67-річний Валентин Тимченко — один із найстаріших бійців на фронті. Має позивний "Богуслав". 2015-го воював у добровольчому батальйоні ОУН, згодом у 93-й механізованій бригаді "Холодний Яр". Продовжує службу в Добровольчому українському корпусі "Правий сектор".
— У червні 2015 року вирушив на війну із заступником командира добровольчого батальйону ОУН "Сивим", — розповідає "Богуслав". — Тільки приїхали, і я зразу ж потрапив у Піски (селище під Донецьком, опорна база українських військ. — ГПУ). На позиціях побув два дні, а потім перевели в тил. Призначили старшим на базі. Всі хвилювалися через мій поважний вік, тому старалися вберегти. Тричі пробував втекти на передову.
Як тікали?
— Приїжджає командир: "Хто в Піски?" Хлопці одягають бронежилети, каски й сідають в авто. Я теж тихенько заліз. Почали рахувати, виявилося, що один зайвий. Він побачив мене і каже: "Діду, ти куди?" "Воювати", — відповідаю. Дзвонить керівництву. З'ясовує, що я не маю права їхати.
Проте я зумів отримати перші враження від обстрілів. Разом із "Сивим" везли їжу в Піски. Під'їхали до селища — дорога перекрита нашим танком, що стріляє в напрямку Донецького аеропорту. Тільки хотіли об'їхати його, як із боку росіян почали прилітати міни. 40 хвилин лежали в канаві. За той час багато чого передумав, кишки від страху вивертало.
Не виникало бажання повернутися додому?
— Додому довелося їхати, але не через страх. Скрутило живіт. Мене відвезли на ультразвукове дослідження. Виявилося, що перекручений жовчний міхур. На ньому були поліпи, майбутня онкологія. Відправили на операцію в Дніпро.
Я спати не можу, біль пекельний. І тут згадав, що йоги стають на голову й розминають живіт. Так і зробив. Голова внизу, ліктями тримаюсь і рукою масую. Через кілька хвилин болі минули, заснув. Зранку розбудили, знову відвели на УЗД. Жовчний став на місце. Операцію відклали.
Подзвонив "Сивому". Він забрав мене і сказав готуватися до війни. Набирав групу бійців, яка підпише контракт із 93-ю механізованою бригадою. Я зразу погодився, адже це — прямий шанс повоювати.
А його не турбував ваш поважний вік?
— Він знав уже мене як бійця з характером. Пообіцяв, що владнаємо проблеми, які можуть виникнути при оформленні документів.
Нас відправили у військкомат у Покровську (місто на Донеччині. — ГПУ). Медична комісія була шокована. Я читав літери з найнижчих рядків таблиці. Розкрутили мене на кріслі й сказали, щоб пробував іти. Легко підвівся і пішов. Поміряли тиск — 120 на 80. Міряли трьома апаратами — однаковий результат.
Як проходила служба?
— Спочатку був на базі в селищі Новогродівка. Так вийшло, що знову став старшим. Зранку робив підйом, зарядка, співали гімн України. Потім усі займалися своїми справами. Пройшло 10 днів, нас відвезли на розмову з військовим комісаром. Він з усіма поговорив, потис руку. Мені сказав, щоб я беріг себе, адже не молоденький.
За пару днів привели в штаб, роздали військові квитки. Я попав в армійську розвідку 1-го батальйону. Почалися вишколи: рукопашний бій, стрільба, мінування, диверсії.
Після навчань на початку вересня 2015 року знову потрапили в Піски. Декілька днів були важкі бої. Однієї ночі довелося відбивати атаку росіян.
6 вересня зранку прибув "Сивий" і відправив мене у Водяне на базу. Там я тренував групу донецьких хлопців. Потім разом поїхали на шахту Бутівка. Три дні провоював із ними — і повернувся на базу. Туди прибула група бійців із Дніпра. Знову тренування.
Ви пам'ятаєте прізвища тих, кого тренували і з ким воювали?
