Пегеери й не тільки
Ось де справді було паскудно. Єдине, що осявало довкілля, — це постійна калюжа на бетонному майданчику між сірими коробками. З неї стирчала перехняблена хріновина для витріпування порохів — і все. Це були пегеери (сільськогосподарські колективні господарства у Польщі часів соціалізму. — ГПУ). Бруд і злидні, нудьга й безробіття. Усі всіх знали і не дуже мали що одне одному сказати. Єдиною радістю був гастроном, де вина продавалося більше, ніж хліба, ну і ще "Обійстя" пані Маріолі.
У пегеерах збереглася відносна пропорція. Трохи чоловіків і трохи жінок. Всю околицю заселяли підстаркуваті кавалери: жінок у цьому світі жило менше, але в пегеерах їх було майже так само, як і чоловіків — мабуть, тому, що тут мешкали переважно родини. Родини багатодітні й галасливі. Діти бігали брудні й занедбані, дуже рухливі й цікаві. Коли приїжджав хтось не звідси, вони застигали соляними стовпами. Такий хтось викликав великий інтерес уже тим, що був не звідси.
Тут, у пегеерах, мужики весь час ходили трохи підзаправлені. То чорнило, то смага, то ще якесь пійло — аби лиш не думати про погане. Останнім часом пішли розмови про політику. В телевізорі з"явилася постать, яка збудила їхню уяву. Анджей Пасіка. Майже місцевий: здається, з Гузичок, тільки ніхто не знав, із Малих чи з Великих. Було схоже, що він хотів зробити селянам краще. І говорив добре, бо зрозуміло.
***
І певного дня сталося, що Пасіка приїхав до пегеерів. Людям очі повилазили, бо він приїхав автом, більшим і точно дорожчим від найдорожчого автомобіля Мислівського. Авто Пасіки мусило бути справді дорогим, бо ніхто раніше такого не бачив, навіть по телевізору, і не знав, як воно називається. Пасіка проте вийшов із машини не в піджаку й краватці, як то заведено в політиків, а — як свій — у болоньєвому спорткостюмі. Людям попустило, коли вони побачили Пасіку в такому вигляді.
Усі скупчилися навколо нього на майданчику, а він говорив їм, що наближаються вибори і що саме він дбає про їхні інтереси, бо він також є дитям пегееру! Тому вони повинні вірити йому, а взагалі-то, крім їхніх голосів — бо вже було ясно, що вони проголосують за нього, оскільки він є їхнім земляком і єдиним у цій країні, хто може витягнути їх з гівна, в якому вони живуть, — отже, крім їхніх голосів, згодилася б якась копійка, щоб на виборах він мав рівні шанси з тими злочинцями, котрі тепер сидять біля урядового корита. Але це вже недовго потриває, бо коли він, Пасіка, прийде до влади, то викурить усіх тих йолопів, ледарів і дармоїдів. А щоб це, любі друзі, вдалося, треба скинути трохи грошей, і тоді можна буде втерти носа тим бандитам.
Пасіка був переконливим. Невисокий на зріст, він не здіймався над іншими, але мав охайну зачіску, і взагалі охайний вигляд, а також якийсь наказовий погляд... Ну, і говорив по суті, так що кожен розумів, що він має на увазі, і його слова були такими точними, що просто били довбнею по голові... Всі розуміли, що ті гроші справді йому потрібні, що інакше й вони не матимуть грошей — колись там, пізніше, як Пасіка вже прийде до влади. Але люди не дуже мали що дати. Декотрим уже й допомогу не виплачували, то з чого було жити?
Одні вдавали, ніби порпаються в кишенях, але порпали, порпали — і нічого не випорпували. Інші дивилися вгору, чи не збирається раптом на дощ. Але як на зло світило сонце і жодна хмарка не напливала на пегеери. Жінки взагалі вже розійшлися по домівках, бо треба було готувати обід. Виникла незручна ситуація, і тоді один із двох амбалів, які приїхали з Пасікою, шепнув йому щось на вухо. Пасіка вислухав амбала і запитав людей, як доїхати до Мислівського. Ті відповіли, а він на прощання ще помахав їм кулаком:
— Так, мужики, діла не буде. Як ми самі собі не допоможемо, то ні до чого не дійдемо, а шакали при владі позабирають у нас останнє!
І люди почулися якось по-дурному, бо знали, що Пасіка має рацію, і дуже, дуже його за це любили.
***
Мислівський дивився на зіпрілого Пасіку і двох амбалів із виразною апатією. Пасіка щойно закінчив голосну промову. Мислівський уже знав, хто це до нього приїхав, і зовсім не збирався запрошувати їх увійти. Пасіку це роздратувало. Він звик до людської любові і був здивований поведінкою Мислівського, який до всього тримав у руці рушницю: якраз перед цим застрелив у хліві щура.
