Тарас ПРОХАСЬКО:
- "Ботакє" - кажуть, коли дитину не плануєш, а вона сама вирішує з'явитися на світ. Значить, так треба. Або застрягаєш у ліфті саме тоді, коли дуже поспішаєш, - це також "ботакє". Є якийсь відсоток того, як часто застрягають ліфти. Ти потрапив до нього, і так має бути.
Вислів "ботакє" вживають, коли вичерпуються можливості пояснити причини чогось. Бо так є. Це свідома згода з тим, що відбувається. Так є, бо саме так має бути.
Коли кохаєш людину й не боїшся того, що треба подолати заради неї, - це "ботакє". Або, наприклад, друг дитинства вчинить із тобою не по-товариськи, але все одно лишиться твоїм другом - "ботакє", що ще скажеш.
Нещодавно я зрозумів, що усе свідоме життя інтуїтивно намагався жити за однією старою молитвою. У ній ідеться про спокійне прийняття того, що неможливо змінити, мужність змінити те, що можливо, і мудрість відрізнити одне від іншого.
Цю книжку писав 10 років. Вона про уважне життя. Це коли не проґавлюєш його. Коли йдеш вулицею й помічаєш нужденних. Дав ти милостиню чи ні - не так важливо, важливо помітити й зрозуміти, чому дав або не дав. Треба думати про те, що ти думаєш.
У "БотакЄ" зустрілися тексти, які ніколи раніше не стояли поруч. Вони нагадують принципи флористики. Важко знайти якісь концепції, висновки чи пояснення. Вони просто намагаються бути нагадуванням про нескінченну різноманітність життя, життів, днів, годин.
3 
35413
Коментарі