Столичний режисер 45-річний Дмитро Богомазов підіймається сходами на третій поверх офісного центру на вул. Гончара, 71. Там 10 років тому в 50-метровому залі створив театр "Вільна сцена" на 20 глядачів. Несе коробку з лампами для освітлення сцени.
— Цього року в театрі поставили спектаклі "Щуролов" за оповіданням Гріна, "Натомість народжена" за трагедією Софокла і "Там бути тут" за повістю Хармса, — Дмитро Богомазов повертається з балкона, куди виходив покурити. — Глядачі найбільше ходять на Хармса. В нього гарний сюжет: до письменника приходить стара жінка й помирає в його кімнаті. Він вивозить її за місто в чемодані, який у нього викрадають. Нині запорукою успіху є комічна постановка. "Камеді клаб" і "95 квартал" перемагають усе. Такі настрої в суспільстві.
Режисер працює у київському Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра:
— Там ставлю спектаклі, ближчі до масової культури. Я масову культуру не сприймаю як погану. Вистава "Черга" за Олександром Мерданем іде вже років п'ять при повних аншлагах. У ній багато комічного. Художній керівник пермського театру Борис Мільграм побачив цю виставу на диску. Сказав: хочу запросити цього режисера до нас.
Як вас сприйняв російський глядач?
— Я з командою поставив там п'єсу "Смерть Тарєлкіна". Вона іронічна щодо російської держави і чиновництва, тому сумніваюсь, щоб мала великий успіх. У Пермі у сміхові бачать щось підозріле. На прем'єрі зал був збуджений, гучно сміявся й радів. Бо прийшла найбільш просунута публіка. Удруге спектакль сприймали стриманіше. А третього вечора зал мовчав.
Як обираєте твори для сценічних постановок?
— Інтуїтивно. "Щуролов" із дитинства був моїм улюбленим оповіданням в Олександра Гріна. Цього письменника знають за "Пурпуровими вітрилами". Він написав цей твір, щоб вижити в радянській Росії. Маленьких оповідань Гріна не друкували, він писав їх для себе. Це — сюрреалістичний автор, Кафка відпочиває.
Український театр іде в ногу з європейським?
— Не йде, — замовкає, потім говорить швидко. — Не хоче, не вміє. На Заході глядачі люблять інтелектуальний театр. У нас до театру приходять відпочити, посміятися. Є кілька серйозних експериментальних театрів — наш, "Дах" Троїцького, але це крапля в морі.
Зараз у театрах усе відбувається за звичкою. Те саме, що й учора. Винайти нову мізансцену чи декорацію ще не є пошуком. Новизна пов'язана з технікою актора. У нас техніка незмінна з часів Станіславського.
Як ставитеся до постановок Андрія Жолдака?
— Чудово. Це — мейнстрим. Жолдак працювати в Україні не може, тому виїхав до Німеччини. І мені пропонували поїхати, я відмовився. Люблю посидіти на стільці, покурити на балкончику, на дачку з'їздити. Я — спокійна людина. Люблю ці країну, місто і людей.
У Києві немає театрального фестивалю, чому?
— Сам дивуюся. Мені подобається фестиваль "Драбина" у Львові. Там збираються аматорські, напіваматорські та професійні театри. Грошей у хлопців мало, усе роблять на чистому ентузіазмі. Після цього фестивалю я зрозумів, що хочу жити у Львові. Ти пішов на виставу, потім з тими ж людьми пішов у кафе обговорити її. Після цього посиділи ще в іншому кафе, потріщали. Це називається міське середовище. Люди його використовують.
У Театрі на Лівому березі Дмитро Богомазов ставить спектакль "Дон Жуан". Прем'єру запланував на березень.
4 
35413
Коментарі
1