Четвер, 21 квітня 2011 16:00

Вовки нас не чіпають, бо вони наші, а ми - їхні

 

- У нас сусіди - люди й вовки. Вовки нас не чіпають, бо вони наші, а ми - їхні. А остальних не жалують, - розповідає 75-річна Марія Урупа із села Паришів. Воно розташоване у чорнобильській 30-кілометровій зоні відчуження. - Якось дика свиня забігла в село пороситися. Вовки її випасли. Вона пороситься, а вони малих жеруть. Потім і її зжерли. Візгу було на всє сєло. Сусід Льошка Шилан бив залізним прутом у трубу, хотів відігнати. А треба було вогонь запалить. І так пропала свиня.

У Паришеві живуть восьмеро людей. Будинок Марії Адамівни дерев'яний, вікна давно не фарбовані.

- Маю паралізованого чоловіка - Михайла. Скоро у землю пойдьот. Син у Києві живе. У хаті в нас усьо єсть: світло, радіо, телевізор. Пенсії маю 916 гривень. Ось наш телефон (радянська радіостанція "Алтай", стоїть праворуч від Марії Адамівни. - "Країна"). Можу нею "скору" викликати з Чорнобиля. Доїде за 7 минут. Ще лайку маю, Йона. Великий, чорний, вовків не боїться. У прошлом году Йон ухопив гадюку в пащу. Вона ізловчилася і вкусила. Вся пика розпухла. Пару днів терла йому писок дуже кислим молоком. Гарячий був, але вижив. Ще держу корову, Майку. Зараз до нєй не зайду, бо кофту червону вдягла. Вона того не любить, може ударить.

Восени Марія Адамівна здала на м'ясо вигодованого бичка.

- Наш вєтєрінар із Чорнобиля приїжджав, дав справку, шо м'ясо чісте. Повезла на базар в Іванков (райцентр у Київській області, найближчий до зони відчуження. - "Країна"). Там нє повірили. Казали, знаємо, які у вас у зоні справки. Перевірили і переконаліся: чісте.

У 1986 році Марію та Михайла Уруп виселили в село Лук'янівка Баришівського району на Київщині. За рік повернулися.

- Я там жити нє могла. Коли дозволили повернутися - зразу приїхала. Тоді в зону пустили 150 сімей. Остальних - ні. Можна сказать, нам повезло. Уже тут чоловіка спаралізувало. Упав надворі. Я сусідів не кликала, бо всі старі. Сама волоком дотягла до кроваті.

Щотижня до самоселів їздить автолавка. Дрова постачає місцеве лісництво "Чорнобильліс".

Із Марією Адамівною розмовляли в понеділок. Наступного дня подзвонили з Паришева. Сказали, Михайло Урупа помер. Поховали його в середу. На похорон зійшлися сусіди, приїхали рідні. За поминальним столом сиділи десятеро людей. Труну привезли з лісництва.

Зараз ви читаєте новину «Вовки нас не чіпають, бо вони наші, а ми - їхні». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 671
Голосування Чи можливий мир на Донбасі за "формулою Штайнмаєра" (вибори+відведення військ+амністія бойовиків+особливий статус Донбасу)?
  • Так, пора закінчувати війну любими способами
  • Ні, мир буде тільки після перемоги
  • Потрібно далі проводити переговори та залучити до них США
  • Війна в Україні закінчиться тільки після повернення Криму
  • Ваш варіант (у коментарях)
Переглянути
Погода