Пʼятниця, 05 квітня 2019 09:00

"Не могли знайти броду, щоб техніка перейшла річку. По росіянам вдарили наші "Гради", "Смерчі"

"Жити потрібно далі, навіть не зважаючи на те, що моє тіло без кінцівки і пошматоване" - говорить Олександр Сановський з Тернополя, колишній боєць 128 гірсько-штурмової бригади.

Він розповів свою історію про бої під Дебальцевим на Донеччині в 2015 році, де йому далося чудом вижити.

Автор: Надані Олександром Сановським
  Олександр Сановський - колишній боєць 128 гірсько-штурмової бригади воював за Дебальцево у 2015 році
Олександр Сановський - колишній боєць 128 гірсько-штурмової бригади воював за Дебальцево у 2015 році

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Побачив пораненого. У нього не було півголови і він одним оком дивився на мене"

Ми знаходились в Троїцькому (село в Ясинуватському районі Донеччини. - Gazeta.ua). Наш підрозділ - займав одну із позицій, яка знаходилася прямо на дорозі. Через нас пролягав шлях з на інше село Каліново. До середини грудня 2014 року, ми не вели активних бойових дій. Росіяни нас просто періодично бомбили із мінометів. Уже перед Новим роком, окупанти почали гатити із Самохідних артилерійських установок та ГРАДів. Намагалися застосовувати живу силу.

Як ви взагалі попали на війну?

В липні 2014 року, я прийшов у військкомат, підписав деякі документи і через дві години поїхав у Закарпатську область. Це була добровільна мобілізація. Як не дивно, але на початку перебування в зоні бойових дій мені подобалося. Там була простота спілкування, побратими, ніякої бюрократії. Потрібно було багато копати. Але це ніщо, порівняно з тим загальним піднесенням, яке тоді було.

Я прокидався в сьомій годині ранку, якщо не було нарядів і йшов перевіряти мінні поля чи обходив позиції ще якусь роботу виконував.

А під кінець грудня в нас уже стало "весело". До цього моменту навпроти наших позицій стояли козачки в селі Калинове. Тоді нам повідомили місцеві, що туди зайшли війська без знаків пізнання. Вони запропонували козачкам зробити вибір. Бути з ними або проти них. Частина поповнили лава московським окупантам, інші були розігнані. Пару діб з сторони Каліново лунали звуки бою, згодом ми дізнались по підібраним документам, що це був батальйон "Август", який складався із найманців з території Росії.

Не було команди своїми силами захопити їхній опорний пункт? Адже воювати із так званими козачками набагато легше, ніж з московськими контрактниками?

Після цього почалися активні бойові дії. Нам заборонялося працювати в цьому напрямку, навіть стріляти з малокаліберної зброї. Запит на підтримку артилерією, спрацьовував один із трьох разів. Лишень бійці з батальйону Джохара Дудаєва під командуванням Іси Мунаєва (добровольці з чеченців. - Gazeta.ua) - ходили в той бік і робили якусь роботу. Та й у нас не було нормальної техніки, яка б давала можливість розгулятися. Було три БМП, з яких тільки одна було робоча. Інша стріляла, але її потрібно було тягати. В третій механік забув злити воду і вона стала непридатною через сильні морози.

Нам привезли один важкий кулемет ДШК і автоматичний гранатомет станковий. Було в нас тринадцять ПТУРів (протитанкові ракетні комплекси. - Gazeta.ua) і три пускові установки. Але останні не працювали.

Коли до нас приїжджали офіцери з забезпечення, запитували, що потрібно? Ми їм формували списки з необхідним, але нічого не вирішувалося.

Було три БМП, з яких тільки одна було робоча. Інша стріляла, але її потрібно було тягати

Єдиним плюсом в цій ситуації, що біля нас були закопані два танки з 17-ї бригади. Це були дуже класні екіпажі. Командир одного з них – це Олексій з позивним "Пастух", фермер з Дніпра. Дуже допомагав нам у стримуванні ворога.

