Любила їсти листя з вишень. Воно пахуче і смачне було

Корову, теля і свиней відібрали

Тато працював бухгалтером у сільпі в сусідньому селі за 5 кілометрів, їздив туди велосипедом. Привозив нам макуху – жмих від соняшника залишався після того, як із нього вже видушили олію. Ми його гризли. Бувало, приносив цукор. Нас у батьків було троє доньок і син, то всім по трішки ділив. Мали гектар поля – небагато, за тогочасними мірками. Тримали корову, телятко і свиней, але їх відібрали.

Ховати зерно ми й не думали. Знали: якщо знайдуть, то строго накажуть. Забирали все – від хати до хати їздили підводами. Після них були порожні мішки. Якось мама стали просити одного, щоб хоч трохи залишив. Відмовив. Боявся за себе.

 

Серед тих, хто забирав у людей зерно і їжу, було багато місцевих. Ми їх називали службістами. Вони не народу служили, а вислужувалися перед тими, хто був нагорі.

Село було велике. Я мала була, то всіх не знала. Тільки чула, що там померли, там померли. Моєї хресної матері не стало, чоловіка її – теж. Ховали хто де міг. Часто – у садах біля своїх хат. Процесій поховальних не було.

Люди ходили пухлі. По хатах милостиню просили. Ми ділилися: що було, те давали. З других сіл приходили.

Хто з людей яку жменьку заховав, то йшли до жорен. У декого із селян вони були. До млина не ходили, щоб не відібрали. Мололи ховаючись і щось із того пекли.

Часто в сім'ях помирали батьки, а діти лишалися. Сільська рада для сиріт організовувала патронат. Селили в якомусь одному будинку. Їх там годували трохи. Одягали однаково у темно-­синє сатинове. На них так і казали – Дуня патронатська, Настя патронатська.

То гірше, як війна, – коли їсти хочеться. Навіть найзліший у світі чоловік того не заслуговує.

Рвали листя, сушили і потім варили його й пили ту юшку. Я любила їсти листя з вишень. Воно таке пахуче і смачне було. На вишню мусила залазити якнайвище, бо внизу все вже обірване було. Качани з кукурудзи товкли в ступі і пекли з них коржики. Воно купи не трималося.

У нас були запаси – сушник груші, яблука, вишні. Таке не забирали. Варили узвар. Він нас і врятував. А ще за пічкою мали мішок сухарів.

Нам казали, що неврожай. Але люди перешіптувалися, що зерно за кордон вивозять.

×