— Велика частина білорусів цікавляться більше романами Пугачової й Кіркорова, ніж подіями в своїй країні, — каже білоруський рок-музикант Лявон Вольський, 53 роки.
Презентував кліп "Русская песня". На відео чоловік середніх літ, не витримавши російсько-радянського ефіру, стріляє в телевізор з револьвера.
— Пісню написав 2013 року, ще до початку подій в Україні. У Білорусі відтоді нічого не змінилося, — додає музикант.
— У нас в культурі, пресі, освіті національна мова грає не першу роль і є чимось другорядним. Така ситуація виникла не сьогодні й не вчора, — розповідає культоролог із Мінська 61-річний Віктор Жбанков. Розмовляємо про ситуацію в Білорусі.
Росія намагається втягнути Білорусь у нову союзну державу. У новому романі "Собаки Європи" мінський письменник Ольгерд Бахаревич описує можливе життя в подібному держутворенні. Водночас нам у Києві здається, що таким майбутнім більше переймаються українці, литовці, поляки, а не самі білоруси.
— Це продовження радянської традиції — плекати російськоцентричні думки. Середній білорус має думати, що все найкраще — у Москві, а ми — провінція.
У Білорусі 90 відсотків ефіру телеканалів, радіостанцій — виступи офіційних осіб російською мовою.
Усе, що зараз відбувається в межах незалежної культури — це спроба виправити цей перекіс хоча б трошки. І це досить важко. Бо є потужна інерція. Тому творчість Лявона Вольського, Ольгерда Бахаревича, матеріали незалежної преси — це робота у вузькому секторі. Вона не має великого впливу на масову свідомість. Звичайний білорус у маршрутці чує по радіо шансон, по телевізору насолоджується російськими серіалами. Найбільші концертні майданчики країни окупував Стас Михайлов.
Тобто білоруськомовна культура тримається на ентузіастах?
— Так. Наприклад, понад 20 років діє освітня ініціатива, на яку не звертає увагу офіційний Мінськ — Білоруський колегіум. Установа веде майже партизанську діяльність. Постійного місця занять немає. Хоча на лекції приїздять, зокрема, викладачі Варшавського і Львівського університетів.
Таке враження, що білоруська державна преса в один голос підспівує Москві.
— Це спрощене уявлення про нашу країну. Не завжди повідомлення білоруських медійників — повне віддзеркалення того, що виробляють у Росії. Олександр Лукашенко може спокійно говорити, що для нього найбільша цінність — незалежність Білорусі. Публічно не погоджуватися з Путіним.
Що стосується мови, то вона не єдиний і не головний чинник нашої ідентичності. Російськомовних білоруських патріотів я знаю багато.
Більш того, в інтелектуальному середовищі, наприклад, керівник ще однієї незалежної освітньої ініціативи "Летючий університет" філософ Володимир Мацкевич уміє потужно промовляти російською. Виходить з ідеї багатомовності нашої нації, що завжди була на прикордонні, перетині культур.
Ну, що робити, якщо населення в нас переважно не володіє білоруською. Приходити з цією мовою до людей — неефективно. Треба використовувати засоби, які працюють, а не носитися з романтичними уявами про можливу націю. Головне — щоб почули і зрозуміли.
Лявон Вольський чи не вперше заспівав російською. Ольгерд Бахаревич видає переклади своїх книжок. Зараз готує "Собак Європи".
Мінськ живе за прикладом Москви — ностальгією за СРСР?
— Безумовно, приналежність у минулому до великої імперії з її перемогами в спорті, культурі досі гріє наших громадян. Є прагнення бути частиною великої сили. Але це не можна пояснювати тільки ностальгією за Союзом. Я скоріше казав би про нестачу можливостей для приватної ініціативи, професійної реалізації, що дісталася Білорусі від СРСР. Бо майже у всіх сферах життя переважає державна власність. Сектор незалежного в Білорусі дуже вузький. Люди з амбіціями емігрують. Ми досі маємо фактично радянську колоніальну владу і, відповідно, велику кількість пристосуванців, які бачать для себе перспективу не у протистоянні, відбудові особистої свободи, а у пошуках зручного місця в цій системі.
Лявон Вольський може отримати дозвіл на концерт у великій залі, зайнятій зараз Філіпом Кіркоровим та іншими московськими гастролерами?
— Раз на рік можуть дати добро, щоб показати: нема в нас заборонених рокерів. Такі речі виникають на рівні тихих домовленостей із владою. Коли Сергій Міхалок із проектом "Брутто" співав антисистемні пісні, на його концерти приходила молодь із національними біло-червоно-білими стягами. При вході до залу команда музиканта міняла національну символіку на чорні прапори з написом "Брутто". Потім повертали. Концерт влада дозволила за умови, що жодної політики не буде.
Справді гострому автору Палац спорту не світить. Наприклад, постійний концертний майданчик Зьміцера Вайцюшкевіча — це палац культури глухонімих.
Це така хитра гра, лицемірна позиція влади. Щось національного, незалежного трошки можна, але насправді — ні.
На "Радіо Свобода" у Лявона Вольського є постійна рубрика "Савка і Гришка", де в сатиричних куплетах він від імені цих персонажів коментує події в країні. Кого в Білорусі більше — Савок чи Гришок?
— Поясню, хто такі ці персонажі. У нас є народна пісня про двох друзяк:
"Саўка ды Грышка ладзілі дуду —
Павесяліцца ды прагнаць нуду".
У Лявона це рольові персонажі, які швидко реагують і висловлюють думку затятого лукашиста і свідомого білоруса на останні новини. Наприклад, про об'єднання Білорусі з Російською Федерацією один співає:
"От би в Росію скоріше
ввійти,
Одразу зарплата в нас
почне рости.
Забери ти нас, Путін,
до себе бистрєй,
Стоїмо ми вже біля твоїх
дверей"
А другий відповідає:
"Ви не думайте, що буде
Дуже просто жити.
Будуть-будуть наші люди
В Сирії служити,
Бо не зупиниться кремлівський
Керівник-маніяк
Не служи в російськім війську,
Білорусь моя!"
Якоюсь мірою ці персонажі ілюструють реальний поділ, що існує в нашому суспільстві — два полюси білоруської душі. Один підтримує в усьому "бацьку", другий скептичний. Через те, що наша нація сформувалася на культурному перехресті, у кожному білорусові живе і Савка, і Гришка, і Вольський, і Лукашенко. Це багато внутрішніх суперечностей. Сусідська Росія валить невідомо куди. В Україні відбуваються цікаві непрості процеси. Польща й Литва теж рухаються, а ми наче заснули в реальності, де нами керує колоніальна влада.
2 
1
Коментарі