— Для мене подіями 2019-го стали три книжки. "Доця" Тамари Горіха Зерня, "Букова земля" Марії Матіос і "Ноги" Владислава Івченка, — каже керівник Всеукраїнського рейтингу "Книжка року" 65-річний Костянтин Родик. 21-ша церемонія нагородження переможців відбулася 21 лютого в Колонній залі столичної мерії. — Такої сміливості в письмі, як у Івченка, не пригадую в сучасних українських письменників. Відчувається мудрість і розуміння автора. В романі йдеться про ветерана, який втратив на Донбасі ноги, але не впав у розпач. Веде активне життя. На нього наїжджають бандити, бо виступає за справедливість.
Торік опублікував "Сізіф ХХ: книжка vs.політика" — про 20-річну війну українського уряду проти української книжки. Написана очима не тільки очевидця, а й учасника подій. Це мемуари про ситуацію 1999–2019 років, що була на книжковому ринку. Супроводжується рецензіями на твори, досі не прочитані українцями. А якби вони були, ми б жили трохи краще.
Раніше вважав, що свій ринок продали росіянам просто від недоумкуватості наших політиків, яких розвели, як лохів. Тепер думаю — це зроблено свідомо. Якщо порахувати, скільки грошей відпливло в Росію за книжки, виходять величезні суми. 2014-го довго дебатували, чи потрібні російські книжки. Казали, в нас будуть голі прилавки. Життя показало — навпаки, полиці заповнилися вітчизняною літературою. Якби це зробили раніше. Бо все видане в Росії — інфіковане.
Гран-прі рейтингу "Книжка року" отримала монографія "Українська ідентичність у графічному дизайні 1945–1989" Василя Косіва. На матеріалах українського радянського плаката й обкладинок періодичних видань діаспори, архівних документів автор розповідає, як творилися образи України й українців у СРСР і за океаном.
У номінації "Красне письменство" найкращою сучасною українською прозою назвали роман Марії Матіос "Букова земля". Має 928 сторінок.
— Це третя моя нагорода рейтингу. 2005-го отримала за "Солодку Дарусю", 2008-го за "Майже ніколи не навпаки", — говорить Марія Матіос, 60 років. — Під час роботи над "Буковою землею" побувала в архівах австрійського Відня. Мала доброго консультанта-історика Сергія Осадчука із Чернівців, знавця німецької. У мене в романі 550 героїв, 225 років історії до нашого часу. П'ять родин є головними, вони різного статусу і стану. Події відбуваються, починаючи з найменшого буковинського хутора, де я народилася. Перекидаються до Відня, Будапешта, Бухареста, Берліна. Йдеться про німців, румунів, євреїв, українців. Буковина — мультикультурна територія, де можна досліджувати співжиття різних народів у трагічні й драматичні часи. Коротко — роман про життя людей на тлі історії. Якщо ми хочемо знати, що з нами буде завтра, маємо зазирнути, що було вчора. І дуже добре вивчити уроки. Бо нічого не змінюється. Досі є намагання Росії захопити й розчленувати Україну, розпалювати міжконфесійні та міжнаціональні конфлікти.
У жанровій літературі переміг "Характерник" Василя Шкляра.
— Після драматичних подій у романах "Чорний Ворон", "Маруся", "Троща" вирішив написати якусь веселу історію, щоб люди читали з усмішкою, — каже 68-річний Василь Шкляр. — Заглибився в козацькі часи. Довго шукав правдиву документальну розповідь, яку б я переказав художнім словом. Знайшов і здивувався, що вона досі не висвітлена. Йдеться про 1673 рік. Глибокої осені на Запорізьку Січ приходить із загоном козаків Іван Міюскій, донський ворохобник, побратим Степана Разіна. І приводить молодика Семеона, сина московського царя Олексія Михайловича. Так починається дивовижна історія. Коли Іван Сірко намагається використати появу царевича у боротьбі з москалями. В романі охоплена епоха, яку ми в історії назвали Руїною. В ті часи були героїчні події, великі перемоги. В книжці багато відомих історичних осіб, гетьмани — Іван Брюховецький, Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович.
У сучасній зарубіжній прозі перемогла збірка "Жертвам сниться велика воєнна перемога" Міленко Єрговича про війну в Боснії в 1990-х. Серед поезії найкращою визнали "Цеглину" Тараса Федюка.
3 
35413
Коментарі