— Не всіх, але це була особлива група. Особливо "Білий" був неперевершений. Худенький хлопчина, круглий сирота. Батьки загинули, коли мав 15 років. Його виховувала бабуся. Він був лідером фанатів футбольного клубу "Дніпро". Розказував, як вони билися з фанами інших клубів. "Білий" на міні підірвався. Перед смертю встиг сказати слово "груди" і показав на них. Його половина Дніпра хоронила.
Чи виходили з розвідкою в рейди, ловили диверсантів?
— Тільки тренував групи. Хоч одного разу сам став диверсантом. Пішов на інший кінець Пісків, щоб принести джерельної води. Побачив там яблуню, вирішив нарвати плодів. Пройшовся стежиною, тільки дотягнувся до гілок, як побачив блиск у траві. Нахилився — жилка до куща прив'язана. Побачив гранату Ф-1. Це була розтяжка — 15 сантиметрів над землею. Лічені міліметри ступив би вперед — смерть.
Витягнув із сумки котушку шовкових ниток, які завжди мав із собою. На кінці прикріплений залізний гачок. Заховався неподалік в яму від снаряда і потягнув за нитку, яку перед тим прив'язав до гранати. Пролунав вибух. Я піднявся, почав збирати яблука. Аж тут підбігають наші військові: "Стояти, сепаратюга, руки за голову!" Я кажу їм, що свій. Вони кричать: "Не п..дякай, мовчати!" Копняка отримав — лежу.
Підняли мене і ведуть у штаб. Біля пропускного пункту стояв вартовий. Говорить: "Попався, с..ка" — і знову копняка.
Привели в штаб, а там — наші розвідники. Охоронець доповідає, що привели "сепаратиста". А мій взводний Майборода дивиться на мене і не розуміє, що відбувається. Каже: "Богуслав", що таке?" Я йому розказав, що сталося. Він похвалив мене, а хлопці почали вибачатися. Вони молодці. Нікому не треба вірити. Адже на моєму місці справді міг бути диверсант.
Часто виникали подібні ситуації?
— Одного разу пішов купатися на край села. Тільки роздягнувся, підбігли двоє солдатів й офіцер. Кричать: "Стояти, сепарюга!" Я кажу, що свій, пояснив, хто командир — вони повірили. Офіцером у них був командир артилерійської батареї Юрій Смирнов. Про нього потім розказували по телевізору. Він потрапив у полон до росіян, але вони його відпустили. Бо дід Смирнова — Герой Радянського Союзу.
Як опинилися в "Правому секторі"?
— Попереду було розчарування. Мене в штабі бригади дурили майже три місяці. Не хотіли підписувати документи про те, що я справді перебуваю в них на службі.
Одного разу "Вітер", командир роти і заступник начальника штабу, каже: "Богуслав", їдь додому, чого ти тут шукаєш?" Я йому: "Це ж ви мене дурите вже три місяці, а не я вас". Він образив: "Ти на себе подивись, пеньок старий, тебе попхай, ти впадеш". Я завівся: "Спробуємо?" І став у стійку. Він тільки підняв руку, я миттю відповів.
Як утікав, кричав, що мені в божевільню треба. На цьому моя служба закінчилась.
Після 93-ї бригади поїхав додому. Владнав деякі справи. Повернувся вже в ДУК "Правий сектор". Зараз знову на фронті, у районі Донецького аеропорту.
77-річний "Тихон" на фронт поїхав без дозволу
77-річний Борис Мельник на позивний "Тихон" служив в українському добровольчому корпусі "Правий сектор" з 2015‑го. Воював поблизу Донецького аеропорту й Старогнатівки на Донеччині.
— Уперше на передову, а було це в Пісках, я потрапив перед Водохрещем 2015 року без дозволу командування, — говорить "Тихон". — Керівник "Правого сектора" з Рівненщини Роман Коваль віз допомогу добровольцям і взяв мене із собою. Там я й залишився. У Пісках було пекло. Більше ста обстрілів на день. Згодом служив уже офіційно. У складі 1-ї штурмової роти ДУКу.
Чоловік родом із села Тростянець Зборівського району Тернопільської області. Має двох синів. Старший Устим — музикант і служить у військовому оркестрі. Молодший Данило навчається в Інституті культури на бандуриста.
2 
35413
Коментарі