Київський студент Ілля, 20 років, називає себе альтерглобалістом. Упродовж 10 днів він спостерігав за конференцією ООН із кліматичних змін у Копенгагені. Брав участь у п"ятьох демонстраціях й альтернативній конференцій "Клімафорум". Устиг подихати перцевим газом і побувати у в"язниці
5 грудня. Уночі виїжджаємо з Києва замовленим автобусом. До Львова третина місць вільна, там підсідають ще. Їдуть переважно члени всіляких лівацьких і неурядових організацій. Десь у Польщі розумію, що втомився сидіти. Із собою маю російський журнал Союзу революційних соціалістів "Максималист". Але читати не можу - нудно. Отримую sms від подруги з Берліна: "Німецькі активісти кажуть, що в Копенгагені буде гаряче, будь обережним". Добре, буду обережним.
7 грудня . Копенгаген. Нарешті дісталися нашої вписки. Нагадує гаражний кооператив - велика огороджена парканом територія з двоповерховими будівлями. Одна - для житла, у ній спатимемо на підлозі у спальниках, друга - їдальня . Житло облаштувала ініціатива Justice Action. Це вони організовують масові демонстрації, продумують стратегії, гасла. У польовій кухні вегетаріанські страви, за продукти платимо хто скільки може. Зранку вівсянка і бутерброди, увечері - картопля, овочі, рис, пшоно.
10 грудня. До нашої тимчасової оселі приїздять усе більше людей із різних країн. Цілий день малюємо транспаранти. Настрій бойовий.
11 грудня. З друзями влаштовуємо під амбасадою РФ акцію пам"яті загиблих російських антифашистів. У листопаді в Москві застрелили Івана Хуторського, а торік зарізали члена руху "Антіфа" Федора Філатова. Розвішуємо на паркані їхні портрети, запалюємо свічки. Перехожі зупиняються, читають. Це в нашій країні всім усе пофіг. А тут, коли йдемо демонстрацією спальними районами, до нас виходять жителі навколишніх будинків, пригощають горішками. Підтримують, мовляв, вони теж проти знищення нашої планети, проти капіталізму.
У метро чіпляється п"яний. Каже, щоб забиралися геть із його країни - бо на нас витрачають купу грошей. Інші пасажири за нас заступилися. Потім говорить, що його дівчина - з України. Я відповів: якщо мені варто забиратися додому, то, може, їй теж? Він промовчав.
12 грудня. Нарешті, перша велика демонстрація. Від учора над містом тріскотять вертольоти. До центру просуваємося групками - на всіх ключових вулицях поліцейські пости, підозрілих обшукують. Зрештою зібралися - ліві й "зелені" партії, релігійні громади. Багато хто у чорному одязі, обличчя закриті масками. З великої сцени лунає музика. У промовців основне гасло: "Змінимо систему, а не клімат".
Усіх садять на асфальт, на руки за спиною надягають пластикові наручники - вони сильніше врізаються у шкіру за вітчизняні металеві. До туалету не випускають: хтось обмочився, у когось напад епілепсії
Рушаємо. Йдемо повз міську біржу на острові Слотсхольм, у її вікна летить каміння. Поліцейські намагаються якось зашкодити, але дістається і їм - відступають. Чарівне поєднання дзенькоту скла, виття поліцейської сирени та скандування One solution - revolution! Аж ось - копи, навчені, що робити з такими як ми. Намагаються оточити групу в чорному. Ті відбиваються. Кількох таки затримують. Ті, хто жбурляв каміння, губляться в натовпі та перевдягаються. За годину поліції вдається заблокувати кілька сотень людей у хвості колони. Усіх садять на асфальт, на руки за спиною надягають пластикові наручники - вони сильніше врізаються у шкіру за вітчизняні металеві. Так сидять 3 год., до туалету не випускають: хтось обмочився, у когось напад епілепсії. Потім усіх вантажать до автобусів і везуть невідомо куди. Тим часом демонстранти дістаються пункту призначення - Bella центру, де триває конференція ООН. Територія оточена кількома кордонами поліції. На прорив сил не лишається, усі розходяться.
13 грудня. Зранку йдемо на блокаду порту. Сьогодні значно холодніше, доводиться вдягти два светри. Рухаємося колоною за вантажівкою з музикою, скандуємо всім зрозумілі лозунги: A, anti, anticapitalista!, Our climate - not your business! Болить голова, певно, тиск. Поліція оточує нас і намагається стягнути з машини промовця, починається штовханина. Машину відбити не вдається. Стаємо в ланцюг і йдемо на прорив: перший кордон розірвано, другий валить нас на землю. Саджають на холодний асфальт. Наручники. Автобус.
Нас, сотні зо три, привозять в обладнаний під в"язницю фабричний цех - добре підготувалися до конференції. Обшукують, і по клітках. Обвинувачень не висувають - у Данії тебе можуть затримати, якщо підозрюють, що хочеш скоїти злочин. Один із ментів вдоволено усміхається. Починаємо кричати, співати. Із пісень, що знаю я, лише "Белла, чао!" - пісня італійських антифашистів. Хтось відриває лави і намагається бити ними у двері. Нас травлять перцевим газом, завішуємо ґрати простирадлами. Якимсь дівчатам усе-таки вдається зламати двері. Прибігають копи, ще раз заливають усіх газом і забирають все з камер - навіть взуття. Ми залишаємося босими, без лав, на бетонній підлозі. Знову співаємо. Під вечір нас по одному виводять, саджають в автобус і вивозять у передмістя на якусь залізничну станцію. Пояснюють: якщо не заберемося звідси за 15 хвилин, знову заарештують. У француза, з яким я познайомився за день до цього на демонстрації солідарності, знайшлася пляшка вина, але немає штопора. Роз"їжджаємося відсипатися.
