Запрацювали повітряні "швидкі"

 

В Україні запрацювала повітряна швидка допомога. Перший медичний гелікоптер з'явився у Львові, другий 1 травня починає працювати в Києві. Доставлятимуть органи для трансплантації, людей у критичних станах після аварій, інсультів, інфарктів.

Роботу повітряних "швидких" оплачуватимуть із державного бюджету. 2021 року на це заклали 30 млн грн. Гелікоптер здійснив перший виліт — привіз із міста Турка до Львова 78-річну жінку з ішемічним інсультом.

— В ідеалі, в кожному обласному центрі має бути один-два гелікоптери, — каже ексміністр охорони здоров'я 55-річний Олег Мусій, медичний директор сервісу "Докрадар". — Така служба є у всіх країнах світу. Ми теж потребуємо, відколи ліквідували медичну авіаслужбу. Зараз в Україні немає можливості транспортувати тяжких хворих у спеціалізовані лікарні, які розташовані переважно в Києві. Відстань у 500–700 кілометрів часто буває критичною.

Ініціатива зумовлена й потребою доставляти поранених бійців із фронту в лікарні. Зараз це роблять непристосовані військові вертольоти.

Служба дорого обходитиметься?

— Утримання повітряних "швидких" дороге, але людське життя доцільно рятувати завжди. Україна часом виділяє мільйони на операції наших людей за кордоном, це коштує не ­більше.

Повітряні "швидкі" — те, чого потребує медицина зараз?

— Медицина занепадає. Починаючи від на­вчання на медика і закінчуючи доступом до лікарів. Сьогодні хворому важко отримати допомогу від вузькоспеціалізованого фахівця. Має брати направлення від сімейного лікаря, чекати в черзі. Санслужба зруйнована. Занепадають інфекційна, дерматовенерологічна, протитуберкульозна, психіатрична служби. Лікування воїнів переклали на місцеві бюджети.

Що варто змінити в першу ­чергу?

— Прийняти закон про засади державної політики в охороні здоров'я і поетапно запроваджувати загальнообов'язкове соціальне медичне страхування.

Лікарів варто звільнити з професійного рабства, запровадженого Міністерством охорони здоров'я і його департаментами на місцях. Зараз вони залежні. Треба створити професійне лікарське самоврядування. Воно дозволить ввести поняття етичного кодексу. Скарги на медпрацівників розглядатиме комісія, винного спеціаліста позбавлять права займатись лікарською діяльністю.

Сьогодні лікарні фінансуються на рівні 30 відсотків потреб. Маємо думати, як збільшити його.

Потрібно запровадити персональне ліцензування лікарів. Це дало б конкуренцію серед спеціалістів. Відновити систему реабілітації, створити інший порядок підготовки кадрів. Однак головне — змінити ставлення людей до власного здоров'я. Сімейні лікарі мають думати про профілактику недуг, а не про кількість підписаних декларацій. Мають отримувати більше, якщо хворих менше.

Які галузі медицини потрібно реформувати насамперед?

— Психіатричну, інфекційну, епідеміологічну, дерматовенерологічну, онкологічну. Повернути людям можливість отримати стоматологічну допомогу за кошти держави.

Як проходить другий етап медичної реформи?

— Перший етап не реалізували повністю, а другий перетворився на закриття лікарень. Більше фінансування отримали 5 відсотків закладів, але й ті пішли керівникам. Місцеві царьки стали отримувати 50–70 тисяч гривень зарплати, а лікарі продовжують виживати на 5–10 тисяч.

Як в Україні розвивається транс­плантологія?

— Це не окрема галузь. Вона тісно пов'язана з іншими. Тут Україна рухається в правильному напрямку. Однак виділених 200 мільйонів гривень на рік замало для розвитку. Якби виділяли один-два мільярди, то за три-чотири роки ми стали би однією з найрозвиненіших країн в цьому напрямі.

Українці готові до донорства органів?

— Зараз діє презумпція незгоди, тобто за умовчанням людина не погоджується на вилучення органів після смерті. Охочі стати донором мають підписати договір у сімейного лікаря. У світі ж діє презумпція згоди. Тобто за умовчанням у померлого беруть необхідні органи. Така модель прийнятніша, але ми до неї ще не дійшли.

×