Біломорканал "зеки" збудували за неповних два роки

2 серпня 1933 року відкрито Біломорсько-Балтійський канал ім. Сталіна. Він сполучив Біле море з Онезьким озером з можливістю подальшого виходу в Балтійське море в районі Ленінграда, нині – Санкт-Петербург. Канал будували репресовані, яких офіційно називали "заключенными каналоармейцами", або "зека". Згодом скорочення "зек" стали застосовувати до всіх в'язнів радянських тюрем і таборів. На спорудженні Біломорканалу, за різними підрахунками, померли від 120 до 200 тис. "зеків". Техніки не виділяли, усе робили вручну, будували з дешевих та підручних матеріалів. Денний пайок – 500 г хліба й баланда з морських водоростей. Біломорканал, що має 227 км завдовжки, 19 шлюзів, 15 гребель, 51 дамбу й 12 водоскидів, будували менш ніж два роки: вибухові роботи розпочали 16 жовтня 1931-го. Панамський канал довжиною 80 км споруджували два десятиріччя. 12 484 "каналоар­мійці", що пережили ці 20 місяців, отримали нагороди, 59 516 – скоротили терміни ув'язнення, із 500 повністю зняли судимість.

За два тижні в круїз Біломорканалом відправили світил радянської літератури – Олексія Толстого, Максима Горького, Михайла ­Зощенка та інших, – щоб розрекламували його у пресі й художній літературі. Наступного року за редакцією Горького вийшла книжка про ­Біломорканал. "Это отлично удавшийся опыт массового превращения бывших врагов пролетариата-диктатора и советской общественности в квалифицированных сотрудников рабочего класса и даже в энтузиастов государственно необходимого труда, – ішлося в ній. – Быстрая победа над враждебной людям природой, совершённая дружным натиском тысяч разнородных, разноплемённых единиц, – изумительна. Но ещё более изумительна победа, которую одержали над собой люди, анархизированные недавней, звериной властью самодержавного мещанства".

Сьогодні стратегічна значимість Біломор­каналу практично дорівнює нулю. Тепер ним курсують переважно туристичні судна й перевізники будівельних матеріалів або ­палива.

У Києві вбили німецького генерал-фельдмаршала

30 липня 1918 року о 13.55 командувач німецьких військ в Україні генерал-фельд­маршал Герман фон Ейхгорн, як і щодня о тій порі, у супроводі ад'ютанта капітана фон Дресслера гуляв перед обідом київськими Липками. У цій аристократичній частині Києва містилися і німецький штаб, і резиденція гетьмана Павла Скоропадського – тодішнього правителя України. Жваво щось обговорюючи, минули молодого чоловіка в плащі й зупинилися на перехресті, щоб перейти дорогу. Раптом той вийняв щось із кишені й кинув у бік фельдмаршала та його супутника. Пролунав вибух. "Мы как раз закончили завтракать в саду, и я с генералом Раухом хотел пройтись по саду, прилегающему к моему дому, – пише у спогадах Павло Скоропадський. – Не отошли мы и на несколько шагов, как прозвучал сильный взрыв неподалеку от дома. Я и мой адъютант побежали туда. Мы увидели тягостную картину: фельдмаршала перевязывали и укладывали на носилки, рядом лежал на других носилках его адъютант Дресслер с оторванными ногами, он, несомненно, умирал. Я подошел к фельдмаршалу, он меня узнал, я пожал ему руку, мне было чрезвычайно жаль этого почтенного старика… Я чувствовал, что его смерть осложнит обстановку в Украине… Адъютант Дресслер в тот же день умер. А бедного Эйхгорна отвезли в клинику профессора Томашевского, он еще помучился немного и на следующий день вечером, именно в тот момент, когда я пришел его навестить, умер".

За терористом побігли німецькі вартові. Той раптово зупинився й підняв руки. На першому ж допиті вбивця заявив, що його звати Борис Донський, має 24 роки, є уродженцем Рязанської губернії, колишній матрос Балтійського флоту. Належить до Російської партії лівих соціалістів-революціонерів – есерів. Її центральний комітет у Москві виніс смертний вирок Ейхгорну за те, що "задушив революцію в Україні, змінив політичний устрій, здійснив, як прибічник буржуазії, переворот, сприяючи обранню гетьмана, і забрав у селян землю". Слідчі допитували Донського про спільників, які йому допомагали в Києві готувати теракт. Не зізнався, й коли його піддали тортурам. За 10 днів Донський був повішений на Лук'янівській площі – неподалік головної київської в'язниці. Труп залишили висіти на стовпі протягом 2 год.

Тим часом гетьман Скоропадський звернувся до українського народу. Повідомив, що командувач групи німецьких військ в Україні генерал-фельдмаршал Ейхгорн загинув "від злочинної руки заклятих ворогів України". Що покійний "був щирим і переконаним прихильником та другом українського народу, і метою його було створення самостійної Української Держави… Єдина розрада у тяжкому горі, яке нас спіткало, це те, що ганебний злочин вчинений не сином України, а чужинцем, ворожим Українській Державі та її союзникам".

Генерал-фельдмаршала Германа фон Ейхгорна поховали 6 серпня 1918 року на берлінському кладовищі Інвалідів, де хоронили військових високого рангу. За нацистської окупації Києва, у 1941–1943 роках, Хрещатик було перейменовано на вулицю Германа фон Ейхгорна.

У ніч на 30 липня 1918 року в Полтаві невідомий убив з револьвера громадського діяча, педагога й ­письмен­ника, генерального секретаря освіти УНР ­Івана ­Стешенка (на фото). Він приїхав з Києва й ішов ­пішки з вокзалу до ­своїх знайомих. Академік ­Сергій Єфремов за п'ять років ­записав у щоденнику: "Дізнався од Костя Івановича [Товкача] страшні подробиці про вбивство Стешенка. Засудила його на смерть большевицька організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів тієї організації. Звуть його – Башловка. Чому саме засуд упав на Стешенка – не зрозуміти".

30 липня 1984-го в ефір американського телеканалу NBC вийшла перша серія серіалу "Санта-Барбара". Мильну оперу, яка складалася з 2137 частин, транслювали до 1993 року. У нас її почали показувати за два тижні після розпаду СРСР. Прокрутили неповний варіант – від 217-ї до 2040-ї серії. Ніхто про це не підоз­рював, так повільно розгортався сюжет. 2002-го показ припинили.

31 липня 2002 року з найбільшої в Пакистані мечеті Бадшахі Масджид у місті Лахор викрали одну з найвідоміших мусульманських реліквій – сандалії пророка Мухаммеда. Святиню зберігали в скляній вітрині, яку злодії пізно ввечері розкрили. Один з охоронців, що вартував стенд із взуттям пророка, відійшов перекусити, а коли повернувся – виявив крадіжку. У мечеті Бадшахі Масджид зберігають ще дві пари взуття пророка Мухаммеда, а також пасмо його волосся.

×