді в райдужці поєднуються сіро-блакитні й карі відтінки. Таких змішаних варіантів її забарвлення може бути багато.

Слід також враховувати, що колір очей людини змінюється протягом життя. Із віком вони світлішають - "вицвітають", бо кількість меланіну в поверхневому шарі райдужки зменшується. Серед європейців темнооких людей старшого віку значно менше, ніж в інших вікових категоріях - свідчать антропологічні дослідження.

В юності й молодості в Тараса Шевченка переважав ясно-брунатний (карий) колір очей. У зрілому віці він поступився темно-сірому з ледь помітним брунатним відтінком, а наприкінці життя - сіро-блакитному, "сивому". Окрім вікових причин, до цих змін призвело й 10-річне перебування Шевченка-солдата в "рудих, рудих, аж червоних ненаших" степах Казахстану з їх підвищеним сонячним випромінюванням і надмірною засоленістю. Сонце "випалює" очі, а сіль "роз'їдає".

Фізичні риси Тараса Шевченка є типовими для сільських жителів Середньої Наддніпрянщини. Тут переважає брахікефалія - "короткоголовість", високий чи середній зріст, темнувате волосся й очі, пряма форма спинки носа, значний розвиток бороди. Цей комплекс ознак, властивий майже 60% українців, Хведір Вовк назвав "українським".

Що ж до невисокого зросту Шевченка, то його можна пов'язати з карпатським корінням предків його матері Катерини. Її дівоче прізвище - Бойко. А людність Бойківщини й досі на загал дещо нижча зростом, ніж жителі країв, де народився поет.

 

1. Тарас Шевченко. Автопортрет. 1840. Полотно, олія. Це найбільш ранній із відомих автопортретів поета й художника. Минав другий рік після звільнення його з кріпацтва. "Живу, учусь, нікому не кланяюсь, нікого не боюсь, окроме Бога - велике щастя буть вольним чоловіком, робиш, що хочеш, ніхто тебе не спинить", - писав він у листі до брата Микити за кілька місяців до створення цього автопортрета. Зовсім недавно молодий художник і автор поезій, збірка яких за кілька місяців побачить світ, переніс запалення легенів. На автопортреті привабливе обличчя молодої людини з трохи загостреними вилицями і глибоко запалими після хвороби очима. Чоло опукле, чітко окреслений ніс, спинка якого має пряму форму.

2. Цей автопортрет Тарас Шевченко виконав олівцем у серпні 1845 року в селі Потоки на Київщині під час другого після звільнення з кріпацтва приїзду в Україну. Він був уже добре відомий і в Петербурзі, і на батьківщині. За п'ять років, що минули від першого автопортрета, у Шевченка помітно порідшало волосся, контур обличчя став округлішим, з'явилися бакенбарди. Приблизно в той період у поета Євгена Гребінки в Петербурзі зустрів Тараса Григоровича офіцер Микола Момбеллі. Згодом так його описав: "Він середнього зросту, широкоплечий і взагалі кремезної, міцної будови, в талії широкий через особливу будову кісток, але аж ніяк не товстий. Обличчя кругле, борода і вуса завжди виголені, бакенбарди ж каймою обводять усе обличчя, волосся вистрижене по-козацьки, але зачесане назад. Він не брюнет і не блондин, але ближче до брюнета, не тільки за волоссям, але й закольором червонуватої шкіри; риси обличчя звичайні".

3. У травні 1847-го Тараса Шевченка заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві. Ув'язнили в казематі ІІІ жандармського відділення. Наприкінці червня після короткої позасудової розправи й довгого арештантського шляху з Петербурга до Оренбурга зачислили рядовим військової частини Орської фортеці - зараз російсько-казахстанське пограниччя. Вирок, заборона писати й малювати, безтямна солдатська муштра вже в перші місяці заслання позначилися на моральному й фізичному стані Шевченка, відбилися на зовнішності: він схуднув, облисів, завів густі вуса. На автопортреті, виконаному олівцем того ж 1847-го, Шевченко зобразив себе в солдатському мундирі й кашкеті-безкозирці.

4. У жовтні 1850 року Тараса Шевченка після нового арешту, гауптвахти і слідства - за те, що, попри заборону, листувався, писав і малював, - цар Микола І особисто розпорядився перевести в Новопетровський форт на пустельному півострові Мангишлак на узбережжі Каспійського моря (зараз - Казахстан). За словами Шевченкового сучасника, там постійно дме північний вітер, який "подразнює і призводить до хворобливості всю нервову систему". Улітку "напівтропічна спека часто викликає стан, який межує з божевіллям, а взимку холоднеча в непристосованому житлі наражає організм на всілякі застудні захворювання". В одному з листів звідти Шевченко нарікає, що "старіється і постійно хворіє", "посивів, оголомозів". А в іншому ніби мимохіть зауважує: "Я тепер зовсім лисий и сивий…". Різкі зміни в його зовнішності видно з автопортрета 1851 року.

