"Монгол ніколи не обізве дружину. Цим ми відрізняємося від українців"

Наприкінці січня в Монголії температура опустилася до -40°С. Через це загинуло понад мільйон голів худоби. Країні загрожує голод, згідно з повідомленнями представників ООН.

Чим живе Монголія, розповідає 47-річний режисер Ґанхуяґ ҐОМБОСУРЕН. Він активний учасник організації "Збережімо Тибет". Зняв чотири фільми. 1993-го з його стрічки "Життя" цензура вирізала сцену, у якій герої пили горілку під пам"ятником Леніну в Улан-Баторі. Ґанхуяґ виїхав до Польщі. Знімався в епізодичних ролях у фільмах "Вогнем і мечем" та "Свята війна".

Монголія - країна пастухів. Родині для нормального існування треба 250 овець і 150 коней. Таке стадо дає понад тисячу доларів на рік, а на обід - велику миску м"яса щодня. У Монголії їдять три-чотири рази на день, бо треба багато сил. Продажі вовни, молока й м"яса приносить достатні прибутки. Пастуші родини купують для юрт сонячні батареї та супутникові антени, усі мають мобільні телефони. В оселях є електрика. Не проводять лише каналізацію й водопровід, бо це занадто дорого. Туалети зазвичай ставлять у дворі. Вони закривають людину до пояса.

Ми не любимо китайців. Багато їх приїжджає. Купують землю в Монголії й почуваються як удома. Вони не поважають нас. Можуть побити, зґвалтувати дівчину. Мого двоюрідного брата вбили. Досі не знаємо, за що. Китай хоче зробити з Монголії другий Тибет. Через це в нас з"явилися скінхеди. П"ять років тому уряд був змушений вислати назад до Китаю декілька тисяч чоловіків без дружин-монголок і дітей.

Росіян теж не любимо, бо ще пам"ятаємо, як вони тут жили. Крамниці тоді були лише для них - охорона не пускала монголів. Моя мама стояла по 4 години, щоб купити 2 кілограми м"яса. Нас 70 років обманювали, називали Чингісхана вбивцею й бандитом. Цього росіянам пробачити не можемо. А з американцями, в"єтнамцями та філіппінцями маємо добрі стосунки.

У Монголії сповідують буддизм. Я навчався в буддійській школі три роки. Це такий приватний монастир, де 6-річних дітей учать читати, писати, медитувати. Іще викладають основи філософії, етики, психології, медицини й астрології. Потім мені заборонили туди ходити, бо мій батько був партійний. Узагалі, соціалістичний період погано позначився на Монголії: комуністи вбили тисячі лам у 1930-х, людям заборонили медитувати, монгольську писемність замінили кирилицею, запровадили російську мову в школах і ввели радянські війська.

У нас популярні також шаманізм, православ"я, католицизм та іслам. Протистоянь між людьми немає. Буддизм навчає нас, що немає поганих чи неправильних релігій, такими їх можуть зробити люди, якщо проливатимуть кров.

Росіян не любимо, бо ще пам"ятаємо, як вони тут жили. Крамниці тоді були лише для них

Туристи майже ніколи не приїжджають до Монголії вдруге. Вони дізнаються, що в Оперному театрі в Улан-Баторі - одне з чотирьох найдорожчих у світі фортепіано. А далі бачать маленьких дітей, які живуть на вулицях, п"яних вагітних, тисячі бездомних.

20 років тому ми цілували землю й дякували небесам за демократію. А через неї держава перетворилася на край пияків. Люди сподівалися на краще - брали кредити, відкривали фірми. Багато хто не зміг повернути гроші, потрапив до в"язниці, утратив дім. Зараз усі вони - бомжі й алкоголіки. Я мав подругу, дуже гарну й розумну, вона вчилася в Москві на фізика. Через кредит стала бездомною, спилася.

Цахіаґійн Елбеґдорж став президентом півроку тому, але зміни на краще є. Перевіряють роботу судів, поліції, бідним родинам двічі виплатили допомогу. Раніше мідь продавали через посередників - Канаду і США. Президент розірвав із ними угоди й тепер ми не втрачатимемо прибутків.

Монгольський суд надто суворий. Я бачив фільм про 8-річного хлопчика, який два роки сидить у в"язниці за те, що вкрав хліб. Убивця отримує або смертну кару, або 50-70 років ув"язнення. П"яного водія, що збив когось, позбавляють життя. До страти засуджують і торговців наркотиками. Кишенькові злодії отримують до восьми років.

