Пʼятниця, 22 травня 2020 13:32

Греко-католики наздоганяють те, що втратили в 1940-х, – режисер

Греко-католики наздоганяють те, що втратили в 1940-х, – режисер
Документальний фільм "Зарваниця" розповідає про святиню на Тернопільщині. Щороку тисячі християн Західної України вирушають у пішу ходу до урочища Зарваниця. Поміж молитвами паломники діляться новинами, хваляться нажитим добром, фотографують каплиці, дають інтерв'ю, бачать чудеса. Фото: facebook.com

"Перед зйомками фільму двічі ходив на прощу. Для багатьох це святкування, час проводження. Не треба розуміти її як сектанську подію, хоча є й фанатики", - розповідає режисер Роман Хімей. Разом з Яремою Малащуком зняв дебютний повнометражний документальний фільм "Зарваниця" про паломництво до святині в Теребовлянському районі на Тернопільщині . Стрічку показали на національному конкурсі 17 Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA. Проходив із 24 квітня до 10 травня у форматі онлайн.

Режисери презентували картину у прямому ефірі.

- Проєкт знімали з певною легкістю. Хоча це була важка піша подорож, фізичні навантаження. Герої фільму передавали це нам, бо сама мета ходи - у фестивальності, святкуванні, легкості, - продовжує Роман Хімей. - Задум знімати почався з певної іронії до теми походу, не критичної, а гуманної. Наш спільний друг із Коломиї Павло Осачук ходив із дитинства в Зарваницю. Якось він запросив мене. Пішов без камер, подивитися, що там відбувається. Через його ставлення до Зарваниці будувалося моє ставлення. Галицька іронія щодо чогось сакрального перебуває на постійному надриві. Була така історія. Я телефонував Павлові, в якого помер дід, висловити співчуття. А він мені каже: "Я в кімнаті, де лежить небіжчик. Дивлюся на свого дідуся і бачу, що його ще не взули, але оділи нові чорні шкарпетки. А на ярличку зображено фотографію Тома Круза". Таку іронію, самоіронію наче з прози Василя Стефаника чи Бруно Шульца Галичина народжує сама. Ми просто це зафіксували.

Я в кімнаті, де лежить небіжчик. Дивлюся на свого дідуся і бачу, що його ще не взули, але оділи нові чорні шкарпетки. А на ярличку зображено фотографію Тома Круза.

У Зарваниці і поході є багато чого, що можна критикувати. Але є творча віра, яка сама себе породжує і доповнює - це видно у фільмі, - доповнює Роман. – Сучасний християнин спокійно вбирає в себе іронію. На прикладі парафії греко-католиків ми показали, як вони легко з цим обходяться. Фільм певною мірою комедійній, є легкість і самокепкування героїв із себе. Ми оформляли думки про фільм фразою Тертуліана "Вірую, бо абсурдно". Але забрали з неї середньовічний пафос.

Греко-католики наздоганяють те, що втратили в 1940-х , коли заборонили їхню церкву. Можна дивитися на це поетично або як на трагедію, а можна помічати цікаві ментальні коди краю. Які добре проявляються в цьому перестрибуванні в часі.

Сама Зарваниця - як новоспечений торт. За останні 20 років там було збудовано своєрідний Діснейленд. Що увінчався відкриттям українського Єрусалима, який ми зняли у фінальній сцені. Зарваниця сьогодні новостворена і штучна. З кінця ХІХ століття її було визнано паломницьким центром. Після Другої світової її як релігійний об'єкт заборонили. Люди таємно ходили, їх там відловлювали. Нарешті після падіння радянської влади дали можливість вільно відвідувати. За 20 років греко-католики Західної України намагаються наздогнати те, що пропустили. Почали там набудовувати. З архітектурної точки зору, в Зарваниці багато зайвого, перебільшеного. Це здається кумедним і водночас приховує трагічну історію церкви.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Історія будинку переросла в історію людей, які зберігають його дух - режисерка

Мав розмову з релігієзнавцем Антоном Фоменко. І він казав, що православні часто вживають для опису католиків слово "прелєсть". Воно дуже пасує. Сучасні католики вже соромляться "прелєсті", це таке самолюбування, самозаглиблення у вірі, яку прикрашають і посилюють в собі. Переводять в побутове життя. Коли фотографуються на тлі каплиць, дають інтерв'ю, створюють нові пам'ятники, все знімають і транслюють. Щоб усі бачили. І насолоджуються цим. Хоча це видається смішним, занадто сценічним і декоративним. Ми вирішили це зняти. Після фільму наш світогляд не змінився. Просто закрили тему деоб'єктивізації та деекзотизації Галичини, її релігійності.

