— І піч, і котел мають одне і те саме призначення — нагрівати лазню і створювати там необхідний мікроклімат, — розповідає Микола Кушнір, 67 років, пенсіонер. 32 роки пропрацював інженером на Дніпровському машинобудівному заводі. Має лазню у дачному кооперативі. — Різниця між котлом для лазні та піччю суттєва. Для печі використовують цеглу. Котел виготовляють з металу. Його можна знайти серед брухту.
— Для заготовки під котел використовую відрізок широкої металевої труби діаметром 50–80 сантиметрів і довжиною 80–100 або металеву діжку з товстого металу ємністю 200 літрів, — продовжує. — Такий котел може обігріти приміщення площею 10–12 квадратних метрів. Не варто робити заготовку для котла з нержавіючої сталі. У цього матеріалу нижзька теплопровідність. Доведеться витрачати більше палива.
Для дна печі знадобиться металевий круг товщиною не менше п'яти сантиметрів. Для опор потрібно мати відрізки арматури діаметром 14 міліметрів і довжиною 3 сантиметри. Крім того, знадобиться заготовка під колосник. Для цього можна використовувати металевий круг товщиною не менше п'яти сантиметрів з поздовжніми прорізами. Через них надходить повітря до палива. І випадає попіл. Ще один металевий круг служитиме одночасно й кришкою котла, й опорою для каменів. Його товщина — п'ять-десять міліметрів.
— Ще знадобиться лист металу для виготовлення короба і перегородки в ньому, — продовжує Микола Кушнір. — Із нержавіючої або оцинкованої сталі слід виготовити бак для води. Треба знайти ще й відрізок труби для димаря та дверцята для топки. З інструментів необхідно мати зварювальний апарат побутового призначення та "болгарку" із кружками для металу діаметром 180 міліметрів.
Зробити котел для лазні своїми руками доволі просто, стверджує майстер. Спочатку всередині бочки або труби точно один над одним приварюють відрізки арматури. Вони слугуватимуть опорами. Їх розташовують горизонтально. Паралельно один одному на трьох рівнях. На першому рівні знаходитиметься дно печі. Другий рівень розташовується над дверцятами піддувала. Він залежить від їхньої висоти. Третій рівень — на відстані близько 20 сантиметрів від верху корпусу.
Важливою деталлю котла є короб. Його поділяють по горизонталі на дві частини. Одна служить для завантаження дров або іншого палива. Друга — для збору попелу. Розділений короб приварюють збоку корпусу в прорізаний заздалегідь отвір. Такий котел можна топити з іншого приміщення. Наприклад, передбанника або навіть з вулиці. Завширшки короб має бути не менше товщини стіни.
— Піддувало можна зробити у формі шухляди. Тоді не знадобляться дверцята для нього. Шухляда значно спростить чистку котла від згорілого палива та попелу. Внизу корпусу приварюють дно печі і колосник. Він за рівнем повинен збігатися з перегородкою короба. На кришці печі прорізують отвір для димохідної труби. Після цього кришку теж приварюють зверху корпусу. Отвір краще прорізати не посередині кришки, а з краю. Так на неї буде зручніше укладати камені для розігріву.
Бак для нагріву води роблять виносним. Кріплять до стіни на висоті 20–30 сантиметрів від верху котла. Вода в баку нагрівається від димоходу, який проходить через нього.
— Постачати гарячу воду в лазню можна і з будинку. Для цього треба лише прокласти труби. Їх слід обов'язково ретельно ізолювати від втрат тепла. Або ще варіант — у самій лазні на водопроводі встановити електричний водонагрівач. В такому випадку воду в баку можна не нагрівати. Сам бак просто поставити поряд з котлом, щоб було зручно поливати розжарене каміння.
Для безпеки біля котла облаштовують екран. Це можуть бути кілька добре обструганих дощок. Їх прибивають до дерев'яних або цегляних стовпчиків. Також можна викласти стінку з цегли "на ребро" висотою близько метра. Важливо, щоб екран не затримував тепло від котла. І одночасно захищав розпечений корпус від випадкових до нього дотиків.
4 
35413
Коментарі