На платіжках за опалення розмістять афішу фільму "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго". 17 жовтня документальна стрічка виходить в український прокат. Герої – івано-франківські комунальники. Починають опалювальний сезон, ремонтують теплопостачання, спілкуються з боржниками, вислуховують скарги від громадян і виступають у профспілковому хорі. Співають усі – ремонтники, диспетчери, бухгалтери. "Голова профспілки пишається творчими здобутками комунальників, але опалювальний сезон вносить корективи у графік репетицій. Чи зігріє холодну батарею українська народна пісня?" – інтригує анонс фільму
– Картина присвячена моїй бабусі, вона померла невдовзі після світової прем'єри фільму, – каже режисерка Надія Парфан, 33 роки. – Дідуся не стало багато років тому. 1961-го він був одним із засновників Теплокомуненерго. І це була моя основна точка доступу, бо онука директора. Також в Івано-Франківськтеплокомуненерго працює і співає моя мама.
У кого є проблеми з професійним вигоранням, пропоную об'єднуватися в хорі. Комунальники працюють у стресових умовах, при цьому позитивно дивляться на світ. Мене це вражає, вчуся в них цьому.
Знімали три роки. Щоб зрозуміти, що може статися, 365 днів спостерігали за роботою підприємства. Наприклад, котел запускається один день на рік. І з першого разу ми не встигли зняти. Тому що пуск залежить від погоди й політики. Середня температура має бути меншою за вісім градусів протягом трьох діб. Тоді міськрада дає наказ. Що може бути більш непередбачуваним, ніж погода плюс українська політика? Як готувати команду для таких зйомок? Треба брати квитки на потяг "Київ – Івано-Франківськ", яких ніколи нема. Тому наступного року ми використали адмінресурс – мера міста. Я з ним була на зв'язку, всі термометри замірялися, всі прогнози погоди відстежувалися, в нас були заброньовані квитки на кожні вихідні жовтня. І це все, щоб зняти сцену запуску котла.
Життя теплокомуненерго – циклічне, сезонне. Влітку – відпустки, городи. На День незалежності всі збираються, співають хор водоканалу, хор теплокомуненерго і хор тролейбусників. Останній, до речі, розпався. Далі готуються до опалювального сезону. З його початком – пекло. Ремонт, холоди. Навесні – День комунальника. Ми рік це вивчали, знімали наступного, за третій – дофільмували, що не встигли.
Я – режисерка крупних планів. У чорновому матеріалі постійно чути, як кажу оператору: "Діма, ближче". В якісь моменти виходила з приміщення, щоб цю інтимність не порушувати. Людей на майданчику має бути менше, ніж тих, кого знімають.
Налагоджувати стосунки з комунальниками допомагали спільні обіди. Дімі інколи було важко, бо вегетаріанець. Я могла відмовитися, мовляв, на дієті. Кілька разів випивали під час зйомок – і стосунки пом'якшувалися.
Мій фільм не про борги за опалення. Хотіла зробити картину про людей. Як і всі, нервую, коли не включають тепло. Але знаю тих, хто за це відповідає. Кіно про те, що ми не можемо втрачати гідність і повагу – до себе та інших.
Хвилювалися, як сприйме деякі іронічні моменти про нього головний герой – голова профспілки Іван Васильович. Каже: "Все добре, я хвилювався тільки за честь колективу". Про чиновників дипломатично промовчав. Вони значно гірші, ніж показані. Це абсурд промов, піджачна беззмістовність, набундючений офіціоз людей, які мають владу, але в мікрофон говорять не дуже зв'язні речі.
Коли у стрічці викопують старі труби, а їхня ізоляція розпадається – це метафора трупа Радянського Союзу, що розкладається. Такий вигляд має декомунізація. Але інфраструктурну кризу треба вирішувати – необхідні нові труби й нова теплоізоляція. Адже, тільки перефарбовуючи серп і молот на синьо-жовте і співаючи у вишиванках не про Леніна, а про Україну, не зможемо опинитися в новій країні.
Обожнюю своїх героїв. У них багато гідності. До диспетчерки Галі телефонує жінка з грубою лайкою, але вона не кричить у відповідь, не починає ненавидіти людей.
Усі майстри, слюсарі були закохані в нашу звукооператорку Катерину Герасимчук. Вона допомогла розтопити їхні суворі серця. Мікрофони-петлички вішаються на тіло. І от приходила київська чарівниця і їх роздягала. Чекали на неї.
Для іноземних глядачів саме явище центрального опалення доволі екзотичне. Питали про екологію, деталі системи опалення. Сама ця котельня – для них наче сюжет каналу "Дискавері" з країни третього світу. Однак вони сприйняли історію про людину епохи, що закінчується. У Швейцарії аудиторією фестивалю були однолітки наших хористів. Вони живуть в інших умовах, але все зрозуміли. Особливо гумор. Бо іронія над владою не потребує перекладу. У Польщі глядачі плакали, співчували. І сміялися також. Поляки вболівають за Україну. Їх засмутило, що ми досі так живемо.
17 жовтня Вихід у прокат документального фільму "Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго", реж. Надія Парфан
8 
35413
Коментарі