"Книгою року Бі-Бі-Сі-2019" назвали дебютний роман письменниці 43-річної Тамари Горіха Зерня "Доця". Твір про перші дні окупації Донбасу навесні 2014-го вийшов у київському видавництві "Білка".
Тамара Горіха Зерня з чоловіком Святославом Бойком, солістом калуського гурту "Широкий лан", були волонтерами в зоні бойових дій.
— Моя книжка про жінку з Донецька, — розповідає письменниця. — Події охоплюють період з осені 2013 року по серпень 2014-го, до Іловайська. Героїня живе, працює. Бачить, що навкруги коїться щось не те. Починає допомагати армії. Одночасно збирає довкола себе осередок руху опору. Дуже дієвий та ефективний. Війна витягує з кожного героя таке, про що навіть не здогадувалися в мирному житті. Доця — це реальна жінка, Наталя з позивним "Ельф". Ми познайомилися 2014-го на фронті. Вона була дуже ефективним координатором волонтерської допомоги, розвідником. Неймовірна людина, сильна. Мене її історія зачепила. Коли почала книжку, знайшла Наталю. Вона на той час жила у Львові. Розказала, що пишу роман. Але потрібен її досвід, історія, характер. Звісно, це збірний образ. Додані риси й обставини й інших людей.
"Доця" — це позивний героїні. Як визнання від військових. А в широкому сенсі — це ми, це Україна, яка вона є.
Роман вирішила написати, коли помітила, що нас перемагають на інформаційному полі. Росіяни штампують книжки про війну на Донбасі, виставляючи українців загарбниками, а себе — визволителями. Зрозуміла — маємо щось робити. Не можемо чекати вічність, доки народиться український Ремарк. Можливо, через десятиліття ці події осмислять і подадуть по-іншому. Взялася за книжку, бо не могла в собі цю історію втримати. Не могла її не розказати. Вважаю, це теж моя війна. Така сама, як і цих людей, які стали моїми героями.
Це мій авторський дебют. Перемога означає, що емоція, з якою я писала, знайшла відгук у читачів. Зачіпає щось у кожному.
Моя наступна мрія — провести презентацію "Доці" в Донецьку.
— У нас нарешті з'явилися добрі книжки про війну, — говорить літературознавиця Віра Агеєва, 61 рік. — Крім того, українські автори почали писати твори, різні за стилями й жанрами. В 1990-х ми журилися, що немає масової літератури. Потім — що немає елітарної. Сьогодні в нас добре розвивається детектив, наприклад, Андрія Кокотюхи. Широко представлена історична тематика. "Клавка" Марини Гримич — дуже добрий історичний роман про письменників і культуру в повоєнному Києві 1940-х.
Відзначила б ще цікавий історичний роман, хоч і специфічно написаний, "Вічний календар" Василя Махна. Це історія кількох українських родин від XVII століття до нашого часу. Сподобався документальний твір Ярослава Середницького "Пані Льоля: втекти від більшовиків". Використовуючи сімейні перекази й дитячі спогади, архіви, автор описав історію своєї родини. Зокрема, тітки Льолі — Людмили Абсторської. В короткий список "Книги року Бі-Бі-Сі-2019" не увійшов, бо неформат. Надаємо перевагу белетристиці.
Є в нас і елітарна література — для читача, який шукає не так сюжети, як розмисли. Насамперед есеїстика. Цього року відзначу кілька збірок — Андрія Любки, Тараса Прохаська, Василя Махна. Ще б порадила почитати книжку Ірини Славінської.
Роман "Доця" — це фантастична історія. Була влітку на презентації, порадила податися на премію. Підкупає тим, що добре написаний. Також абсолютною достовірністю і щирістю. Це війна, побачена жіночими очима.
Грошова винагорода конкурсу — 1 тис. фунтів стерлінгів — 31,4 тис. грн.
Володимир Арєнєв написав перший український науково-фантастичний роман для підлітків
Дитячою книгою року назвали роман "Сапієнси" письменника 41-річного Володимира Арєнєва.
2178 рік, Київ. Школяр Михайло Неборак знайомиться з новачком на ім'я Олександр Ненарок. У нього залізне серце, дві мами, а дідусь може спілкуватися з померлими. Разом проходять відбір до підліткової школи юних зореплавців. Хочуть потрапити на Марс, аби побачити руїни давно зниклої цивілізації. Опиняються на зорельоті "Стріляний горобець". Виявляється, що космічний корабель колись належав інопланетянам, які прагнули захопити Землю. Хлопці мають з'ясувати, які таємниці приховує на своєму борту. Та чи є це частиною тестування, що проводять викладачі, за сюжетом.
— "Сапієнси" — перший український науково-фантастичний роман для підлітків принаймні з 1991 року, — каже Арєнєв. — Спробував створити образ майбутнього — привабливого, однак не ідеального. Писав для двох вікових аудиторій. Молодший читач побачить тут пригоди, детективну інтригу, світ, де до школи літають на реактивних наплічниках. Старший — чимало відсилок до книжок і фільмів, на яких ми росли і завдяки яким стали тими, ким стали.
— У цій номінації ще не було такої наукової фантастики з екшеном і динамічним сюжетом, — говорить письменниця, член журі Світлана Пиркало, 43 роки. — Все кіношне, що дуже важливо для дитячих творів. Пошуки себе та філософські роздуми теж можуть бути. Але намагаємося уникати надто виховної літератури.
Коли дивишся голлівудські фільми на такі теми, то іноді повторюють одне й те саме послання. Якщо ти достатньо сміливий або патріотичний, у тебе все вийде. В Арєнєва таких дурниць немає. Коли на тебе нападає інопланетянин, а ти не знаєш, як користуватися скафандром — тут тобі смерть. Персонажі книжки борються за власне виживання й порятунок планети і згадують якісь уроки. Твір показує цінність навчання і знань, а не лише особистих рис.
Роман "Сапієнси" вийшов у харківському видавництві "Ранок".
Коментарі