На Майдані не вистачає екрана за сценою – вважає його ведучий Євген Нищук
куртка, светр, черевики і штани – це мене так на Майдані вдягли. Ще термобілизну купили. Усе нове. Я прийшов у сірому пальтішку, прямо з вистави 21 листопада. У театрі Франка грав в'язня сумління у спектаклі "Момент кохання".
Рівно дев'ять років до того почався помаранчевий Майдан. Це для політиків він був із 22-го, а я його з людьми 21-го починав. Мене впізнали: "О, Женя! Прийшов, вийди скажи щось". Громадські активісти Олександр Данилюк, Єгор Соболєв запропонували: "Помодеруй тут, понадавай слово людям". Я залишився до третьої ночі. Наступного дня прийшов знову. Купити щось тепле не було часу. Олександр Шлапак (екс-заступник голови Секретаріату президента Віктора Ющенка. – "Країна") підійшов: "Що ж ти мерзнеш?" У когось із колег спитав мій розмір і приніс одяг. Якась бабуся ще шапку дала, але вона по розміру не підійшла, на очі падала. Я її братові віддав. Він теж на Майдані. Біля сцени допомагає, бо там багато людей товпляться. У кожного треба уточнити, що хочуть сказати. Слово надаємо не всім.
2004 року було легше. Програму формувало мистецьке агентство "Арт Велес". Тепер все йде через мене. Забирає багато нервів і часу. Учасникам гуртів "Мандри", "Тартак", "ТНМК", Kozak System, "Гайдамаки", Ot Vinta, "Мотор'ролла", "Друга Ріка", Марійці Бурмаці телефоную та питаю, коли можуть прийти. Молодим колективам чи попсовим часто відмовляю. Майдан – це не музичний фестиваль, а прослуховувати репертуар немає часу.
Прошу, щоб у промовах не виходили за межі розумного. Навіть Руслана Лижичко в емоції випалила: "Я тут самоспалення зроблю". Кажемо: Руслано, що ти говориш, до чого це? Їй довелося вибачатися. Інколи політики й громадські активісти закликають до радикальних дій. Цензури немає, але склали рекомендації тим, хто хоче взяти слово. У нас мирне протистояння, не піддаємося на провокації.
Молодим колективам чи попсовим часто відмовляю. Майдан – це не музичний фестиваль
Не вистачає екрана за сценою. Там багато людей: вони не бачать, що відбувається. Добре, що задіяли монітор на Будинку профспілок. Варто підключити й екран біля Жовтневого палацу. Але музиканти, як і я, погоджуються працювати за так, а за техніку треба платити. Нарешті хоч поставили намет, де, доки один грає, наступний може струни на гітарі підтягнути. Чай є, але пальці на морозі мерзнуть і горло сідає. Співати та грати наживо – це формат європейської культури. Тому під мінусівку, не те що під фанеру, ніхто не виступає.
Арсеній Яценюк дізнався, що його дружина Тереза працює на кухні штабу на четвертий день. На сцену виходила з чоловіком і донькою Софією. Їй років 10. Співала "Червону руту". Дружина Віталія Кличка – Наталія теж виконала українську пісню. Разів зо три була. Тягнибока й Луценка дружини приходили. Найменше на Майдані був Петро Порошенко. У нього багато роботи в штабі. Як колишній міністр закордонних справ працює над перемовинами з міжнародними делегаціями.
Єдина схожість двох Майданів – щирість. Зараз немає конкретного політика, за якого люди стояли дев'ять років тому. Є п'ять лідерів центрального штабу національного спротиву (Віталій Кличко, Арсеній Яценюк, Олег Тягнибок, Юрій Луценко, Петро Порошенко. – "Країна"). Так їх представляємо. Людей тримають гнів і агресія. Бажання стояти до кінця, доки не будуть покарані винні. Народ не цікавить покращення життя чи податкові зміни. Країна 1 грудня прокинулася в іншому стані. Тому я рахую Майдан із цього дня, а не з 21 листопада.
У ніч на 30 листопада я до другої ночі був на Майдані. Усе переходило у спокійну фазу. Співали, виступали. Закликів, що ми стоїмо, обороняємося, тримаємо об'єкт, не було. Як і підготовки до самооборони. Якби силовики діяли методом "крок уперед, крок уперед, розійдіться", ніхто у них нічого не кидав би. Там були сонні хлопці й дівчата, які під ранок утомилися. Вони тікали, падали, а їх добивали. То був шок для народу.
Було відчуття прагнення помсти, людського гніву. Його важко втримати. З цього скористалися на Банковій проплачені рєбята. Кажуть, там діяли люди Дмитра Корчинського за гроші Медведчука. Вони спровокували наших гарячих хлопців. Команди йти на штурм ніхто не давав. Я весь час був на машині, на сцені, все бачив. Провокаторів не чіпали, вони ішли собі в різні боки. А лежачих, непритомних добивали. Кожен із "беркутівців", хто пробігав, іще давав ногою, не розбираючи, по чому бив.
Політики не мають контролю над людьми, як 2004 року. Тоді Майдан дослуховувався до лідерів. Тепер диктує народ. Якщо хтось скаже: шановні, давайте не будемо мерзнути, розходимось, а ми вже пробуватимемо щось робити, чекатимемо виборів 2015 року, – багато хто втомляться й підуть додому. Але є пара сотень радикально налаштованих, що готові життя покласти. І такий настрій наростатиме.
2004-го були певні точки, до яких ішли: добитися судового процесу, рішення суду, перевиборів. Тепер для багатьох кінцева мета – відставка уряду й президента. Професіонали розуміють, що так легко це не відбудеться. Якби Янукович підписав відставку Азарова, Захарченка, вибачився за побиття, якби відпустили затриманих хлопців – це заспокоїло б націю. Та людям цього замало. Їм треба відчуття перемоги.
Країна 1 грудня прокинулася в іншому стані. Тому я рахую Майдан із цього дня, а не з 21 листопада
Якщо Майдан розпустять чи розженуть, влада перебуватиме в страху. Може, він і розійдеться, але лишаться кількадесят чоловік, які знайдуть момент зробити щось надзвичайне. Наприклад, підірвуть себе й когось із влади. Це стримати неможливо. 2004-го, на сьомий день Майдану, спецназу роздали бойові патрони. Але Кучма знав, що діяти силою не треба. І люди на нього не тримають зла. Він може спокійно жити.
У ніч проти 11 грудня, коли "Беркут" спробував зачистити Майдан, я не сходив зі сцени. Відчуття було, ніби знімаюся в кіно про фашизм. Силовики наступали зусібіч. Заспокоював людей, але відчував, що нічого не можу зробити. Залишалося тільки молитися. На сцену вийшли священики. Ми рахували до ранку, коли відкриють метро й приїдуть більше людей, кожні 15 хвилин. Таксисти привозили сюди охочих безкоштовно. Рух був перекритий, але кияни знають, як пробратися вуличками. Зі сцени було видно, що люди не йшли, а бігли. На ранок, коли їх зібралося дуже багато, силовики відступили. Те, що вдалося втримати Майдан, зміцнило людей. Наступної ночі більше залишилося. Зараз до Києва масово їдуть з усіх міст.
Я не міг говорити хвилину, хоча стояв біля мікрофона – коли хлопчик із ДЦП читав свого вірша про злочин, який влада скоїла проти мирних людей. І за який вона понесе кару. Якщо дитина з такими вадами тут стоїть – справді варто йти до кінця.
7 
1
Коментарі