У нас немає стільки олігархів, як в інших країнах. Чимало японської, корейської, китайської мафії приїздить. Вони воюють між собою з місцевими, тому заможних залишається мало. Багата людина має хорошу машину, власну квартиру, мандрує. Її діти вчаться в Японії чи Кореї.

Колись люди дуже любили театри - квитки на виставу дістати було неможливо. Так само було й з кіно. Зараз на це немає грошей - квиток коштує 5 доларів. Мало хто може це собі дозволити. В Улан-Баторі залишилося три кінотеатри - туди ходять багаті. Молодь, якщо має гроші, віддає перевагу барам і дискотекам, де слухає монгольську музику.

За рік у нас знімають понад 50 фільмів, усі подібні до індійських. Я хотів повернутися до кіноіндустрії в себе на батьківщині, але сказали, що я застарий. Для мене роботи немає. Режисер має бути 25-річним і родичем директора кіностудії.

У Монголії погані дороги. Можна сказати, що їх немає взагалі. Асфальтованих трас не набереться й 1000 кілометрів. Ґрунтовки затоптують стада. Щоб дістатися кудись, люди купують російські "уазики". Іноземці їздять японськими чи американськими джипами, але ті грузнуть на бездоріжжі. Якісний бензин і запчастини можна купити лише в Улан-Баторі.

Раніше після школи їхали вчитися до Києва, Москви чи Ленінграда. Зараз мало в кого є гроші на це. А ті, хто їх має, обирають Японію чи Корею. У Монголії мало професійних кадрів. На будь-яку фабрику запрошують керувати іноземців. У нас навіть туалетного паперу не виробляють.

Монгольська жінка зазвичай мовчазна, неемоційна, працьовита. Своє життя віддає дітям. Чоловіки допомагають по господарству, здебільшого вони - чудові кухарі. Монгол ніколи не обізве дружину. Цим ми відрізняємося від українців.

На будь-яку фабрику запрошують керувати іноземців. У нас навіть туалетного паперу не виробляють

Наш народ обожнює торгувати. Люди скуповуються переважно на ринках. В Улан-Баторі є один чи два великі супермаркети, але туди ходять лише туристи й іноземці. Ніхто не купує, як в Україні, 1-2 кілограми м"яса. Беруть 20 кілограмів баранини, 10 - борошна, 50 - картоплі, 50 - цукру.

У нас великі сім"ї. У родинах щонайменше п"ятеро дітей, буває і 18-19. Моя мама народила 14. Вижили всі, окрім мого брата-близнюка. Вважали, що в мене залишилося півдуші. Через це я був маминим улюбленцем.

46-річний монгольський президент Цахіаґійн Елбеґдорж - наймолодший із восьми синів пастуха. 1988-го закінчив Львівське вище військове училище за спеціальністю "військова журналістика". Був одним із керівників мирної революції в грудні 1989 року. 1990-го заснував першу незалежну в Монголії газету "Демократія". Того ж року під тиском громадськості, вираженим у демонстраціях та публічному голодуванні вчителів, прем"єр-міністр Жамбин Батмунх розпустив Політбюро Монгольської народно-революційної партії, після чого у країні пройшли багатопартійні вибори. А за два роки парламент - Великий державний хурал - прийняв конституцію, яка запроваджувала ринкову економіку. Елбеґдорж двічі очолював монгольський уряд, а у травні 2009-го переміг на президентських виборах. Він - перший із 1921 року керівник Монголії, що не був членом МНРП. 14 січня Елбеґдорж оголосив мораторій на смертну кару.

ЦИФРА

500 тугриків, або 2,7 грн, треба заплатити за в"їзд до великого монгольського міста

1 566 500 км кв. - площа Монголії. Це як 2,5 України.

80% території країни займають пасовища.

2,6 млн людей населяють Монголію. Майже половина живе у трьох найбільших містах: 1,044 млн - столиці Улан-Баторі, 83 тис. - Ерденеті, 74 тис. - Дархані 

"Монголія змінюється. Це дуже добре. Значить, що тут справді відбувається розвиток, і нам обов"язково треба знайти в ньому своє місце"

Дмитро Медведєв, президент Росії, серпень 2009 року

"Монголія - наш брат у справі свободи. Ми зможемо захисти її і від економічних, і від політичних загроз"

×