— Помер мені батько, пише Єрґович. Зауважте — не помер мій батько, а помер мені батько. У цьому вчувається докір, — розповідає ужгородський письменник Андрій Любка, 31 рік. Переклав автобіографічну книжку хорвата 52-річного Мілєнка Єрґовича.
Роман "Батько" вийшов у чернівецькому "Видавництві 21".
Авторитетний медик не лише лікує, а й досліджує білокрів'я. Невдовзі після народження сина залишає сім'ю і певний час живе сам. Одружився вдруге. Продовжував жити з першою родиною в одному місті — Сараєві. Це столиця Боснії і Герцоговини, однієї з республік Югославії. Принаймні раз на тиждень зустрічається із сином, за сюжетом. Дитина відчуває, що для батька це — обов'язок, а не прояв любові.
— Також у романі Мілєнко Єрґович розкриває специфіку складних стосунків народів колишньої Югославії та війни на Балканах, — продовжує Любка.
— Єрґович — дитя країни, в якій всі нації жили у відносній злагоді й мирі. Хоч і має хорватський паспорт, найбільше пише про Боснію й рідне місто Сараєво. За соціалізму воно було безтурботне й мультикультурне. Але з роками починала відчуватися певна напруга. Обговорюючи знайомих, люди починали вказувати їхню національність: католик-хорват, православний-серб чи боснієць-мусульманин. Кожен народ висував претензії іншим, звинувачував у історичних кривдах, зображав себе жертвою. Міжнаціональний шлюб не схвалювався родиною і наражався на суспільний осуд. Спочатку це було на рівні приватних розмов. Потім ненависть до інших запанувала в пресі. В Сараєві спочатку билися між собою футбольні фанати. Згодом дійшло до перших обстрілів міста сербами.
Мова в Єрґовича особлива, авторська. Не можна сказати, що це чиста й правильна хорватська. Він використовує багато слів, що побутують у Боснії, фонетично передає їхню вимову на письмі. Не боїться використовувати одне й те ж слово кілька разів в одному абзаці. Так досягається ефект простоти мови і щирості, ніби друг за столом розповідає тобі свою історію.
2 
1
Коментарі