Навіть більшість доцентів вважають, що психолог - це психіатр. Така ж стереотипна думка побутує й у вчителів. Особливо так поширено думати серед старшого покоління викладачів. Через необізнаність і невміння відрізняти ці два поняття педагоги не звертаються по допомогу до кваліфікованих спеціалістів, які можуть допомогти вирішити їхні певні психологічні проблеми, - говорить член Асоціації корекційних педагогів України Наталія Липка. Розповідає, чому вчителі потребують підтримки юристів і психологів.

Так. Багато вчителів не йдуть до психолога через сором. Особисто я, коли консультую якогось викладача, то дуже часто роблю це по телефону. Люди намагаються залишатися анонімними. Навіть гроші мені надсилають на карточку. Загалом роблять все, щоб про це ніхто не дізнався. Наші громадяни дуже соромляться того, що самотужки не можуть розв'язати свої проблеми. Вчитель вважається поганим фахівцем, якщо він просить допомоги в інших, а не справляється з усім наодинці. Це все через менталітет.

Учні, особливо від підліткового до юнацького віку, починаючи з 12 років, мають найлегшу і найпростішу форму шизофренії. Але це є нормою. Вона проявляється в їхній поведінці, коли діти галасують під час уроку чи їм важко всидіти на одному місці та не крутитися. Після 18 років такі дії з їхньої сторони припиняються і проходять. Однак зараз вчителі у день проводять по декілька годин і не з одним, а цілим класом таких дітей. Між уроками потрібна не одна година відпочинку, а більшість педагогів мають по п'ять-шість занять підряд.

Про те, як робити психологічне розвантаження, потрібно пояснювати у той період, коли людина тільки починає навчатися на педагога. Студентам мають викладати їхні права і пояснювати, що вони не повинні боятися звертатися по допомогу до психолога чи юриста. Зараз вчителю потрібно відвідувати спеціаліста регулярно, не рідше, ніж один раз у місяць. За потреби можна звертатися й частіше, усе індивідуально і в кожного різна психіка.

Вчителю, як і будь-якій іншій людині потрібен розвиток. Викладачеві надзвичайно корисно відвідувати різні курси підвищення кваліфікації, а також семінари, тренінги чи фестивалі, які стосуються професійної діяльності. У такому середовищі однодумців вчитель розслабляється. Крім цього, він обмінюється ідеями та досвідом, що теж позитивно впливає на людину. Допомагають "розвантажитись" і нові знайомства, які викладач здобуває на таких заходах. Надзвичайно важливо, щоб дирекція школи підтримувала схожі ініціативи. Частими є випадки, коли вчитель відвідував таку подію, а йому цей день зараховують як прогул або й зовсім не відпускають.

По-перше, кожних 7 років людина змінюється - гормонально та фізіологічно. По-друге, багато талановитих педагогів хочуть застосовувати нові методи навчання і "відходити" від стандартних. Однак їм не дозволяють їх втілювати через певні рамки, які утворювалися в українських школах не один рік. Тому чимало здібних вчителів залишають викладання в Україні й їдуть працювати за кордон, де для них є перспектива розвитку.

Навіть в одному навчальному закладі вчителі "відокремлені" один від одного. Зазвичай дружніми бувають лише молоді колективи. Коли ж іде різний, навіть не дуже значний віковий пласт, то таких викладачів важко згуртувати. Підтримка від інших педагогів є незначною. Практично ніколи не почуєш, що увесь вчительський склад на зборах опрацював проблему певного викладача і допоміг йому вплинути на клас. Однак різні розважальні та релаксаційні заходи допомогли б згуртувати колектив. Вчитель відчував би підтримку колег, як результат - стрес був би значно меншим.

Існує три стадії втоми: просто втома, важка і синдром втоми. Вони абсолютно нікуди не діваються, а лише "нашаровуються". Якщо людині впродовж двох-трьох місяців важко заснути або вдається лише з допомогою снодійних, вранці у неї головні болі, такій особі важко зосередитися і з'являється дратівливість, то це ознаки останньої стадії втоми і викладачеві обов'язково потрібно йти до психолога. Самотужки досягти емоційної стабільності надзвичайно складно.

Причиною практично завжди стають учні. Особисто в мене був випадок, коли дитина у школі травмувалася та я допомогла їй заспокоїтись. Коли в учня почалася істерика з цього приводу, я зробила незначний захват і знерухомила дитину, щоб вона ще більше себе не травмувала і не зашкодила іншим. Як результат, дитина заспокоїлась та стала веселою. Батькам не сподобалась моя поведінка і я була змушена викликати спеціальних експертів, які написали заключення, що всі мої дії були компетентними та правильними. Однак я знала свої права і те, як чинити в такій ситуації. Зазвичай винними у схожих інцидентах залишаються вчителі та їм виписують догани, а може дійти і до звільнення.

На жаль, батьки не дуже поважають права вчителів та їхні заслуги. За моїми опитуваннями, понад 80 відсотків батьків вважають, що дитина вчиться самотужки. Таким особам потрібно роздавати буклети, де чітко зазначатимуть права та обов'язки педагогів.

Якщо не працювати інтелектуально, то з кожним роком когнітивні здібності людини "звужуються". Більш досвідчені викладачі, особливо в передпенсійному віці стають дратівливими, вони частіше піддаються стресу. Усе тому, що робота перетворюється на звичку. Таким особам потрібно якомога більше новизни. Менше психологічної допомоги потребують педагоги старшого віку, які працюють із дітьми молодших класів.

Наприклад, у сусідній Польщі є обов'язкові заплановані заходи для викладачів. У посадовій інструкції психолога прописано, що він повинен тестувати як учнів, так і викладачів. У нас цього не дотримуються та й зробити це практично неможливо. Польські вчителі ж проходять регулярні тестування про емоційне вигорання, про те, які уроки їм краще вдаються, а які складніше, з чим виникає найбільше проблем тощо. Враховуючи результати, психолог "розбирає" усі проблеми педагога і допомагає їх вирішити. Такі тестування відбуваються індивідуально та тривають близько чотирьох-п'яти годин.