— Ти ще не знаєш, із ким заїдаєшся.
— Дивися, щоб я не обісрався від страху!
Мислівський не підкладав отруту, бо та могла зашкодити й домашнім тваринам. Зрештою, йому просто подобалося стріляти в щурів. Коли він натискав гачок, жертва на мить завмирала під стріхою. В її мозок вкрадався звук, відмінний від тупотіння власних лапок. Щур застигав у нерухомий відливок. У його високочастотній роботі наставала коротка пауза. Вуса нервово посмикувалися, мовби у передчутті, що за секунду весь світ спалахне — стрімко й ефективно.
Щоправда, Мислівський рідко влучав у тих щурів. Точніше, крім цього одного, ще не влучав ні разу. Ну, а як було влучити, коли він завжди стріляв на п"яну голову. Бо лиш на п"яну голову могла звалитися ідея стріляти в щурів. Сьогодні він також був трохи піддатий, але тільки трохи. Може, тому нарешті й пощастило.
— Такому великому політикові потрібні гроші? — криво усміхнувся Мислівський.
— Може, все-таки поговоримо про це всередині? — спробував напроситися Пасіка.
— А може, все-таки ні, — Мислівський сперся плечима на одвірок.
Пасіку заткало. Він налився кров"ю, і краплі поту зросили йому чоло. Досі він не зустрічався з такою нахабною відмовою. Але врешті-решт мусило колись настати й таке. Ще з добру хвилину він не знав, що сказати.
— Гроші підуть у виборчий фонд. Я ж це роблю для вас! А ти мені...
І тут Мислівський перебив Пасіку, що обурило того ще більше.
— Якщо хочеш дістати від мене грошей, то закочуй рукави — і гайда на тартак. Скільки зробиш, стільки й заробиш, — нахабно розсміявся Мислівський.
Двоє амбалів шарпнулися, як пси на повідку. Пасіка зупинив їх заспокійливим жестом.
— Ти ще не знаєш, з ким заїдаєшся, — прошипів він крізь зуби.
— Дивися, щоб я лиш не обісрався від страху!
Тепер для різноманітності Пасіка зблід. Струмок поту побіг шиєю з чола і намочив футболку. Амбали переступали з ноги на ногу. Мислівський ніби ненароком трохи підняв дуло і повернув у їхній бік.
— Пасіко, поки ти скажеш, що хочеш сказати, запам"ятай собі: я не з тих, кого можна чіпляти, — спокійно вимовив Мислівський. — Тому розслабся і пошукай когось іншого.
Анджей Пасіка затиснув зуби і нічого не сказав. Ще притримав амбалів. Розвернувся і сів у лімузин. Від"їхав. Зараз…
Йозеф теж здогадувався, що Пасіка поїхав звідси лише зараз. Здогадувався, що той повернеться. Але зараз не боявся його. Зараз він ще нічого не боявся.
***
За пегеерами, якщо було сонячно, виблискувала річка, котра, як вена в серце, впадала в озеро, а з озера далі, в море. І ця річка пізньої осені чорніла від опуклих тіл форелі. Розлінивлені ікрою риби мовчки вигиналися на загострених дротяних списах, які пегеерівці встромлювали їм у боки. Смикнеш — і риба вже переливається вгорі. Тоді витягаєш із неї списа і цілишся в наступну. Риба тихо й повільно здихала у траві, а рана в ній виглядала, як вирва від здертої виразки.
Хоч найчастіше полювали діти, але траплялися й мужики, особливо — коли не вистачало на бухло. Така форель добре коштувала. Досить було піти до Сенков"яка — і чужі розхапували, як дурні. Сенков"як вибив струмом усіх риб в озері, залишилися хіба нікчемні пліточки, може, кілька окуньків... А така форель — це звір, аж душа співає! На пляшку завжди набереться. Не всі, звичайно, не всі: більшість ловила на обід, але кілька тих та ще кілька ось тих, що майже й становили разом більшість, ловили на бухло.
Ну, бо що це за життя? У такому пегеері можна тільки здохнути з нудьги. Люди почувалися так, ніби їх пограбували і залишили самих на себе. А їх ніколи не вчили залишатися наодинці з собою. Завжди хтось казав їм, що робити. Тепер ніхто нічого не казав. Треба було самим собі щось казати. Їх до цього не підготували. Залишилися тільки спогади, які були набагато цікавішими за сьогоднішній день. Бо сьогодні вони жили в злиднях. А злидні дуже нудні. І дуже смердять. Як зіпсута риба. Злидні не заїси. Бо чим заїсти, якщо злидні? Але можна запити. Тільки ж тоді вже треба пити багато. Поки світ перестане смердіти рибою.
Переклад з польської Олександра Бойченка
2 
1
Коментарі