3 вересня громадянка Великої Британії 39-річна Світлана-Клаудія Глувко передала Україні 29 картин, написаних її батьком Ростиславом Глувком. П"ять віддала столичному художньому музею, решту — до Кременчуцького краєзнавчого. Їхню вартість експерти оцінюють у 18 тис. фунтів.
Ростислав Глувко народився у місті Кременчук на Полтавщині. 13-річним його з матір"ю вислали до Казахстану. За два роки з польськими військовими виїхали до Палестини, згодом емігрували до Англії.
— Батько не міг повернутися в Україну, хоч сильно хотів цього, — каже Світлана-Клаудія Глувко в столичному художньому музеї, що на вул. Грушевського, 1. Там показують 29 картин митця. — Ці полотна зберігалися в моїй лондонській квартирі. Тато не лишив заповіту, що з ними робити. За місяць до смерті хотів зробити реєстр усіх робіт, але не встиг.
Глувко помер 1990-го в Лондоні від пухлини мозку. За заповітом, його поховали у Кременчуці на Туницькому кладовищі у могилі його батька Олександра.
— Його картини розкидані по всьому світі. Багато є в Канаді, Англії, Америці, Італії, — продовжує Світлана. Підходить її донька 10-річна Віола. Бере матір за руку, щось шепоче на вухо англійською.
— Ми живемо у Венеції, в родині спілкуємося англійською. Коли їду в Україну, беру Віолу з собою — маю надію, що вивчить хоча б кілька слів. Але жити тут не хочу. Влаштувала життя у Венеції: маю чоловіка, працюю реставратором у музеї, отримую гарну зарплатню.
Міністр культури Василь Вовкун, 52 роки, показує книжку її батька "Спогади". Відкриває на сторінці з репродукцією "Похорон Пантелеймона Куліша".
— А де зараз зберігається ця картина? — запитує, Світлана-Клаудія стенає плечима. — Я бачив її в музеї Куліша, що у селі Матронівка на Чернігівщині, кілька років тому. Запам"ятав її.
— У мене є лише фотографія цієї картини, — розповідає вона. — Мабуть, батько її продав або подарував комусь. А потім вона почала жити власним життям.
Ростислав Глувко належав до школи бойчукістів, які малювали широкими мазками, уникаючи промальовування дрібних деталей.
Міністр повільно обходить експозицію.
— Мене вражає мінімалізм Глувка, — підходить до роботи "Біла церква". На полотні церква та жовті квіти. — Він не зображав горизонт, а просто ділив небо якимись лініями. Навіть температуру повітря зміг передати, — прямує до ікон, які висять на стіні навпроти входу. — Наша церква не прийняла би їх. Ікони малювали за візантійськими традиціями, які не допускали вираження емоцій на полотні. А в нього святі мають людські почуття.
Картини Глувка ввезли на територію України безкоштовно, хоч, за законом, за це треба сплатити мито 30% їхньої вартості.
Маю надію, що донька вивчить хоча б кілька слів українською
— Півроку домовлялися з дипломатичною службою, Міністерством закордонних справ, податковою, — розказує Вовкун. — Є багато охочих передати Україні культурні цінності, які по праву належать нашій державі. Та коли дізнаються, що ще треба й заплатити, — відмовляються.
У Кременчуці професор місцевого інституту ім. Шевченка Афанасій Ломакович, 65 років, планує створити музей художника.
— Картини, які передала Світлана, будуть першими експонатами. Наступного тижня перевозитимемо їх. Машину супроводжуватимуть два авто охоронної фірми "Титан". Торік до мене приїжджав Роман Луців. Він — із Коломиї, в 1950-х емігрував до Лондона. Там став відомим співаком, товаришував із Глувком. На касетах Луціва були репродукції картин Глувка. Після смерті той залишив йому в спадок 22 картини. Луців хоче подарувати їх нашому музею.
2 
1
Коментарі
1