— Тільки сонце блиснуло, не хочу сидіти в хаті, — каже 37-річний Ігор Шелестун із села Горенка під Києвом. — Працюю просто неба, обідаю й вечеряю в альтанці. Все готую на мангалі. Розпалюю ледь не щодня. Запікаю овочі, гриби, м'ясо, рибу.
Ігор Шелестун мав до 10 мангалів. Перші купував у магазині. Швидко прогорали, вигиналися, іржавіли. Далі зварював сам, враховуючи потреби. Щороку робив новий. Бо попередній зношувався, скручувався від температури. Зараз виготовляє друзям, знайомим і на продаж.
— Мангал зварюю з металу завтовшки 2,5–3 міліметри, — каже Ігор Шелестун. — З тоншого одразу покрутиться і швидко прогорить. З грубшого служитиме довше. Але товстий метал дорогий. Мангал виходить важкий, не перетягнеш.
Листовий метал ріже болгаркою на смуги — боки і дно майбутнього виробу.
— Оптимальна глибина — 20–25 сантиметрів, — продовжує. — У мілкішому буде мало жару для приготування м'яса. Для заповнення глибшого доведеться спалити багато дров. Можна зробити на два яруси. Ліва половина мангала завглибшки 18–20 сантиметрів, права — 20–25. Найкраща ширина 35–45 сантиметрів. На такий найкраще лягають решітка для грилю й шампури. Довжина — від 70 до 90 сантиметрів. На меншому не наготуєш для компанії. Більший неефективно використовується.
Смуги з'єднує електрозваркою у формі прямокутника.
— На верхні краї мангала обов'язково наварюю профільну трубу перерізом 20 на 20 міліметрів. Це зміцнюючий каркас, — каже Ігор Шелестун. — По можливості так само обварюю й нижній периметр.
У бокових стінках свердлить отвори діаметром 15 мм для підтягування повітря.
— Великі робити не варто, бо жар швидко зітліє, — говорить майстер.
До мангала приварює ніжки, щоб загальна висота була 80–85 см.
— Їх роблю зйомними. Тоді можна вкинути в машину й вивезти на природу. Іноді приварюю біля чаші підставку для миски з шашликами. Знизу кріплю гачки для рушника. Між ніжками — решітку з арматури, куди складають дрова.
Барбекю — закритий мангал. На такому страви запікаються з обох боків, не пересушуються.
— Магазинні барбекю красиві на вітрині, — каже 45-річний Віктор Олійник із села Гореничі під Києвом. Виготовляє на замовлення мангали й барбекю. — За два-три місяці використання їх можна викинути. Навіть ті, що коштують 10 тисяч гривень. А якщо палити там дубові дрова, прогорять іще швидше.
Радить зробити барбекю із старого газового балона на 50 л. У таких міцний метал, не крутиться від температури, довго служить.
Із балона скручує кран, вимиває залишки газу водою. Збоку вирізає отвір, що буде кришкою барбекю. Її приварює на тому ж місці на завіси.
— У барбекю жар швидко затухає, — пояснює. — Тому в дні роблю отвори, а всередині над ним — решітку з грубої арматури. Дрова горітимуть на ній, знизу підтягуватиме повітря.
Збоку приварює трубу діаметром 70–80 мм. Це — димар.
— Без нього піддувало не працює, жар затухає. І дим в очі лізе. А так поклав страви на решітку, накрив кришкою, відлучився. М'ясо не висушиться, не згорить, його не треба перевертати. Прийшов і забрав готове.
До балона приварює ніжки, решітку для дров, підставку для миски.
— Часто люди просять зробити додаткові кронштейни — для казана з юшкою, вертіль для запікання курки, внутрішню духовку, мініплиту для каструлі, накриття від дощу, — веде далі. — Це використовують аж один раз, під час випробування. Далі воно просто є. У барбекю ви не готуватимете суп чи печеню. Точно потрібні коліщата знизу ніжок. Щоб самому перетягувати, а не носити втрьох.
Готовий виріб вкриває термостійкою фарбою. Вистачає аерозольного балончика об'ємом 400 мл, коштує майже 150 грн.
— Фарба також вигорає, але не так швидко, — каже Віктор Олійник. — Щоб мангал чи барбекю були охайні, їх треба щороку освіжати новим шаром, зсередини вистукувати обгоріле залізо. Підварювати відірвані деталі, вишкрябувати іржу.
Коментарі