Киянка Віра, 39 років, виїхала до Чикаго 1997-го:
- Анкету на зелену карту заповнила по інтернету. Але особливих сподівань на перемогу не мала. На той час я вже була вагітна, дитину дуже хотіла народити в Америці. Тому ми з чоловіком не стали чекати на результати розіграшу, а вирішили їхати як туристи. Взяли із собою дві валізи й кішку, бо не було її на кого лишити. Це - на дев'ятому місяці вагітності.
До того я кілька років працювала на американську компанію, мала медичну страховку. Але навіть із нею знайти лікаря, який би прийняв пологи, було майже неможливо. Вони бояться як вогню судових справ і прийняти "під шефство" вагітну з невідомою історією здоров'я - не погоджуються. Та все ж знайшли - за оголошенням у газеті, польського гінеколога. Через два тижні в одному з госпіталів Чикаго я народила доньку.
Вона стала громадянкою США. Заплатили за це 120 доларів. На пошті нас попросили підняли праву руку й підтвердити, що вся інформація на аплікації дитини правдива. Паспорт прийшов листом через три тижні.
Чоловік знайшов роботу одразу по приїзді, у невеликій будівельній польській компанії. За перший тиждень роботи йому не заплатили й пообіцяли подзвонити до еміграційної служби, якщо висуватиме якісь претензії.
Ми мали 10 тисяч доларів. Вони здебільшого пішли на продовження медичної страховки та оплату оренди квартири за перші шість місяців. Було так важко, що почали вже думати про повернення в Україну. Але це означало б признати свою поразку. Тому продовжили ще на півроку термін дії візи, щоб залишитися легально. А незабаром виграли зелену карту. Подзвонив товариш і сказав, що прийшов якийсь великий конверт, зверху напис VISA. Документи він вислав нам експрес-поштою. Тут найняли адвоката.
Працювали мало не в дві зміни, по черзі сиділи з дитиною. У січні 1999-го в нас народився син.
Я знала непогано англійську та польську, тому змогла влаштуватися продавцем автомобілів. Там добре вивчила специфіку sales бізнесу, підтягнула розмовну мову. Вночі підробляла офіціанткою в барі.
Потім ми почали свій бізнес. Купили будинок під ремонт, у ньому жили й одночасно ремонтували, далі його продали. За отримані гроші купували інші руїни, утримували сім'ю, батьків в Україні та ремонтували власний одноповерховий будинок. Придбали його за 156 тисяч доларів у кредит. Гроші на перший внесок, 5 відсотків, чоловік позичив під проценти у свого боса.
Взяли з собою дві валізи й кішку, бо не було її на кого залишити. Це - на дев'ятому місяці вагітності
2001-го я пішла вчитися на брокера зі страхування, фінансування та продажу нерухомості.
Справи йшли добре: я продавала та фінансувала нерухомість, чоловік - ремонтував будинки. 2007 року, коли вдарила криза, закрилися понад дві сотні банків. Ціни на нерухомість упали вдвічі, а іпотека залишилася на старому рівні. Ми зрозуміли, що доведеться починати все з нуля. Зараз шукаємо вигідний бізнес.
Щоб вижити в Америці на перших порах, треба мати хоча б 10 тисяч доларів. Оренда 3-кімнатної квартири в даунтаун Чикаго коштуватиме від 1600 доларів на місяць, у північних передмістях - майже вдвічі менше. Там живуть багато польських, українських та російських емігрантів, є хороші школи й низький рівень криміналу. Комунальні послуги потягнуть ще на 200-500 доларів. Приватна школа для дитини коштує від 450 доларів на місяць, державні переважно безкоштовні. Платити треба лише за книжки - десь 250 доларів на рік за дитину.
Купити машину можна за кілька сотень. Її страхування обійдеться від 380 до 1200 доларів на рік.
Під час пошуків роботи має значення знання мови, спеціальність і досвід праці в США. Мабуть, лише програміст може влаштуватися на хорошу зарплату і без "американського" досвіду.
Тим, хто емігрують із дітьми, на перших порах варто взяти безкоштовну медичну страховку AllKids. Вона доступна для дітей емігрантів майже у всіх штатах Америки.
У нас є чимало друзів серед українців, росіян та білорусів. Більшість із них трудяться на будовах, водять вантажівки чи прибирають будинки. А є й такі, що працюють програмістами у великих компаніях. Їм - до 30, добре знають свій фах та англійську.
Коли повертаюся з Європи й чую в аеропорту: "Welcome home!"- справді почуваюся вдома.
Полюбити Америку заважає вроджений український мазохізм. Помиляються ті, хто, маючи зелену карту, кожні декілька місяців мотаються поміж Америкою та Україною. Вони намагаються зрозуміти де їм більше подобається. Як правило, усе закінчується тяжким розчаруванням в обох країнах і неврозом.
Серед моїх друзів ніхто не проклинає тутешнє життя. Хоча особливих статків вони не мають, живуть від чека до чека і тяжко працюють. Просто в Америці змінюється насамперед психологія людини - починаєш шукати задоволення в маленьких радостях.
3 
1
Коментарі