У столичному Театрі імені Франка сьогодні відбудеться бенефіс 60-річного актора Володимира Коляди. Він гратиме Мартина Борулю. За 40 років у театрі Коляда зіграв у ста п"єсах: від Шекспіра до Карпенка-Карого.
На інтерв"ю прийшов веселий. Бо перед цим Богдан Бенюк оповів йому таку історію. Бенюка довго умовляли по телефону ангажуватися на платний концерт. Умовили, прийшли, дали аванс і спитали, чи він справді Богдан Ступка. Актор чесно сказав "ні". Забрали аванс і пішли.
— От що робить телебачення, — каже Коляда уже в гримерці. — Публіка краще знає поганих політиків, ніж хороших артистів.
На вершині в театрі — одиниці, а решта — нижче: Коляда й інші хороші хлопці. Хоч працюють вони не менше, а то й більше. З цим важко миритися?
— Зсередини цю піраміду бачиш інакше. Я знав знаменитих акторів-франківців. Головне для професії взяв у актора-франківця Анатолія Скибенка. Він геніальний, хоч ніколи не був на вершині. Мав ролі епізодичні, але філігранно їх робив. Він був рівний із майстрами. Коли бачиш це, спокійно ставишся до "вершин". Талановитих більше, ніж розкручених. Це не всім вдається, та й не всі хочуть.
Але ж приємно бути розкрученим!
— На початку 1990-х я вів по телевізору вечірню казку по понеділках. Тоді ж знімався у фільмі "Гетьманські клейноди" в райцентрі на Рівненщині. Йдемо вулицею з Лесем Сердюком. А він — справді зірка, грав Касима-пашу в серіалі "Роксолана". Тут зі школи висипали діти й до мене: "Дядю Володю, розкажіть казку". Ось вона, слава! Сердюк сказав, що йому поряд робити нічого й щоб я перейшов на інший бік вулиці.
Талановитих більше, ніж розкручених
У 1970-х у виставі франківців "Дороги, які ми вибираємо" ви грали Валерку. Він хотів утекти з села до міста, осісти в ЖЕКу й жити "культурно"...
— Наївний! Він, як і я, з провінції. Я з-під Червонограда на Львівщині. Місто шахтарське, там одна дорога — в шахтарі. А я хотів чогось "для душі". Це сімейне. У батьків почалася любов, коли мама побачила тата на аматорській сцені. Тато на сцені був красивий, а в житті майстер на всі руки. Я хотів бути схожим на нього. Поїхав до столиці вчитися на актора. Співав непогано, мав ліричний баритон. Пройшов. Після студії мене запросили до театру Франка. Потім — армія. Служив у ансамблі Київського військового округу. Мені в армії обіцяли квартиру, якщо лишуся. А я повернувся у театр Франка, хоч тут іще довго жив у гуртожитку. Мій син Андрій, юрист, іноді каже: "Яких клопотів собі люди не придумують, тільки щоб у шахту не лізти!".
Театр — річ небезпечна, якщо не знайдеш у житті рівноваги.
— Я знайшов її у сім"ї. Побачив Валю Ілляшенко у студії театру, закохався, відтоді ми разом. Маємо дачу, шість соток на Русанівських садах. У Валі там квіти, в мене — сад. На п"ять гілляк яблуні я перещепив різні сорти, від білого наливу до зимових. Одійде один сорт — спіє другий, і так до пізньої осені. Як прищеплена гілка дає перший урожай — це щастя. Куштуєш яблуко — а воно зовсім інше, ніж те, яке ти прищепив. Бо іншого соку взяло від нового стовбура.
Ви комік. А буваєте на сцені ліричним, як тепер, коли розповідаєте про сад?
— Може, таким буду у виставі Петра Ільченка "Кайдашева сім"я". Прем"єра — в грудні. Наталя Сумська зіграє Кайдашиху, я — Омелька Кайдаша. У його дворі була велика груша, тому він близький мені. Далі мовчу, повір"я забороняє багато говорити до прем"єри.
Для вас чудо в театрі — це коли вийшов на сцену і…
— …відчув оту паузу, коли ти "взяв" зал. Тоді навіть після важкої вистави щасливий. Це можна порівняти з тим, як уперше плодоносить твоя яблуня.
1947, 2 серпня — Володимир Коляда народився в сім"ї колгоспників у передмісті Червонограда
1965–1967 — навчається в студії Театру імені Франка, курс Анатолія Скибенка
1967—1968 — служба в ансамблі Київського військового округу
1974 — одружився з Валентиною Ілляшенко
1980 — народився син Андрій
1998 — одержав звання народного артиста
Зіграв приблизно сто ролей, зокрема, Блазня у "Королі Лірі", Менахема в "Тев"є-Тевелі", Созія у виставі "Дім, у якому переночував Бог"
3 
1
Коментарі