20 січня 2015 року – росіяни пішли на штурм. Перед тим, ми встигли замінувати і підірвати моста, який вів прямо до нас. Нашою розвідкою було повідомлено, щодо нас рухаються кількасот окупантів і кілька десятків одиниць бронетехніки.

Через 15 хвилин після підриву, ворог підійшов до річки і почав шукати переправу. Густий туман не давав можливості їх бачити, але ми теж виграли з цього. Вони не могли знайти броду, щоб техніка перейшла річку. Тоді по росіянам вдарили наші "Гради", "Смерчі". Вперше побачив, як працюють гелікоптери. Нашим хлопцям вдалося знищити дуже багато техніки, росіян. Після цього вони ще два дні блукали перед нами пробували знайти прохід.

Автор: Надані Олександром Сановським
  Олександр Сановський з побратимами на позиціях біля села Троїцьке, Донецької області
Олександр Сановський з побратимами на позиціях біля села Троїцьке, Донецької області

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Віддаєш батькам документи сина, а вони закривавлені та з маленькими осколками від "Граду"

Якими були наші перші втрати на цьому напрямку?

Поряд знаходився опорний пункт "Саша" 17 танкової бригади, і до них зайшла диверсійна розвідувальна група. Я не розумію, як їм вдалося зайти так близько, але тоді уже були жертви. В бій вступили танкові резервісти і окупантів вдалося відігнати. Ми з своєї позиції бачили, як виродки відступали. Але пушка в БМП після трьох пострілів заклинила і ми пробували їх дістати з АГС І ДШК.

Пізніше, ми почули характерний звук їхніх БРДМ. Вони пробралися до нашої позиції ярами і почали гатити по танках з ПТУРів. Машину, яка була вкопана – не зачепили, а ту, котра знаходилася в проліску – підбили. В ній загинув екіпаж, три молодих хлопці, які мали достатній досвід боїв і саме вони за пару днів до цього допомагали відбити позицію під селом Санжарівкою.

Після цього штурму на нашій позиції стало відносно спокійніше. Вони не їздили до нас, боялися. Особливо – це було видно після того, як наші танкісти розбили їхню машину з боєкомплектом. Але почали гатити з важкої артилерії. На добу було тільки дві години тиші. Весь інший час – вони стріляли.

Наші танкісти розбили їхню машину з боєкомплектом

Проте для мене, війна досить швидко закінчилася. Наступило 7 лютого. Біля 12 години заступив на зміну, Десь через десять хвилин після цього, почався артилерійський обстріл. Перших чотири снаряди лягло поряд, п'ятий в окоп. Частина осколків попала в мене. Мені пощастило, що хтось з хлопців вибіг, побачив мене і покликав допомогу.

Я зразу відчув сильний біль і гірку досаду. "Жаль, що мене вибили із строю, - промайнуло в голові. Мене поранило в ногу, руку, осколки попали в обличчя. Частину ноги потім ампутували. Щока була пробита наскрізь, пошкоджені гайморові пазухи. Декілька годин лежав під обстрілом,санітарна машина не могла заїхати.

Поряд знаходився ротний лікар, він перебинтував мене. Це дало можливість вижити і потрапити в шпиталь.

Ви не цікавилися долею своїх побратимів, які залишилися на позиціях?

Значно пізніше їм довелося відійти на резервні позиції. А туди зайшли інші підрозділи. Потім я познайомився з грузинами, які там теж стояли. Це круті хлопці, які реально воювали проти російських окупантів, по-щирому їм заздрив. Що до нашого підрозділу, то у нас були різні люди. Вони не сильно рвалися в бій, але і відступати не хотіли. В них було бажання просто перечекати свій рік і повернутися до дому.

