Теперішньої революції більшість політиків не розуміють – вважає політтехнолог Сергій Гайдай
Повертаючись до Конституції 2004 року, що в ній варто було б змінити?
– Зараз слід усвідомлювати, що відбувається в країні. Теперішньої революції більшість політиків не розуміють. Це не просто незадоволення тим, що не підписали Угоду про асоціацію з Євросоюзом, чи незадоволення кримінальним кланом, який захопив владу. На цей конфлікт пішла величезна частина суспільства – урбанізований середній клас, міські інтелектуали, креативний прошарок. Вони вимагають пакета визначених прав і свобод. А багатьох із них українська Конституція не передбачає. Наприклад, права на повстання. Якщо навіть законно обрана влада починає діяти всупереч справедливості й загрожувати життю громадян, люди повинні мати право захищатися будь-якими способами: коктейлем Молотова чи зброєю. У нас немає права на самозахист, як це прописано в конституціях США, Франції чи Німеччини. Має бути право на тримання зброї та на її використання – як у випадку, коли чоловік у Броварському районі під Києвом застрелив міліціонера, бо той тероризував село (Віталій Запорожець з села Семиполки. –"Країна").
У Швейцарії є право на власне життя, що передбачає навіть евтаназію. Це породжує сучасну людину, яка відповідальна за те, як вона живе, і не потребує жодного правителя.
Дуже велика частина українського суспільства до таких прав доросла, а от держава і політика, на жаль, – ні, вони відстають.
Чи варто повертатися до старої Конституції?
– У 1996 році її створювали під Леоніда Кучму – авторитарного керівника, який підім'яв під себе всі повноваження. Він заклав основи олігархату, створив жорстку податкову систему, яка не дає нормально розвиватися бізнесу. Віктор Ющенко 2004-го погодився на демократичніший варіант і розподілив владу між її гілками. Розмови про повернення до попереднього варіанта Основного закону виходили з того, що Янукович залишається на місці, але в нього забирають частину повноважень. Але зараз немає Януковича, і немає необхідності повертатися до старої Конституції.
Коли американці створювали свій основний закон, від кожного штату зібрали по два представники. Для них звели будинок, і там вони писали конституцію. Зараз нам теж треба зібрати експертів, посадити їх у такий "будинок", і нехай вони проаналізують українське суспільство та світовий досвід і після цього укладають Основний закон. Що більше свобод вона надаватиме, то цивілізованішою країною будемо. Наприклад, Грузія пішла лібертаріанським шляхом. Це навіть крутіше за ліберальний: громадянам дається максимум свобод, а держава втручається, лише коли окрема людина не може вирішити певну проблему. Деякі розвинені країни до цього тільки прямують. Проте в Грузії суспільство виявилося не зовсім готове до такої державної системи. У нас навпаки – громадяни дозріли до вільного місцевого самоврядування і вільного бізнесу, до багатьох відповідальностей, свобод і прав. Натомість держава є імітацією такої. Багато де діють негласні закони, які забезпечують інтереси тільки правлячого класу.
Чи правильно залишати нинішній парламент до 2017 року? Про це говорить дехто з політиків, зокрема Арсеній Яценюк?
– Звичайно, неправильно. Теперішні політики в парламенті народжують нову революцію, і вона почнеться дуже швидко. Вже чути гасла щодо Майдану: "Розходьтеся". Але у Верховній Раді залишаються старі парламентарії, не видно нових правил гри для бізнесменів, журналістів, просто вільних людей.
Янукович був до нестями прагматичний. Підім'яв під себе Внутрішні війська, збільшив їх кількість і посилив озброєння. Ліквідував армію. Не тому, що хотів видаватися цивілізованим, а тому, що контрактне військо керованіше. Це була б іще одна внутрішня армія, яка мала б захищати донецький клан. Хоча революція показала, що і це не вдалося.
Як саме?