Під час зйомок боялися прив'язатися до якогось колоритного героя. Це циклічний фільм-карусель, в якому час від часу повторюються обличчя, і, як кажуть, ніхто так і не заплакав. Довго думали, якщо немає протагоніста, то хто герой, про що фільм. Зрозуміли, що стрічка вийшла вільна. Глядач хоче знати долі героїв. Але наша мета була показати колективний похід, побутове людське щастя за допомогою калейдоскопу учасників.

- Ми не мали на меті заглиблюватися в персонажі, їхні долі, як зазвичай робить документальне кіно, - доповнює режисер Ярема Малащук. - Ми заглиблювалися в масу, похід, подію. Хотіли пірнути радше в простір, аніж у психологію конкретної особи. Навмисно намагалися відходити від сентиментальних відвертих сцен. Пливли за течією разом із походом.

"Зарваниця" - наш документальний дебют. зациклений на візуальному образі, нескінченному вдивлянні. В 2011-2012 роках цікавилися вуличною фотографією. Ці походи на вулиці в пошуках якогось кадру далися взнаки. Коли тобі треба чекати якийсь час, щоб щось відбулося. І не розумієш, чи це відбулося насправді чи ти довго сидів, вдивлявся і щось переосмислив. "Зарваниця" - це якесь оглядання. Бажання зафіксувати, схопити невловиме.

Іронія формує цей край. Вірою в абсурдне створює жагу до життя. Це краще, ніж суха й нудна реальність. Релігійність у Галичині заповнює простір, форматує людину. Не всі мають можливість вчитися в університетах, розуміти всю складність світобудови. Релігія допомагає знайти себе, бути належним до культури.

Після 1989 року, коли греко-католицьку церкву поновили в правах, почали будувати храми, давати гроші. Люди хотіли відновити це все, але світ уже змінився.

Є дуже цікава соціокультурна особливість України. Радянський Союз культивував атеїзм. А Європа в цей час була протестантсько-католицька. З 1970-х вплив християнства на Заході згасає, а в нас ще заборонено вірити. А потім усе перекручується. Ми допускаємося до церкви, а звикли бути без Бога. Західний світ, до якого тягнулися, від якого брали образ Бога і кращого життя, вже не має так багато цієї віри. Створюється парадокс. Після 1989 року, коли греко-католицьку церкву поновили в правах, почали будувати храми, давати гроші. Люди хотіли відновити це все, але світ уже змінився.

- Скажу свої враження: фільм мені сподобався, - поділився львівський драматург Андрій Бондаренко. - Він доволі нестандартний. Легкий. простий, може навіть поверхневий. Гадаю, в цьому його завдання - передавати не конкретну реальність персонажів, а створювати настрій. Герої фільму ніби грають у певну тонку гру. І в цьому розчиняєшся. Наприклад, центральний образ фільму - як усі дивляться на скелю, кожен бачить щось своє. Суть у тому, що ти особисто можеш побачити або не побачити. Дивний дядечко в солом'яному брилі каже хорошу фразу: "Знайти свій образ святості". Якраз про це фільм. І ще він нормалізує релігійність, показує як дуже людську річ. Ті, хто не в темі, лякаються вірян. "Зарваниця" показує, що це адекватні хороші люди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мої герої знають, що вони невидимі для більшості суспільства - режисерка

За переказами, у Зарваниці 1240 року сховався від орди хана Батия поранений монах Києво-Печерської лаври. Уві сні до нього явилася Діва Марія. Прокинувшися, чернець побачив чудотворний образ Божої Матері з Ісусом на руках, що височів над джерелом. Вода загоїла його рани. Вдячний монах побудував каплицю, в якій молився перед явленою іконою. Відтоді Зарваниця стала місцем паломництва. Молитва перед іконою й вода з джерела вважаються цілющими. 1867 року Папа Римський Пій IX коронував ікону і надав Зарваниці статусу відпустового місця. Тобто тут відпускаються гріхи.

Духовний центр у Зарваниці є найбільшою святинею Української греко-католицької церкви. Щороку на прощу збирає до 2 млн прочан.

Зараз ви читаєте новину «Греко-католики наздоганяють те, що втратили в 1940-х, – режисер». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 321
Голосування За якою перенесеною культурною подією ви найбільше сумуєте?
  • Книжковий Арсенал
  • Кінофестиваль "Молодість"
  • Atlas Weekend
  • UPark Festival
  • Leopolis Jazz Fest
  • Kyiv Comic Con
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода