"Ти не додивишся до кінця" - це теглайн альманаху "Український експеримент". Його презентували 1 вересня в кінотеатрі "Жовтень". Під час презентації з залу вийшло п'ятеро людей. Засновник компанії 86PROKAT Ілля Гладштейн на початку показу одразу попередив:
"Якщо вам не сподобається, то виходьте. Не стримуйте себе. Ніхто вас не осудить. Це - експеремент. Ніхто не гарантує, що він вдалий."
Альманах складається з 5 фільмів. Кожен з них був у цьогорічній програмі фестивалю кіно "86". Це експеримент з кіноформою, від якої залишається базова драматургія, але докорінно змінюється візуальний ряд.
"Мені дзвонив технік кінотеатру із Запоріжжя. Сказав, що файл "Рожевої мапи" поганий, нічого не видно. Попросив про кращу якість. Насправді таким був задум режисера. Ми звикли до чіткого зображення в кіно. Але чіткість не є чимось, що ми не можемо піддавати ревізії. В даному випадку "туманність" зображення переносить нас в дещо позачасовий простір", - каже Гладштейн.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм про українців у казці став частиною альманаху
"Рожева мапа" знята в Лісабоні режисером Ель Парвулеско. В ній показують розмиті краєвиди міста, доки диктор розповідає про імперіалістичне минуле Португалії. Диктор - головний герой. Він турист, який намагається дізнатися якнайбільше про місце, куди потрапив. У нього є гід, який розповів, що хоче відкрити своє кафе "Рожева мапа" між посольствами Анголи і Мозамбіку. Колись Португалія намагалася утворити з цих країн одну колоніальну імперію. Та до її планів втрутилася Велика Британія.
"Я працював з враженням українського туриста, який їздить Європою і відчуває різницю культур. Наша країна була довгий час колонією, а Португалія навпаки - імперією. Назви змінилися, а суть й досі та ж", - каже Парвулеско.
Над фільмом "70 вулиць" режисер Макс Лижов працював у Броварах. Головною темою стала декомунізація. Коли село Бровари отримало статус міста, кожен третій його житель був комсомольцем чи комуністом. 60 років і три революції потому пропорція зберігалася: третина вулиць мають назви колишньої імперії. Щоправда, з моменту завершення зйомок їх встигли переіменувати. Не зрозуміло до якого жанру може належати робота. Це і документальний короткий метр, і відео-арт, і музичне відео водночас. На екрані одна за одною з'являються таблички з назвами вулиць. Змінюють одна одну дуже швидко з ефектом миготіння. Назви то зливаються в одну картинку, то стають порізаними. Відео зроблене в червоному, чорному і білому кольорах. Окрім табличок показують малюнки на стінах будівель, Леніна і види міста. Дія відбувається під музику в стилі техно. Перед початком показу Макс попередив, що його фільм перший. Запропонував вийти тим, хто не переносить, коли кадр блимає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Венеційському кінофестивалі покажуть український фільм
"Через цю призму декомунізації я показав місто у тому стані, у якому воно є. Я був на всіх цих вулицях. Це - тисячоликий портрет міста на передодні змін. Окрім відео, для кіно використали приблизно 2 тисяч фотографій. Воно має концепт, структуру, послідовність, розвиток і завершення. Має сюжет, але не в традиційному сенсі. Музику мені дозволив використати Станіслав Токачов. Це - український композитор в жанрі техно і експерементальної музики. У мене був друг звукорежисер. Ми любили за пивом поговорити, як би було класно зняти кіно. Він зрештою опинився в психлікарні. Ми відмовилися від його послуг", - каже режисер фільму Лижов.
Режисерки Поліни Мошенської на прем'єрі не було. Її фільм "Цвєтаєвої і Маяковського" показували четвертим. Локація - типовий житловий масив київська Троєщина. Тут розташовані вул. Цвєтаєвої та просп. Маяковського, збудовані майже одночасно за кілька років до розвалу Союзу. У поєднанні архівних кадрів та сучасних зйомок на екрані оживає історія майже ста років – від пореволюційного 1918-го, коли Маяковський робить перші спроби в кінематографі, до наших днів. Глядачів найбільше вразили два кадри з цього фільму. Першим був момент похорону бійця АТО на вул. Цвєтаєвої. Режисерка не показала ні гробу, ні бійця. Натомість на екрані були товариші загиблого, які стояли один біля одного і курили "в кулак" під час церемонії поховання. Другий кадр закінчив фільм. Це розмова оператора з троєщинським хлопцем в спортивному одязі і типовою мовою.
"Что вы здесь снимаете? Улицу? Это не улица, это - состояние души. Вон даже малый скажет, скажешь?", - міркує гопник.
"Перемир'я" Валерія Пузіка нагадує комп'ютерну гру. Зйомку вели у селі Піски у період відносної тиші. Під час перегляду виникає враження, що ти справді там перебуваєш. Чутно розмови вояків, але уривчасто. Головне звукове тло схоже на дихання. Герой пересувається розвалинами будівель, дахами. На одному з напівзруйнованих будинків надряпаний напис: "Тут живуть люди. Як романтично сонечко сідає і міни, блядь, розриваються", - слова, що звучать у кінці стрічки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Поховав і роками оплакує дружину, хоча має сина від її рідної сестри" - Олександр Ігнатуша про свою роль
Документальна трагікомедія "Чарівна країна" розповідає історію консервативної дівчини Мар'яни, яка щойно емігрувала в США з України. Самотня в цьому новому і чужому для себе світі, вона знайомиться з Анею. Аня працює танцівницею в нічних клубах для емігрантів і погоджується бути провідником Мар'яни в світ на перехресті США і СРСР. Аня незаміжня, живе з батьками і спить на матраці, який знайшла на вулиці. Поступово світогляд Мар'яни змінюється, і одного недільного ранку вона телефонує батькам. Каже, що не піде до церкви, бо збирається на гейпарад.
Жоден із режисерів цих стрічок не має освіти в кіногалузі. Фільми знімали художник, філософ, блогер, фотограф і поет. Режисер Макс Лижов вважає, що це - сильна сторона. Бо видно особистість, а не школу.
Прокат стрічок охопить Київ, Львів, Одесу та Запоріжжя. Показ альманаху триватиме до 29 вересня.
1 
4880
Коментарі