– Вранці 20 лютого снайпер із готелю "Україна" почав стріляти не по протестувальниках, а по бійцях Внутрішніх військ. Причому він вів вогонь не на ураження. 21 солдата поранив і двох застрелив. Їхнє керівництво подумало, що це майданівці стріляють із консерваторії. Зв'язалися з провідниками опозиції: "Що ви робите? Ваш снайпер працює по нас! Але ж зараз перемир'я!" З Майдану відповіли: "Він – на вашій території". Ті, хто віддавав наказ снайперу, сподівалися, що він спровокує атаку емвеесників на барикади, бо ті вже втомилися. Але, коли по них відкрили вогонь і 23 особи підстрелили, їхні командири почали відводити своїх людей. Вони не захотіли більше захищати Януковича, хоча їм за це платили. Тобто не було мотивації обороняти злочинну владу, коли відсутня ідейність.
Янукович не зумів побудувати собі захист. А у нинішніх політиків захисту взагалі немає. І це тоді, коли вся Західна Україна озброєна і вимагає негайно запровадити самоврядування. До того ж є "Правий сектор", який не хоче старої політики. Тому розмови про те, що сидітимемо у Верховній Раді до 2017 року, вибиратимемо єдиного кандидата, – це небезпечна гра із суспільством.
Для політиків це не очевидно?
– На жаль, історія усіх революцій, і нинішньої зокрема, не стала для них підручником. Подібна ситуація була в Єгипті. Спочатку там основним було питання прав і свобод. Як у нас, вимагали прибрати Мубарака. Він уже не відповідав рівню їхнього урбанізованого креативного класу. А там лише Каїр, столиця з передмістями – 17 мільйонів населення. Після відставки Мубарака до влади прийшли військові. Нічого не змінилося – і повстання поновилося, почалося кровопролиття. Зрештою, на виборах переміг Мухаммед Мурсі, лідер руху "Брати-мусульмани" – найорганізованішої політичної сили. Але і проти нього вийшли люди. Отже, коли лідери отримують владу на хвилі революції та не вирішують тих питань, через які почався конфлікт, їх змітає ще потужніша хвиля. Революція має властивість розгортатися, люди озброюються, стають сміливіші, нахабніші. До того ж в Україні є такий надзвичайно важливий фактор, як десятки загиблих. Тому зараз чітко лунає: "Хіба вони полягли за те, щоб Юлія Тимошенко знову очолила уряд чи ще раз спробувала стати президентом? Щоб пан Турчинов сидів у парламенті до 2017 року? Ні, наші брати загинули за те, щоб поміняли систему. Якщо політики цього не зроблять, загинуть і вони".
Здоровий глузд та інстинкт самозбереження в осіб, які нібито перемогли, не ввімкнулися. Цього не сталося й у Януковича.
Якщо говорити про перезавантаження парламенту, чи варто силам Майдану формувати політичні партії та йти до Верховної Ради?
– Не лише організованим силам, які проявили себе на Майдані, а й звичайним людям слід облишити улюблену серед інтелектуалів гру в аполітичність. Усім потрібно визначитися зі своєю позицією, читати і слухати експертів. Треба почати створювати невеликі одиниці самоврядування. Наприклад, відмовитися від жеків і створити ОСББ, обирати будинкове управління. Потім ці управління можуть об'єднуватися в органи для кількох будинків. Доростаємо до громади, і вона вже може обирати собі когось на зразок шерифа в США чи констебля у Великій Британії. Тобто на місцях варто призначати свою поліцію, яка залежала б не від держави, а від громадян і захищала б їх, а не розганяла демонстрації. Треба усім навчитися розбиратися в політиках, свистіти і зганяти зі сцени кожного, хто говорить ні про що. Як Тимошенко, коли виступала на Майдані. Активні громадяни мають прагнути увійти до бодай найменшої організації самоуправління, хоча б шкільної ради. Ще активніші повинні йти у владу і брати на себе відповідальність за вирішення глобальних проблем.
"Правий сектор" чи не найбільше проявив себе у ці дні. Йому варто йти до парламенту?
– У мирні часи політичні процеси спрогнозувати простіше. Зараз усе може змінитися за один день. Тому про майбутнє і "Свободи", і "Правого сектора" як її конкурента складно говорити. Але запит на радикалізм буде однозначно. Навіть на Олега Ляшка. Його спочатку сприймали як комічного персонажа. Однак він послідовний у своїх радикальних поглядах і діях.
Чи варто забороняти партії, як це зараз роблять на місцевих рівнях щодо комуністів і "Регіонів"?
– Я – за свободи, отже, жодної партії не забороняв би. За комуністів голосують люди радянських поглядів. Для них важливий ідейний аскетизм, а вони обирають досить багатих людей. Однак це – відповідальність виборця.
Ми живемо зі старим стереотипом: право вибору дається від народження. Але чому голос бомжа має значити рівно стільки ж, як і голос професора? Коли кажуть про необхідність провести загальнонаціональний референдум із певного питання, не враховують, що певна частина населення політично неграмотна.
Як будувати діалог із жителями східних регіонів? Вони мають можливість побачити й оцінити своїх лідерів – хоча б за тим, який статок мав Янукович у "Межигір'ї".
– Там також треба впровадити правила, за якими високий рівень свободи дасть високий рівень відповідальності. Щоправда, для цього потрібне одне покоління, років 20. Зараз там можна почути: "Навіщо мені кілька газет? Ця пише так, а ця – по-іншому. Дайте одну, де правильно". Ні, тут самому треба вибирати. Якщо створити нормальні умови життя в регіоні, дати свободу бізнесу, звільнити його від бандитизму, люди швидко самостійно визначать, де краще – в Твері чи Магдебурзі. Одразу зникнуть дурні розмови про бандерівців, вороже НАТО. Так було в Грузії. Кожен хлопець часів Шеварднадзе у 1990-х мріяв стати "смотрящим" або злодієм у законі, а дівчата хотіли заміж за члена банди. Тепер юнаки прагнуть бути поліцейськими або бізнесменами. Зараз багато донецьких хлопців хотіли би потрапити до певного клану. Якщо дати їм можливість заробляти чесно гроші, поїздити світом – їхні мрії стануть іншими.
Якось забулося, з чого Майдан починався, а саме – з вимоги підписати Угоду про асоціацію з ЄС.
– Це був тільки привід для суспільства висловити своє незадоволення кримінальним ладом, який панував у країні. Зараз потрібно починати не з Асоціації. Треба, щоб до влади прийшла команда, яка провела б необхідні реформи, і це саме собою наблизить нас до Європи. Ми їй потрібні. І як буферна зона, і як країна з багатими водними та земельними ресурсами. Проте вони не хочуть стояти з батогом над нашими чиновниками, щоб ті чесно працювали. Це ми маємо зробити самі.
Як поводитиметься Росія за теперішньої ситуації в Україні?
– До військового втручання навряд чи дійде. Якщо ми виявилися настільки готовими боротися з внутрішньою загрозою, то на зовнішню агресію відгукнуться ще більше людей. Росія завжди програє Україну через свої стереотипи щодо неї. Найбільший з них – це Медведчук, політик, який не має не те що авторитету, в нього – антиавторитет. А Росія зробила його своїм рупором в Україні. Це свідчить про те, що вони погано інформовані, у них слабко працює зовнішня розвідка. Вони не можуть зробити якісного дослідження стосовно настроїв в Україні.
Що робити з великим бізнесом?
– По-перше, відсторонити його від політики. Законодавчо.
По-друге, провести моніторинг, і там, де було брутальне порушення законів, повернути приватизоване державі через повторний продаж, як це було з Криворіжсталлю.
По-третє, впровадити єдині правила для будь-якого бізнесу, скасувавши значну частину податків. Їх мають сплачувати, як у банку, коли автоматично знімається певна сума з рахунку. Податкова взагалі не потрібна. Хіба коли виникають технічні збої зі сплатою податку.
7 
1
Коментарі