— Даже знаменитых людей быстро забывают. Когда Ступку хоронили, пришли проститься тысячи. А на годовщину смерти о нем вспомнили несколько десятков, — каже киянин Сергій Петров. У неділю 21 липня стоїть із букетом червоних гвоздик перед столичним театром ім. Івана Франка. Тут зібралися зо два десятки людей, щоб пом'янути Богдана Ступку — актора й художнього керівника театру. Він помер торік 22 липня від раку. Мав 71 рік.

На столі, застеленому білою скатертиною, стоїть кошик із червоними трояндами й білими гладіолусами. Позаду на плазмовому екрані показують фотографії Богдана Сильвестровича. Сильний вітер здуває все зі столу. Працівник театру в синій футболці степлером кріпить до нього скатертину.

— Ти для чого це робиш? У столі ж дірки будуть, — свариться адміністратор театру Галина Федорова.

— Та хто їх помітить? — відповідає чоловік. — До нас приходять вистави дивитися, а не столи розглядати.

— Ми не відчуваємо, що Богдана Сильвестровича немає. Його дух постійно присутній у театрі, — Галина Федорова поправляє коротке світле волосся. — Думали віддати окрему кімнату під музей Ступки. Та його дружина сказала: "Музею ми не хочемо". У кабінеті сидить новий художній керівник Станіслав Мойсеєв. Він там нічого не міняв, усі речі Ступки залишив. Спектаклі за участі Богдана Сильвестровича зняли з репертуару. Бо заміни йому немає.

До театру під'їжджає чорна "тойота" з шашечками. З авто виходить актриса 75-річна Зінаїда Цисаренко. Вона у чорній блузці й таких же штанях у великі квіти. Зупиняється біля екрану, хреститься.

— Богдана не вистачало навіть тоді, коли він був живий. Часто виїжджав на зйомки і гастролі, — лівою рукою притримує чорний капелюшок. — У мене з ним не завжди були дружні стосунки. Не сходилися у творчих поглядах. Шість років тому примирилися. У виставі "Соло для годинника з передзвоном" я грала пані Конті. Наприкінці вистави мала йти на смертне ложе. Під час репетиції Богдан підійшов і сказав на вухо: "Зіно, подивися вліво, проведи очима через усю залу направо. А тоді повернися і йди". Зробила так на виставі. У залі всі притихли, жінки почали схлипувати. Два роки тому після операції Ступки ми години зо дві говорили про життя, про болячки. На прощання сказала: "Надіюся ще трохи протягти — моя мама дожила до 96 років". А він: "Моя теж у 96 померла. Так ми ще будемо з тобою жити, Зіно". За рік побачилися на зборах у театрі. Спитав, чи хочу отримати вище звання. Але Богдан не встиг його для мене виходити, бо після того зліг.

На Байкове кладовище працівники театру доїжджають двома "газелями". Актор 60-річний Лесь Задніпровський виходить із машини одного з телеканалів.

— Коли йду по коридору, завжди зупиняюся біля кабінету Ступки. Заходив до нього з будь-якого питання. Забігав на чашку кави, чарку коньяку чи ковток віскі. Часто говорили про хвороби, про серце, нерви, — каже.

Алея біля могили Богдана Ступки заставлена машинами. Над похованням — дерев'яний хрест. Пам'ятник установлять наступного року. Над його створенням працює одеський скульптор Михайло Рева. Навколо зібралося з 70 людей. Прийшли невістка Ірина та онук Дмитро, 26 років. Син Остап не встиг повернутися з Одеського кінофестивалю. Художній керівник театру Станіслав Мойсеєв кладе на могилу букет жовтих хризантем.

— Богдан Сильвестрович двічі пропонував очолити театр, — розповідає. — Перший раз — після операції у Німеччині. Я поїхав його провідати у Кончі-Заспі, але від пропозиції відмовився. Наступного разу він сказав про це за три дні до смерті. Погано почувався, кожне слово давалося йому дуже важко. Тоді я погодився.

Двоє хлопців у темних окулярах витягують із багажника чорного "ауді" кошик із жовто-блакитними квітами від президента Віктора Януковича. Повільно несуть до могили. Ставлять у ногах. За кілька хвилин вітер перевертає квіти.

— Це енергетика Ступки, — каже хтось із натовпу. — Не хоче він, щоб вінок від Януковича на могилі стояв.

×