Була певна частина "аватарів", то з ними можна було домовитись, щоб як мінімум не заважали. Запитуєш їх чи хочуть жити? Вони ствердно кивають головами. Кажеш, щоб копали вручну, бо машина не приїде і вони риють. В нас по прибуттю будь якої техніки починались обстріли.

Хоча ті ж "аватари" - вимінювали алкоголь за патрони. Ми про це дізналися випадково. Жив один дядько "Валера" в Троїцькому. Він деколи підвозив до нас на контрольний пункт піддони і мав якісь справи з "аватарами". Хоча за їх словами, вони просто жили з ним добре. Він продавав, вони купляли. Хоча я розумію тепер, що "Валера" просто намагався увійти до них в довіру. Потім прийшов на нього орієнтир і ми поїхали його брати. Одразу при обшуку знайшли бронежилет, паспорт громадянина Росії.

В той момент почався обстріл, росіяни били цілеспрямовано по його хаті, найнадійніше було заховалися в підвалі. А там знайшли ящик гранат Ф-1, гранатомети, і багато пакетиків з патронами. По тридцять в кожному. Я не міг зрозуміти, чому патрони у целофані. Виявляється, що "аватари" віддавали йому патрони одразу з магазину, а потім приходили до мене і вигадували різні історії, щоб отримати набої. Разом з тим "Мухи" і Ф-1 були не з нашого батальйону, оскільки були фасовані у пакети з іншим маркуванням,

Але мені все рівно на війні було простіше.

Автор: Надані Олександром Сановським
  Олександр Сановський під час лікування у військовому госпіталі
Олександр Сановський під час лікування у військовому госпіталі

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Війна перестала бути жахливою картиною, де відірвані кінцівки і ріки крові" - легендарний доброволець "Санта"

Як відреагували рідні на ваше поранення?

Мене поранили 7 лютого, десь 10 я прийшов до тями в Дніпровському шпиталі. Родина уже була там. Хоча, я їм не заздрю. Дивитися на тіло, яке суцільне перебите, перешите і не говорить – позитивних емоцій мало від такого видовища.

До поранення, я не часто спілкувався з ними. Виходив на зв'язок – раз в два-три дні. Нас глушили, доводилось телефонувати за межами позицій: лізти на дерево, або йди на кілометр подальше. Коли вони чули під час розмови, як десь поблизу стріляли, я говорив, що це – хлопці дрова рубають. Нас мало показували по телевізору, тому родичі не підозрювали, що відбувається зі мною.

Був такий випадок, коли ми з ротним поїхали в штаб, який розміщувався у лісі. Нас запитали, звідки ми. Відповіли, що з Троїцького. Там здивувалися, вони вважали, що там уже росіяни. Тобто для більшості людей, ми були малою плямою на карті.

Війна ніколи не вийде з нас

Як вам живеться зараз, в мирній Україні? Чи вдалося подолати моральний бар'єр війни?

Все було після поранення. Моральний біль, спроба погасити його алкоголем. Тому одразу звернувся по допомогу до професіоналів.

Життя продовжується. В мене є близькі люди, які мене підтримують. І головне, що я сам намагаюсь допомагати колишнім фронтовикам та волонтерам.

Працюю в одній установі і часто бачу, як вони туди приходять одразу впізнаю, деколи бувають і в стані алкогольного сп'яніння. Одразу же кличу їх до себе і працюю з ними. Жити потрібно далі, навіть не зважаючи на те, що моє тіло без кінцівки і пошматоване.

Проте війна ніколи не вийде з нас.

Зараз ви читаєте новину «"Не могли знайти броду, щоб техніка перейшла річку. По росіянам вдарили наші "Гради", "Смерчі"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 35479
Голосування Кого з ватажків терористів ДНР та ЛНР ліквідують наступним
  • Олександр Захарченко
  • Ігор Плотницький
  • Ігор Гіркін
  • Денис Пушилін
  • Ігор Безлер
  • Павло Губарєв
  • Олександр Ходаковський
Переглянути
Погода