21 березня до 130-річчя Олександра Вертинського в Києві відкрили пам'ятник артисту.
Ініціював його створення колекціонер антикваріату і творів мистецтва Олександр Брей, 65 років. На Андріївському узвозі має арт-клуб. Біля нього і встановили бронзову скульптуру Вертинського в образі П'єро.
— У 1920–30-х не було жодного вихідця з України, який би мав таку шалену популярність в Європі, як Вертинський, — розповідає Брей. — Не мав сильного голосу від природи. Але володів унікальним стилем, був найяскравішим представником епохи модерну. В ньому поєднувалися приваблива зовнішність, неординарний тенор, легка картавість, витончена манера виконання, бездоганний смак, артистизм. Як артист Вертинський сформувався саме в Києві. Неймовірно любив рідне місто, вважав його найкращим на землі. Писав у спогадах — я по народженню українець, до того ж киянин. Андріївський узвіз вибрали не випадково. Цією вулицею Олександр Миколайович ходив на свої перші виступи в Контрактовому домі. Потім давав концерти в театрі Соловцова — зараз Івана Франка, Народному домі — нині оперета. Образ П'єро, в якому він співав на початку творчої кар'єри, набув шаленої популярності. На концертах завжди був аншлаг. Із приходом до влади більшовиків Вертинський емігрував. Успішно виступав у Туреччині, Греції, Румунії, Польщі, Німеччині, Франції, країнах Балтії. Повернувся в СРСР лише в 1940-х.
Бронзовий пам'ятник висотою 2,2 м створив скульптор 90-річний Борис Довгань.
Навпроти скульптури в Музеї однієї вулиці на Андріївському узвозі презентували документи та фотографії київського періоду Олександра Вертинського.
— Повернувся з еміграції Вертинський у Москву, але щороку бував у Києві, — розповідає директор Музею однієї вулиці Дмитро Шльонський, 51 рік. — У нас є підтвердження легендарної історії. Копія рахунку ресторану, на якому Вертинський написав свій останній вірш "Киев — родина нежная".
Артист завжди вважав себе українцем. У листах до дружини Лідії він писав: "Жаль, что я пою по-русски! Мне бы надо было быть украинским певцом и петь по-украински! Україна — рідна мати… Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для нее и не на ее языке!.."
Мало хто знає, але в трьох фільмах, які були зняті на Київській кіностудії 1954–1956 року, Вертинський грав виключно українською. Ці звукові доріжки загубилися. В російськомовному варіанті його озвучує інший актор. "Наталья Михайловна Ужвий как-то на съемке сказала мне: То, что вы выучили язык, это еще понятно — язык можно выучить, но откуда у вас подлинные украинские интонации? И тогда, чуть не плача от радости, я ответил ей: Ведь я здесь родился! Это же моя Родина!" — згадував Олександр Миколайович.
Вдома перед концертами Вертинський полюбляв розспівуватися українськими піснями, а найчастіше шевченківським "Реве та стогне Дніпр широкий".
Відомо, що батько і мати Вертинського померли, коли йому було 3–4 роки, хлопчик залишився на вихованні своєї тітки. Могили батька не лишилося. Але останній літературний секретар Костянтина Паустовського Валерій Дружбинський років 15 тому, блукаючи Байковим цвинтарем, знайшов повалений пам'ятник із підписаними Сашком Вертинським словами "Мой дорогой отец, буду тебя помнить". Ми цей пам'ятник шукали, але, на жаль, поки що не знайшли.
В Музеї також можна побачити оригінали пісень Олександра Вертинського, написані його рукою. Київський педіатр Альфред Мендельсон довгий час збирав платівки, ноти, автографи артиста. Подарував нам свою колекцію.
3 
1
Коментарі