Ексклюзиви
Вівторок, 02 жовтня 2018 20:01

"Сашка демобілізували. Але додому приїхала не моя дитина"

- Сашко подзвонив і сказав: "Мамо, сьогодні мене везуть в госпіталь. Я повідомлю тобі в який". Вечором того дня я їхала з роботи і набирала Сашу, але він мовчав. Наступного дня мені подзвонили. Сказали, що син загинув, – розповідає 54-річна Валентина Яроцька із Старкостянтинова, що на Хмельниччині.

Її син 34-річний Олександр, боєць 128-ї гірсько-штурмової бригади, загинув від автоматної кулі торік 17 листопада.

Автор: надане Валентиною Яроцькою
  Олександр Яроцький народився 15 жовтня 1984 року в місті Хабаровськ, Росія, у родині військових. Там пішов у перший клас. Після розпаду Радянського Союзу Яроцькі переїхали на батьківщину батька - у місто Старокостянтинів. Після школи Олександр відслужив у армії. Навчався у місцевому училищі на кухаря. Деякий час працював по спеціальності, пізніше - слюсарем у газовій конторі. 10 квітня 2014-го Олександра Яроцького мобілізували у 51-шу механізовану бригаду. Через півтори місяця навчань їх відправили в зону бойових дій
Олександр Яроцький народився 15 жовтня 1984 року в місті Хабаровськ, Росія, у родині військових. Там пішов у перший клас. Після розпаду Радянського Союзу Яроцькі переїхали на батьківщину батька - у місто Старокостянтинів. Після школи Олександр відслужив у армії. Навчався у місцевому училищі на кухаря. Деякий час працював по спеціальності, пізніше - слюсарем у газовій конторі. 10 квітня 2014-го Олександра Яроцького мобілізували у 51-шу механізовану бригаду. Через півтори місяця навчань їх відправили в зону бойових дій

Син вам розповідав про війну?

Він довіряв мені. Але про війну майже не розказував, тримав у собі.

Спочатку вони стояли в Донецькій області, потім був Іловайськ, Дебальцево. Про Іловайський котел не хотів говорити, навіть, коли повернувся додому на реабілітацію. По ночах плакав і я з ним. Потім сіла перед ним і попросила поговорити зі мною. Розповів, як хлопці гинули, як думали, що не повернуться до рідних. Вони чудом вирвались із того пекла. Хоча доля деяких побратимів невідома і досі.

Про бої в Дебальцево розказував?

Ні. Тут не знаю нічого. Саша майже тиждень не виходив на зв'язок. Потім подзвонив: "Матусю, я живий". Запитала, де він був. Він сидів на БТРі, коли їх обстріляли росіяни з артилерії. Отримав важку контузію, був у комі. Його тиждень намагались врятувати, не могли привести до тями.

Сашка демобілізували. Але додому приїхала не моя дитина. Його постійно тягнуло на фронт, хотів мстити за побратимів. Я почула й таку історію. Він стояв на посту, як до нього прийшов друг: "Іди відпочивай, я вже не хочу спати". Тільки Сашко відійшов, як прилетіла міна, влучила в його друга, розірвала. Син винив себе.

Його постійно тягнуло на фронт, хотів мстити за побратимів

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У мирній країні здають нерви, а перебування на Донбасі заспокоює"

Як він звикав до мирного життя?

Спочатку вони з побратимом отримали путівки у військовий санаторій "Хмільник" у Вінницької області. Приїхали, поселилися і пішли в магазин, щоб купити собі якісь речі. Їх на переході збив автомобіль.

Обоє потрапили в реанімацію. У друга - перелом суглоба тазу, тіло все чорне від гематоми. У Сашка переламані ноги, різні травми. Їх перевезли у Вінницький госпіталь. На одну ногу гіпс наложили, а в іншу - металеву дротину поставили, кістка була роздроблена. Вісім місяців Сашко був лежачий. Але не зламався.

Я на руках несла його до інвалідної коляски, щоб відвести в туалет. Привезла додому, там теж носила на руках. Він ніколи не нарікав. Казав: "Матусю, я ще повоюю".

Пройшли місяці реабілітації. Сашко пішов на стару роботу. Але у листопаді 2016-го підписав контракт і повернувся в армію. Близько трьох місяців прослужив у Старокостянтинові в ракетних військах. Їхню частину перевели у 128-му бригаду, що в місті Мукачево на Закарпатті.

Після навчань відбули у село Олександро-Калинове ( село в Костянтинівському районі Донецької області. - Gazeta.ua). Саша розказував, що будували бліндажі. Він чекав відправлення в госпіталь - мали видалити металеву шпицю з ноги.

16 листопада він поїхав заготовляти дерев'яні колоди на бліндаж. Повертаючись на позиції, нарвався на кулю якогось виродка.

Автор: надане Валентиною Яроцькою
  Валентина Яроцька з сином Олександром
Валентина Яроцька з сином Олександром

Багато родичів загиблих бійців нарікають, що їм важко отримати компенсацію від держави. Вас оминула ця тяганина?

Деякий час після загибелі сина я не збиралася виготовляти документи. Для чого? Та коли заспокоїлась, вирішила зайнятися. Тим більше у нього підростає дитина.

Поїхала в Центр допомоги воїнам АТО у Хмельницькому. Мене направили у військкомат. Там сказали: можна оформляти документи на пенсію через втрату годувальника.

У районному військкоматі дали листок з списком потрібних документів. Я їх принесла. Майор подивився й каже: "Де повідомлення про смерть. Я вам його давав". А я нічого не отримувала.

Щоб оформити виплату грошей за загибель сина, мусила кілька разів їздити в Мукачево. Півтора місяці з дня в день я бігала по частинах, військкоматам. Ганяли за якимись довідками, витягами.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Міна прилетіла в окоп - показали відео останніх хвилин життя бійця "Спеца"

Автор: надане Валентиною Яроцькою
  Олександр Яроцький з сином
Олександр Яроцький з сином

Тепер ви їздите в зону бойових дій як волонтер?

За неділю до смерті мене просив, щоб я стала волонтером. Розказував, що вони дуже раді, коли до них приїжджали.

Коли сталося таке горе, я подумала, що життя для мене закінчилось. Проте в один момент зрозуміла, що там на війні чиїсь діти, які потребують допомоги. Тому вирішила виконати останнє прохання сина.

Зараз ви читаєте новину «"Сашка демобілізували. Але додому приїхала не моя дитина"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 33381
Голосування Кого з ватажків терористів ДНР та ЛНР ліквідують наступним
  • Олександр Захарченко
  • Ігор Плотницький
  • Ігор Гіркін
  • Денис Пушилін
  • Ігор Безлер
  • Павло Губарєв
  • Олександр Ходаковський
Переглянути
Погода