Новий альбом "Незручні ліжка" представив у столичному клубі-ресторані "Толстой" Арсен Мірзоян. Це друга платівка виконавця із Запоріжжя. 2011 був фіналістом телешоу "Голос країни".
Gazeta.ua запитала в учасників та гостів концерту про роль талант-шоу у становленні зірок. Кілька хвилин після сьомої вечора біля столичного кінотеатру "Київ" стоїть Володимир Кондратенко - гітарист із гурту Арсена Мірзояна на прізвисько Кондрат. Поруч, стоячи, курять інші музиканти. Барабанник - у чорному капелюсі. Арсен курить у чорних окулярах, затулений іще іншими курцями.
Арсен неохоче починає бесіду:
- Без телевізора пробитися дуже важко. Коли було три канали, то вийшов на "Ранкову зірку" в Миколаєві - і достатньо було одного ефіру. Зараз треба виходити разів сто впродовж 10 місяців. Без телевізора нікуди. Навіть талант-шоу одного замало, - пояснює закулісні справи музикант. - Іноді виконавець не розуміє свого потенціалу, в який бік рухатися. А шоу розкриває учасників. Продюсери спостерігають за рейтингами, за усім: віком прихильників, статтю. З того можна робити висновок і створити зірку, яка приноситиме гроші. Найважче, коли приходиш без багажу. Я прийшов, коли вже мав записаний альбом і знятий кліп, - радить фіналіст "Голосу..." 2011 року. - Чи варто, як деякі країни, засилати на Євробачення переможців телешоу - не знаю, бо я не прихильник цього конкурсу. Мені навіть все одно, хто там виступає. Вболіваю за Україну - а самі представники мені байдужі. Головне, що хтось від нас там є. Завжди дивився, а вчора вирішив відпочити перед концертом.
О 19:25 до слухачів виходить ведучий "Ґала радіо" Серж Ґаґарін. Сідає на сцену, звісивши ноги. Розпитує присутніх, хто які знає пісні сьогоднішнього виконавця. Хлопці та дівчата по черзі співають уривки вокальних партій Арсена Мірзояна.
До коридору крізь натовп пробивається співак Віктор Павлік.
- Ні, на превеликий жаль, на концерти ходжу рідко, - розказує. - Прийшов, бо подобається творчість Арсена, особливо - перша пісня, яку я почув - "Ніч", під гітару. Він самобутній. Чи доцільно відправляти таку музику на Євробачення? Зовсім різні стилі. Перемога фінів там, думаю, просто жарт. В Арсена більше камерна музика, анплаґт. "У костра", як кажуть. Маємо багато й роздутих зірок, - повертається до теми європейського музичного дійства. - Час покаже, кого краще туди відправляти, але нині Україна потужна талантами. Слухаю інколи "Голос Країни", і буваю ними шокований. Та взагалі часто - знайди в світі талановиту людину, і якщо не вона, то дідусь-бабуся будуть коренями з України. Навіть Майкл Болтон, який вчора в Києві виступав. Ніхто не знає, що його батьки народилися в Одесі. Це мій улюблений співак.
З майже годинним запізненням починається концерт. Деякі пісні добрали рокового звучання, в порівнянні з записаними на студії. На другій годині заходу зал радісним криком зустрічає перші звуки пісні про Вінні Пуха. Хтось пустив над натовпом велику надувну зелену кульку. Кожен приспів пісні містить слова: "А я лише хотів тебе привітати, й повітряну кулю зелену-зелену тобі безвозмєздно подарувати..." Зал співає разом із вокалістом.
"Незручні ліжка" by Arsen Baburka
Ще через кілька пісень понад три десятка дівчат подарували вокалістові 35 білих ромашок. Він пояснив у мікрофон, що наступного дня святкує 35-річчя.
Найдужче впродовж виступу - ліворуч від сцени - танцювали земляки музикантів: Аня і два Романи. Закінчують 4 курс журналістики. Приїхали до Києва зумисно на концерт.
- Одне діло чути в записі, а інше - бачити, як людина викладається. Він колись виступав у нашому університеті, - пригадує дівчина. Її перебиває один із хлопців.
- Його просто попросили, чи може приїхати, зустрітися зі студентами - і людина залюбки виступила. Здивувало, що настільки просто і легко, незважаючи на популярність.
Через 5 хвилин всі троє виходять на вулицю з компакт-дисками і підписами виконавця.
- Арсен - надто якісна музика для такого конкурсу як Євробачення, - каже той же Роман.
- А засилля співочих шоу - це не важливо. Коли повний зал, то немає значення, чи артист з телешоу, чи взагалі ніде не ротується. Вітас - приклад з російського шоубізу, який не з'являється на телебаченні, а збирає повні зали.
Біля гардеробу стоїть кучерявий київський гітарист, називається псевдонімом Жене Слов'ян. Розглядає афіші наступних концертів - "Антитіла", "Павло Табаков", "Тоня Матвієнко".
- В Бабурки більшість пісень українською мовою, а коли говорить - видно, що йому важко. Я це дуже поважаю. Бачу, що "Океан Ельзи" на нього вплинув. Він співав багато гуморесок на їхні мотиви в "Comedy club", переробок. На Євробачення, я давно зрозумів, треба відсилати автентику або якихось фріків екзотичних, як Сердючка. Вона взяла друге місце, Бурановскіє бабушкі - друге місце. "ДахуБраху" треба відправити. Щоб Троїцький (керівник театру "Дах" та етно-хаус-гурту "ДахаБраха, - "Країна") там зробив їм постановку, як його "Dreams of the Lost Road". Щось би гуморне заспівали, хтось би потанцював - прекрасне було б. Ідеально. Монополія талант-шоу - є, це дуже погано. Це форматний фашизм. Вони зробили успішною тільки одну модель входження в музичний процес - через них. Ти маєш так-то виглядати, співати, як подобається жюрі. Ні кроку в сторону, ніякої самобутності. Тільки люди дуже запеклі, яким пофіг, що відбувається, мають свою чітку позицію і бачення творчості, виб'ються наперекір тому. Я таких навіть не знаю. А має бути не тільки так. Талант-шоу хай буде, як і в кожній країні, але має бути вибір. І має бути такий канал, як в Росії А1, який крутить альтернативу. Щоб там були свої конкурси, свої нагороди. Не тільки поп-співаки. У нас 95% ідуть через шоу й телевізор. Це єдина модель, де можна займатися улюбленою справою, і ще й заробляти. Усе переходить у відео-формат. Будь-який виконавець, який з'являється - зразу знімає відео, а не видає альбом. Може ще навіть вживу не виступати, а відео вже є - як Дзідзьо, який став відомим завдяки роликам. Не так через пісні. І, думаю, треба знімати й викладати на YouTube оригінальне відео. А по-друге - ексцентрики більше. Бути собою? Перш за все, а якщо тобі властива ексцентричність - це дуже круто, бо це хавають. Як "Dakh Daughters", знову ж таки, - дуже сучасний формат, фрік-кабаре якесь. Артистизм потрібен, театральщина, а не просто музика. Якби Настя з Потапом співали українською - я б згодився й на таку групу. Українська мова настілька має невикористаний потенціал, що тупо не творити і не співати нею. Російська - щоби вже не вигадував, звучить як штамп. А ще мені не подобається бренд "Толстой", і що взагалі всі заклади в Києві пішли російські - "Лєрмонтов", "Чайкоф", "Побєда", "Катюша".
1 
4880
Коментарі
4