На 10-му Одеському міжнародному кінофестивалі відбулася українська прем'єра стрічки "Синоніми" ізраїльського режисера Надава Лапіда.
За сюжетом, головний герой Йоав емігрував у Францію та намагається приховати своє єврейське походження. Не говорить рідною мовою. Носить французький словник і до кожного слова шукає синоніми, щоб вловити відтінки й найменші відмінності. У Парижі знайомиться з французькою парою. Дарують Йоаву хіпстерське жовте пальто, годують. Герой ненавидить Ізраїль і все, що з ним пов'язано. Прагне відшукати себе нового – стати французом. Але не вдається. Він змушений повертатися в Ізраїль. Намагається попрощатися з паризькою парою – це його єдині друзі. Стукає в двері, але йому не відчиняють.
В Україні "Синоніми" не вийшли у прокат, тому що нібито росіяни викупили права на весь колишній СНД.
Режисер розповів Gazeta.ua що таке любов до Батьківщини і що робити, якщо її не відчуваєш.
У фільмі герой називає Ізраїль приреченою країною. Чому цю думку вклали в його вуста?
Я можу багато говорити про Ізраїль, бо сам звідти. Я не вважаю цю країну приреченою. Але знаю, що багато хто міркує так. Навіть якщо 99 відсотків любить батьківщину, принаймні 1 буде її ненавидіти. Для мого героя рідна країна — справжнє пекло.
В Ізраїлі з самого малечку дітей намагаються навчити любити свою країну. Що ця любов має бути безмежною і безвідмовною. Це проблема нашої ідентичності. Бо якщо ти не любиш батьківщину — опиняєшся на іншому боці, у ворожому таборі. Виникає питання: чому ми маємо її любити? Насправді ми можемо не прив'язуватись до жодної країни, бути вільними, як вітер.
Для мого героя рідна країна — справжнє пекло
Як прийняти свою національну ідентичність?
Я зараз буду виглядати, як гуру на радіо. Справа не в тому, приймаєш її ти, чи ні. Просто потрібно полюбити себе. Цей хлопець не може знайти собі спокою, але в цьому нема нічого поганого. Це активна позиція, принаймні не бездіяльність чи меланхолія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З маленького Вови велике х**ло: огляд фільму "Свідки Путіна"
Ви говорили, що цей фільм частково біографічний. В чому саме?
Складається враження, що ми народжуємось з певною ідентичністю. Що маємо любити свою країну. Я, як будь-який хороший, чи може не дуже громадянин, два роки відслужив у армії. Потім ходив на вечірки, розважався, жив класним життям. Так минув рік. Потім у мене з'явилось непереборне відчуття все покинути і втекти. В якийсь момент я сів на літак і покинув це місце. Я опинився в паризькому аеропорту Шарля де Голля. Мені довелося відмовитись від мови, якою я розмовляв. Від усього, що мав до цього. Але за кілька років я повернувся в Ізраїль і став кінематографістом.
Як би ви самі розповіли про цю стрічку?
Цей фільм як легенда. Живе собі один хлопець. І одного дня розуміє, що живе у пеклі. І вирішує втекти до раю, щоб врятувати душу. Врешті потрапляє до тієї країни, яку вважає найкращою у світі. Опинившись голим у ванні посеред пустої квартири він прокидається. Бачить найбільш французьку пару у світі. На цьому можна було б і завершити. Просто показати, що вони втрьох живуть довго і щасливо. Але на цьому легенда не закінчилася. Кожна ілюзія закінчується втратою.
Існує не тільки фізичне насильство, як в Ізраїлі. Є ще насильство ввічливості, як у Франції. Всі ці ідентичності вписані у його тіло. Він не може позбутися їх, бо для цього треба позбутися себе. Так ми бачимо його внутрішній конфлікт. В кінці фільму він б' ється об зачинені двері, які виявляються ним самим.
Кожна ілюзія закінчується втратою
Чому герой зрадив довіру друга? Він безпринципний?
Це не питання моралі. Стосунки між трьома цими людьми можна назвати обміном. Він отримує гроші, але віддає дівчині тіло, а хлопцеві свої історії. Можливо, мав би вчинити навпаки. Головне - ми бачимо цю взаємодію між людьми.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Я тр*хав усе, що ворушиться або У пошуках любові: огляд фільму "Рокетмен" (18+)
У фільмі дуже багато оголених сцен. Чим це виправдано?
Фільм потрапив під цензуру в Китаї. Голова цензурного агентства спитав те саме. Я відповів "Чому ні"? Бути оголеним природно. Це фільм про мову і про тіло. Оголення — це пошук ідентичності. Він намагається вбити старе "я", і знайти себе нового. Певним чином він хоче знищити власне минуле. Він перестає послуговуватися івритом, але не може позбутися власного тіла. Намагається себе знищити: голодує, намагається замерзнути, продає своє тіло. Але так і не може цього зробити. Це дуже феміністичний фільм — лише оголені чоловіки.
Бути оголеним природно. Оголення — це пошук ідентичності.
Користуючись методом свого героя, опишіть в трьох синонімах Францію та Ізраїль.
Я в цю пастку не потраплю. Хотілось мені бути таким багатослівним, але для такого завдання мені потрібні тижні два. Ці слова не просто синоніми, це музика. Коли про щось міркую, намагаюсь підбирати багато синонімів до слів. Це допомагає розкрити питання ширше.
54 фільми з 30 країн показали на Х Одеському міжнародному кінофестивалі з 12 по 20 липня. Гран-прі отримали українська драма "Додому" режисера Нарімана Алієва та грузинська стрічка "А потім ми танцювали" Левана Акіна. Показали документальну картину "Процес" Сергія Лозниці. Змонтована з архівних матеріалів і пропагандистського фільму Якова Посельського. Показує суд у Москві 1930-го за сфабрикованими радянською владою звинуваченнями. У справі "Промислової партії" судять інженерів, економістів, науковців. Їх звинувачують у підготовці державного перевороту, розвалу СРСР.
6 
4880
Коментарі