14 грудня. Вирішуємо не йти на демонстрацію. Згодом дізнаємося, що заарештували кілька сотень активістів без конкретних обвинувачень. Вже знаємо, їх відпустять за 6-8 годин. Увечері вирушаємо на виступ канадської письменниці, альтерглобалістки Наомі Кляйн у Християнію. Це квартал у Копенгагені із власним самоврядуванням, щось на зразок "держави в державі". Натовп. У великий синій намет, подібний на пересувний цирк, уже нікого не пускають. Тусуємося на вулиці. З польової кухні роздають трав"яний чай, рисову кашу та якесь дивне овочеве рагу - без картоплі й буряка, приправлене незвичними спеціями. Починається дискотека, грає балканська етника.
Тусуємося на вулиці. З польової кухні роздають трав"яний чай, рисову кашу і якесь дивне овочеве рагу - без картоплі й буряка, приправлене незвичними спеціями
Опівночі Християнію штурмує поліція. Летять гранати зі сльозогінним газом. Очі заливає слізьми, нічого не бачу. Хапаю подругу за руку. Хочемо вибратися з натовпу. Кружляє вертоліт. Із нього б"є прожектор. За годину кидання камінням і газовими гранатами поліція все-таки заходить у район. Усіх оточують і зганяють до кафе біля шатра. В очах копів страх - у будь-який момент очікують "коктейлю Молотова" з-за рогу. А мені приємно, що їм страшно. Наче реванш за арешт без обвинувачень, і за того полісмена, що усміхався. Зрештою, прикидаємося туристами, проходимо повз три пости і сідаємо в метро. Перед сном їмо макарони швидкого приготування, запиваємо чаєм.
15 грудня. Відіспалися. На нашій вписці лише холодний душ. Він бадьорить. Потім - в інфоцентр, там безплатний Wi-Fi. Можна нарешті написати додому листа. Заходимо в активістське кафе. За стійкою панк років 25, із пірсингом у брові й губі. Розговорилися, питає, як мені данські копи. "Якби це була наша міліція, - кажу, - то нас без розмов побили б, а може ще й чогось забороненого підкинули." Панк попереджає: "Учора кількох людей депортували з країни. Будь обережним". Звісно, буду. Бо, як депортують, закриють в"їзд до ЄС на п"ять років. Виявляється, він вважав, що Україна в Євросоюзі.
16 грудня. Сьогодні ключовий день - на конференцію приїздять глави держав. Збирається величезна демонстрація. Падає сніг, дме холодний вітер, вдягаємо всі теплі речі, що маємо. Частина демонстрантів йде до будівлі офіційної конференції, частина має відволікати увагу поліції. Інші отримують акредитацію й заходять усередину. Ми вливаємося в основну демонстрацію, дорогою нас обшукали шість разів. Із гучномовців повідомляють: 150 людей заарештовано. Це - ті, хто відволікав увагу поліції. Сподіваємося на тих, хто потрапив усередину. Адже ще в Києві отримали план дій.
Починається штовханина з поліцією, хтось жбурляє у копів фіолетовий фалоімітатор. Опиняюся майже на передній лінії. Крики. Знову перцевий газ. Він летить у нас білими краплинами, наче сніг. Я не бачу на око, товариш поруч - на обоє. Навпомацки вибираємося з натовпу. У таку погоду не хотілося б сидіти кілька годин на мокрому й холодному асфальті. Розчарування від програшу компенсує снігопад. Граємо в сніжки, наче діти.
17 грудня. Останній день. Вирішуємо погуляти містом. Усюди патрулі. Нас не пускають у торговельний центр копи у цивільному. Мабуть, думають, що ми терористи. Але шкодити безневинним людям - не за нашими правилами. Поліцейський винен, бо розганяє мирні демонстрації. Капіталіст - у розбазарюванні природних ресурсів задля збільшення прибутку. Політик - у тому, що виконує волю капіталіста.
Ми йдемо центральною вулицею із бутиками. У вітринах - дорогі годинники. Якби тут була демонстрація, то точно все розбили б.
6-18 грудня у столиці Данії Копенгагені пройшла конференція ООН із кліматичних змін. На ній делегації з 192 країн мали розробити угоду про обмеження викидів в атмосферу, що призводять до потепління. Мали б замінити Кіотський протокол - дозволені ним обсяги парникових газів не можуть зупинити змін клімату. Підписана в Копенгагені декларація намітила не допустити потепління більш як на 2?С. Утім, вона не має юридичної сили.
40 тисяч тонн
вуглекислого газу потрапили в атмосферу під час Копенгагенської конференції - для заходу роздрукували приблизно 8 млн аркушів паперу, проклали 1,2 тис. км дротів, зафіксували 80 тис. телефонних переговорів. Конференція завдала довкіллю шкоди більше, ніж промислові викиди Афганістану за такий самий період.
1 
1
Коментарі