- Ну, і паспорт сьогодні взяти не забудь! - жартівливо застерігає старша сестра, привітавши мене 1 квітня зранку з днем народження.
Посміялася разом для годиться. Але паспорт у сумку я все ж кинула. Хоч і не люблю носити документи - боюся згубити.
Сестра недарма з мене кепкує. Коли святкувала 23 роки, замовила стіл у нічному клубі. У нашій компанії я найстарша. Але сек'юріті не пропустили в клуб тільки мене:
- Дівчино, вхід дозволено з 21 року.
Пояснення, що мені цього дня на два роки більше, і що на мене замовлено столик на тисячу гривень, не подіяли. Вислухала, що "дорослих обманювати негарно". Пропустила мене адміністратор. Але святковий настрій це зіпсувало.
На 24-річчя пішла з подружкою скуплятися в супермаркет.
- А вам уже є 18? - запитала в мене касирка, на вигляд однолітка. - Без паспорта не продам.
Але продала. Бо я з нею посварилася.
Цього року святкування 25-ліття у кафе пройшло, як по маслу. Тому в магазин ішла впевнена, що обійдеться без непорозумінь. Але продавщиця:
- А ви повнолітня? Документи пред'явіть.
- Сьогодні виповнилось 25!
- А мені не смішно, - свердлять мене злі очі з-за прилавка. Друзі регочуть, а в мене - ледь не істерика.
Витягаю паспорт із сумки. Прилавок добрішає, я забираю пакет із двома пляшками вина, цукерками "Рафаелло", апельсинами й бананами.
- Гордитися треба, що так молодо виглядаєте. Це ж - комплімент! - каже охоронець на виході.
Кілька місяців тому тато міряв мій зріст біля метра на стіні.
- Рівно 159 сантиметрів, доця.
- Може, ще раз переміряй?
- Ні, більше ніяк не виходить.
Паспорт я із сумки так і не виклала.
2 
1
Коментарі