5. Шевченка звільнено з солдатчини наприкінці літа 1857 року. Майже півроку він просидів у Нижньому Новгороді, чекаючи дозволу на в'їзд до Москви і Петербурга. Нудився. Невдовзі відпустив бороду - "справжнє помело", як сам написав в одному з листів у листопаді 1857-го. Приблизно тоді ж намалював олівцем два автопортрети. Один із них подарував своєму давньому другові, акторові Миколі Щепкіну. Той наприкінці грудня того року прибув до Нижнього Новгорода для зустрічі з поетом. У Шевченка на цьому автопортреті видно сліди недавніх страждань: трохи нахилена голова, запалі щоки, сумні очі.

6. У березні 1958 року Шевченко прибув до Петербурга. Саме тоді вперше в житті сфотографувався - ще з бородою. "На Благовіщення на честь повернення Шевченка Максимович улаштував нам учту, - писав український поміщик Григорій Ґалаґан. - Наш поет дуже перемінився, постарів. Над його широким чолом з'явилася лисина, густа, у просивінь борода та глибокий погляд його очей надають йому подоби одного з наших дідів полковників, до яких часто йдуть за порадою". І моральний стан, і самопочуття Шевченка в цей час поліпшилися. "У Пітері мені добре, - зауважує він у листі до коменданта Новопетровського укріплення Іраклія Ускова, - поки що квартирую у самій Академії, приятелі-малярі мене полюбили, а незліченні земляки мої просто на руках мене носять".

7. Через кілька днів по поверненні до Петербурга із заслання Тарас Шевченко поголив бороду. У червні 1858-го він переїхав до будинку Академії мистецтв, де йому відвели маленьку майстерню з одним вікном та антресолями для спання. В останні три роки життя поет не раз відвідував майстерні найкращих петербурзьких фотографів. "На той час фотографія тільки народжувалася і її цінували на рівні з оригінальними творами образотворчого мистецтва", - пояснює сучасний шевченкознавець Володимир Яцюк. На всіх тодішніх знімках Шевченко з густими обвислими вусами, облисілий. На основі цих фото він створював офортні й живописні автопортрети.

8. Восени 1860 року Шевченко занедужав. "Декілька місяців страждав він водянкою, - згадував Микола Костомаров. - Не без підстав говорили лікарі, що недугу цю нажив він від непомірного вживання гарячих напоїв, особливо рому, який дуже любив". 1861 рік зустрів прикутим до ліжка. Біль у грудях не давав дихати. Наприкінці січня Шевченка відвідав і російський письменник Микола Лєсков. "От якби до весни дотягти та на Україну, - казав йому тоді. - Там, може і полегшало б, там може ще трохи подихав би. Їхати треба - помру я тут неодмінно, якщо залишусь". Тоді ж створив свій останній автопортрет. На ньому емоційно й фізично вичерпана людина. Наприкінці життя Шевченко виглядав значно старшим за свій вік.

Тарас Шевченко помер о пів на шосту ранку 10 березня 1861 року у своїй кімнаті-майстерні в будинку петербурзької Академії мистецтв. Тіло виставили в академічній церкві. "У притворі стояло біле віко труни, а перед амвоном на чорних марах виднілася труна, оббита срібною парчею, - описував свідок, російський письменник Микола Лєсков. - В узголів'ї маленький чоловік читав щось дуже повільно й дуже тихо. Мені пригадалося, як рік тому Шевченко клопотався про дозвіл надрукувати свої переклади Давидових псалмів, а зараз над ним читали один із тих, що він перекладав. Троє художників із папером і олівцями в руках стояли ліворуч від труни й малювали". Серед тих, хто залишив зображення Шевченка на смертному одрі, був і художник Василь Верещагін. Папір, літографія, березень 1861 року

 

Зараз ви читаєте новину «"Був він собі середнього зросту - такий мужественний, здоровий чоловік"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 133
Голосування Чому "Шахтар" слабко грає в обороні?
  • 1) продали Ракицького
  • 2) неуміння тренерів вирішити цю проблему
  • 3) недопрацьовує опорна зона
Переглянути
Погода