Киянин 59-річний В"ячеслав Дзівалтовський займається туризмом тридцять років — водить у походи дітей і дорослих. Він працює в центрі військово-патріотичного виховання молоді Святошинського району столиці. Сам розробляє маршрути походів і до дрібниць продумує меню мандрівників.
— Цьогоріч у мене з"явилися дві нові туристичні страви: сосиски на паличці і шампіньйони з салом, — каже чоловік. — Сосиски купуємо не дешевше двадцяти гривень за кілограм і тільки в натуральній шкірці, яку можна їсти. Жаримо на вогнищі, поки не лопне оболонка. Як це відбувається, ми навіть на відеокамеру знімали.
Для шампіньйонів із салом беруть гриби середнього розміру. Нанизують на шампури, а між грибами — шматочки сала.
— Маленькі шампіньйони не купуйте. Вони над вогнем лопаються і падають у попіл, — пояснює Дзівалтовський. — Сало треба, щоб гриби не були сухими.
Каже, страва виходить смачніша за смажені сосиски й шашлики.
В"ячеслав Іванович своєю коронною стравою у поході називає кашу на згущеному молоці з бананами. Раніше готували її з родзинками.
— Удома я таку кашу варю собі на сніданок із вівсянки, — веде далі, — а у походах — з рису, пшона або манки. Пропорція крупи до води — один до трьох.
Качку замотали у смородинові та малинові гілочки з листям
На десять людей Дзівалтовський бере 500-700 г крупи. Промиває її, заливає водою, солить і підвішує над вогнищем. Розводить банку згущеного молока з водою і вливає у майже готову крупу. Коли каша звариться, знімає з вогнища й перемішує з нарізаними дрібними кубиками бананами. Дає каші настоятись 5 хв.
— Ми також готували на вогні люля-кебаб, — каже. — Шампур обліплювали котлетним фаршем і жарили над костриком обережно, щоб м"ясо не впало.
Найцікавішу страву, "земляну качку", В"ячеслав Іванович із друзями робили у квітні, коли сталася Чорнобильська трагедія. Декілька годин гріли вогнищем землю. На цьому місці викопали ямку під розмір тушки. Качку посолили, поперчили, замотали у смородинові та малинові гілочки з листям і поклали в ямку. Туристи присипали тушку землею і нагорнули жар.
— Ще до двох годин багаття підтримували, більше не витримали. Розкопали, а вона сирувата, — каже Дзівалтовський. — Треба було години три-чотири тримати.
Він двічі водив туристів у пустелю Каракум, що в Туркменістані. Три тижні йшли пісками, ночували в аулах.
— Там дуже гостинні люди живуть, — розповідає киянин. — Туркмени варили для нас суп із баранини. Пригощали чалом — кислим верблюжим молоком. Напій схожий на наш кефір, тільки не такий густий. Привчили до зеленого чаю.
У наших одноденних походах варимо на вогнищі чай з трав, — каже чоловік. — Трави бажано трохи підсушити. Тоді чай довго стоятиме і стане ще смачнішим. З Криму я привожу по вісім–десять сортів трав. А тут заварюю із звіробою, чебрецю, листя ожини, малини.
Річкові мідії схожі на гриби
Вікторія Лебедєва, 21 рік, з Новгорода-Сіверського Чернігівської обл., тиждень із друзями відпочивала на Десні. Там готувала річкових мідій.
— У Десні та її затоках дуже багато беззубок, вони аж плавати заважають. Чула, що їх їдять, — каже Віка. — Рецепт придумали разом із подругою Ніною.
Дівчата витягли з річки пакет мідій. Ловили руками, вибирали найбільші. Біля вогнища розкрили мушлі ножем, вибрали м"ясо й добре промили.
— У кого слабкі нерви, хай не дивляться за приготуванням, — радить Віка. — Сирі мідії схожі на сірі шмарклі й можуть тхнути болотом. А у готовому вигляді виходить симпатична й апетитна страва.
Помитих беззубок Вікторія виклала на розігріту сковорідку з розтопленим смальцем. Беззубки миттєво усмажилися вдвічі й зашкварчали. До них дівчина додала порізаної цибулі, потерту моркву. Поперчила й посолила, посипала спеціями, які захопила з дому. Похідну посудину примостила на вогнищі так, щоб мідії з овочами смажилися повільно.
— Чим довше мідії смажаться, тим краще, — каже дівчина. — Я тримала їх на вогні з півгодини. Беззубки ужарилися, їх стало мало. У нас був кетчуп, то я в кінці приготування додала його до страви. Мідії у ній стали майже не помітні.
Страву розділили на п"ятьох, кожному вийшло по півтори ложки. На гарнір стушкували в казані картоплю з морквою та цибулею.
— Усі їли мідії, навіть ті, хто спочатку гидував, — ділиться Вікторія. — Потемніло, а світла вогнища було замало, щоб розгледіти. Під горілочку вони пішли швидко.
На смак річкові мідії майже як гриби, але жорсткуваті. Жуються довго, наче гумка.
3 
1
Коментарі